Розлучилися через 10 хвилин після розпису, а через 23 роки одружилися знову

Деколи життя підносить нам не зовсім приємні сюрпризи, а часом непорозуміння можуть стати причиною людської трагедії. Своєю історією з газетою ЯСНО поділився закарпатець Дмитро. Чоловік просить людей ніколи не приймати поквапливих рішень, не розібравшись у ситуації і тому розповідає про те, що колись трапилося з ним самим.

• Серденько, купи свіжий номер газети ЯСНО •

Світлану  кохав так, як люблять тільки раз у житті. Ми познайомилися, коли нам обом було по 18. Вона була продавщицею у продуктовому магазині і я часто отоварювався у неї. Вона мені сподобалася з першого погляду я якось наважився і зросив її на побачення. На мій подив, вона одразу погодилась.

Так ми й почали зустрічатися. Про щось більше, ніж поцілунки до шлюбу у нас і мови не могло бути, то ми гуляли містом, узявшись за руки і ночами милувалися зорями. Я проводжав ї додому, вона робила чай, ми сиділи хвилин 10 і я йшов, бо вважав, що найдовше залишатися нетактовно. У неї були суворі батьки і я не хотів її ставити у незручне становище перед ними.

І от через рік ми вирішили побратися. Вона сказала заповітне «так» і ми обрали дату весілля. Готувалися наполегливо і піднесено. Моїм батькам Світлана сподобалася, як і я – батькам нанесеної.

Утім у мене, як виявилося згодом. Була таємно закохана подруга Світлани і вона вирішила влаштувати нам неприємний сюрприз.

Після того, як нас розписали, ми відкоркували шампанське, вона показала Світлані фото, на якому я цілую зовсім незнайому мені дівчину. Свєта розплакалась і втекла. Куди – не знав ніхто. Саме весілля довелося скасувати… А через два місяці нас розлучили.

Я довгі роки побивався за коханою і не знав, у чому справа. Спробував поговорити з Тетяною, подругою Світлани. Та вона лише посміхалась, заявивши: «Я тебе любила, а ти не помічав, бігав за Свєткою, як пес. Я тобі помстилась. Не будеш тепер ні мій, ні її!».

На жаль, я не пам’ятав ні коли зроблено було фото, ні навіть хто на ньому біля мене. Таня не пояснювала нічого.

Коли я зрозумів, що всі спроби помиритися зі Світланою марні, переїхав до іншої області, де одружився з першою зустрічною дівчиною. Щоправда, вона виявилася дуже хорошою людиною. Потроху біль вщухав і сімейне життя налагодилося. Невдовзі у нас народилася донька, яка була дуже схожою не на рідну матір, а чомусь на Світлану. Це мене дуже тішило, але в ой же час не давало забути про свою першу любов ні на мить. Дівчинку ми назвали на честь моєї мами Анною.

Вона в мене велика розумниця і зараз навчається на юриста, хоче бути адвокатом. А от дружини через 10 років після одруження не стало… Вона померла від раку.  Можна сказати, що доньку я виховував один. У нас із нею напрочуд теплі і довірливі стосунки, вона розповідає мені все, як найкращій подрузі і я цим дуже пишаюся. Про Світлану вона також знала. Я розповів доньці по це, коли їй виповнилося 16, аби застерегти від таких горе-подруг, якою була Таня і Свєтки.

Одного разу, три роки тому я поїхав провідати батьків до Ужгорода. Вони вже старі і часто хворіють. І у черзі за ліками у аптеці побачив Світлану… Впізнав її одразу, хоч сильно змінилась. Утім краса не змарніла аніскілечки. Я привітався, спитав, як справи. Вона відповіла, що її чоловік потрапив у страшну аварію і йому саме роблять операцію. Попросив у неї номер телефону, вона дала… Зателефонував їй увечері. Але вона не відповіла. Я вже подув, що спілкуватися зі мною й надалі не хоче. Але через кілька днів усе ж вирішив спробувати ще раз.  Того разу Світлана взяла слухавку. Вона тривожним голосом повідомила, що Василь помер і коли я їй телефонував, вона саме була у морзі. Я запросив її прогулятися й вона погодилась.

Свєта розповіла, що теж довго побивалася за мною після нашого розлучення, а Таня тільки сміялася.  Через два роки вона познайомилася з Василем і Тетяна спробувала повторити те, що проробила уже зі мною – напоїла його, підсунула йому якусь дівулю і хотіла фотографувати.. Але Василь засік і побив її так, що його потім забрали до поліції і навіть оштрафували.  Тільки тоді Світлана зрозуміла, що випадок зі мною був підставою… Але мене повернути вона вже не могла. Із Василем вони одружилися і жили непогано. Мають спільного сина, однолітка моєї Ані. На мій подив, він схожий не на батька. Якого я бачив тільки на фото, а на мене. Треба ж таке! Бувають у житті чудасії!

Коли Світлана трохи відійшла від смерті чоловіка, я запросив її погостювати у себе. Вона погодилася і приїхала з сином. І тут трапилося справді щось неймовірне. Наші діти покохали одне одного… Таке б мені навіть у найпрекраснішому сні не приснилося.

Через рік ми всі четверо вирішили одружитись. Це було, наче у казці! Я був найщасливішою людиною на планеті! Вдруге в житті через 23 роки взяв шлюб із найбільшим коханням свого життя!

 Після весілля я перебрався до Ужгорода. Ми жили у Світлани. А от діти оселилися у моїй квартирі у Львові. Зараз у рас є вже онучка, якій щойно виповнилося 2 рочки і Аня чекає на хлопчика. Ми зі Світланою живемо душа в душу. Нещодавно бачили маму Тані і її аж скривило, коли побачила нас. Виявляється, Таня убила співмешканця і зараз уже 6років сидить у в’язниці. Догралася… утім мене це не дивує, адже з її то характером від неї такого можна було очікувати • Більше цікавого читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *