У 20 думала, що життя прожите дарма, але в 50 сталося таке, завдяки чому зрозуміла, що все тільки почалося

Часом наша доля складається не так, як нам хочеться і ми нарікаємо, що нам не таланить. Але Бог знає краще, що потрібно і через випробування він часто готує людей до великих звершень. Так сталося і з закарпаткою Юлією. Своєю історією вона поділилася з газетою ЯСНО.

• Серденько, купи свіжий номер газети ЯСНО •

Усе почалося з невдалого шлюбу у 18 років. Тоді я до безтями закохалася у старшого за себе на два роки брата подруги. Ми зустрічалися буквально два тижні і подали заяву до РАЦСу. Це була молодість, рожеві мрії і великі амбіції. Я кинула навчання в університеті заради щасливого сімейного життя. Через рік народила доньку, а через два Михайло знайшов іншу і я застукала їх, як кажуть, на гарячому. Він насмілився привести її у мою квартиру, подаровану батьками, поки я гостювала у мами… Мене не було кілька днів, а повернулась і побачила таке, що навіть зараз не хочеться пригадувати. Тоді мені було всього 20 років, але я думала, що життя скінчилося і воно прожите дарма. Якби в мене на руках не була мала дитина, не знаю, чи щось із собою б не наробила.

Мішу я, звичайно, одразу ж вигнала, подала на розлучення. Із того часу більше ніколи його не бачила. До доньки він не навідався ні разу, вона навіть не знає, як він виглядає, хоч уже доросла і має власних дітей. Власне батько-зрадник Марію не цікавить. Вона, хоч і була маленькою, дуже добре пам’ятає мої сльози і мої страшні страждання.

Більше заміж я вирішила не виходити. Жила заради доньки і себе. Вітчима б до хати не привела їй ніколи, бо якщо батько такий зрадник, то що можна від чужого чоловіка чекати. Одним словом. Боялася, аби якийсь негідник не спаплюжив честі моєї доні. Жила сама і звикла до цього. Багато працювала. Щоб Марію забезпечити усім необхідним. Була навіть п’ять років на заробітках у Італії, а після цього відкрила в Ужгороді магазин. З’явилися гроші, ми зажили добре, їздили по світу подорожувати. Дитина мала усе, про що мріяла. А потім Марічка вивчилась на лікарку, вийшла заміж і народила хлопчиків-близнюків.  Квартира стала зовсім порожньою. Молодята собі купили будинок, бо зять у мене має хороший бізнес і сам займається нерухомістю.  Усе б добре, тільки радіти…. Але мені стало так самотньо без дітей. Часом вони приїжджають із онуками, але особливо вечорами не було навіть із ким поговорити.  Ні, я нікого не шукала із чоловіків… просто не знала чим зайнятись вдома. Подруг не мала, із сусідами віталася – не більше… а в дочки були вже свої турботи • Повний текст читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост