Кому служить священник?
Письменник та громадський діяч Василь Кузан про те, чи сприятиме війна тому, що в Україні більше не існуватиме московської церкви?
Не люблю писати про церкви та релігію, бо ці питання викликають забагато емоцій і реакція на такі публікації неоднозначна. Від повного схвалення до цілковитого заперечення. Краще писати про наших людей, яких безмежно люблю і пишаюся тим, що маю таких унікальних і неповторних земляків.
Раніше, правда, я писав кілька разів про наші довжанські церкви. Завжди, у всіх моїх матеріалах, які є в моїх книгах, у багатьох довідниках та альманахах, у пресі та у вільному доступі – їх можна знайти у Гуглі – я завжди показував толерантність довжанської громади на прикладі наших трьох церков: православної, греко-католицької та католицької. Наші люди вільно обирають собі церкву, не ворогують міжконфесійно, багато акцій проводять спільно, вітають і поважають один одного, незалежно від того, до якої церкви ходять. На такій свободі і взаємоповазі виховано не одне покоління наших громадян. Такою ситуацією, такою благодатною атмосферою можна було тільки пишатися. Що я і робив, однаково вільно заходячи до будь-якого нашого храму.
Ще раз повторю: не люблю я такі теми, але… Але взятися за перо мене змусили дві події, які цими днями шокували Закарпаття у цілому та і нашу Довжанську громаду зокрема. На перший погляд ці події не пов’язані між собою. Але це тільки на перший погляд. Ми ж будемо дивитися в корінь та шукати причин.
Якщо не дотримуватися хронології, то почну із вчорашньої ракети, яка таки долетіла до Закарпаття і вибухнула у Воловці. Долетіла одна, а летіло їх значно більше – інші ЗСУ збили у повітрі. Наш народ шокований, наші люди не спали цілу ніч. Шукали точну інформацію, переживали, переписувалися та писали коменти. Дехто ще до ранку, між молитвами ти приступами страху, таки прийняв рішення покинути Україну…
До вчорашнього дня жителі Срібної Землі сподівалися, що кацапня бити по Закарпаттю не буде. Для різних людей основою такого переконання служили у різній мірі три такі постулати: 1. Є домовленість путлера з Орбаном; 2. Тут вотчина та багато маєтків медведчука та опезежистів, які люблять бути рабами москалів; 3. Тут майже сімсот громад московського патріархату, отже, по єдиновірцях окупанти стріляти не будуть. Але, як виявилося, московський патріархат від московських бомб не рятує. Як не може нас врятувати від війни ні Орбан, ні медведчук, ні усі їхні прихвостні-сраколизи.
Наші люди почали усвідомлювати це раніше. Переворот у масовій свідомості довжан стався під час похорону Михайла Горблянського – першого нашого Героя, який загинув на фронті від рук рашистських окупантів. Наслідком просвітлення людської свідомості стало те, що на Великдень до православної церкви довжанських людей прийшло значно менше, ніж у минулі роки. Менше, ніж вимушених переселенців… Як сказали мені у приватній розмові, окремі православні їздили святити Паску до Іршави. В українську церкву. А до нашої великої принципово не пішли…
Якби протест проти приналежності нашої церкви до московського патріархату висловлювався тільки такими методами (ігноруванням, бойкотом, переходом до іншої конфесії), то я би не писав цього матеріалу. Але сталася друга подія, яка запалила село. Про неї мені повідомила по телефону вчителька нашої середньої школи. Що ж сталося? А от що! Хтось на стіні будівлі, що на старому цвинтарі (на теметові) написав: «Московські попи, ідіть геть із Довгого». Це вже хуліганство. Робити таке на цвинтарі не годиться. Та і взагалі, це межує з вандалізмом. Толерантністю, про яку я писав у попередніх матеріалах про село, тут і не пахне. Такі дії потрібно засудити публічно, щоб нікого більше не кортіло таке робити. Бо усі спірні чи конфліктні ситуації мають вирішуватися за столом переговорів. Це принципово.
Але… З іншої сторони, написати таке на стіні – злочин набагато менший, ніж те, що робить московський патріархат. Виявляється, що наші люди читають і знають про релігію більше, ніж я. Та воно і зрозуміло, я знаю більше про літературу, бо нею цікавлюся і живу.
Отже, нижче буде пояснення того, про що я сказав на початку розмови. А саме: як ці дві події, що потрясли нас усіх, пов’язані? І чим саме вони пов’язані? Я скажу одразу, що єднає їх московський патріархат. І спробую це довести.
Усі знають, що війну в Україні благословив працівник російських спецслужб, який по сумісництву ще і керує московським патріархатом, Кіріл Гундяєв. Тобто, він дав добро на вбивства наших людей та на всі звірства, які окупанти роблять на нашій землі. А далі, зверху до низу усі офіцери у рясах почали проявляти ініціативу і трактувати оце благословіння так, як їм дозволяє це робити чин, сан, совість… Хоча про совість і людяність тут мови бути не може. Чомусь саме у ці дні мені попався на очі і шокував до глибини душі один документ, опублікований і сотні разів перепощений у мережі. Спочатку я не повірив своїм очам. Адже служитель Божий у принципі не може такого сказати! А там написано конкретно: «Русский воин! Твоя задача стереть украинскую нацию с лица земли!». Я теж опублікую фото цього документа, хоча його легко знайти у Інтернеті. Це пам’ятка, яка разом із іконкою роздається кацапським воякам перед відправленням на війну в Україну. Роздає усе це окупантам ієрей Міхаіл Агєшін, настоятель Брянського собору та керівник відділу взаємодії з рашистською армією та поліцією Брянської єпархії.
На фото саме цей діяч із усіма державними нагородами, що вивішені поруч із хрестом. Більше нагород було хіба у Брежнєва, правда, той не вішав на груди хреста. Отже, я так думаю, заслужив він їх не в храмі Божому і не за службу Богові отримав. А от за службу дияволові путлер щедро нагороджує орденами та медалями. У тому числі і офіцерів у рясах. Виявляється, таких у московії багато. Ось фото ще двох служителів сатани, які так само як і Гундяєв благословляють, освячують та відправляють москальських вояків вбивати українців, стирати нашу націю з лиця землі.
Є ще одна знакова фотографія – Міхаіл Агєшін із офіцерами з Москви та Пітєра перед входом до храму. Теж перед відправкою в Україну. Пам’ятку та благословіння вони теж отримали. Якщо їм пощастить – цей самий ієрей їх відспіває. А не пощастить – їхні трупи обгризуть голодні пси під Маріуполем.
Хтось із наших людей начитався цієї інформації і зробив згаданий напис на стіні у теметові. І я розумію того чоловіка. Бо важко тепер, знаючи все це, не побачити, що московський патріархат – це така сама зброя, як і ракети, і бомби, і міни, що вбивають наших людей, що вселяють у наші душі страх та позбавляють нас сну.
Я не нагнітаю ситуацію. Я не сію розбрат. Я просто аналізую факти і ділюся роздумами. Бо я хочу, щоб моє рідне село було найкращим у світі. І воно таким є. Просто ракети, що летять на наші голови із московії вносять певні корективи у плин думок, у нашу поведінку, що не завжди є адекватною ситуації. Але я стримую свої емоції та не даю оцінок.
А наші мудрі священники, я переконаний, знайдуть спосіб спокійно і без ексцесів вивести православну громаду села із підпорядкування слуг диявола. Бо усіх цих, обвішаних брязкальцями та зірочками боговідступників, на чолі із іхнім паханом кірілом, назвати іншими словами язик не повертається. Наші священники, і я в тому не сумніваюся, хочуть служити Богові, а не кремлівському дияволу.
ЗакарпатПост цілодобово бореться на інформаційному фронті у ці складні часи, і зараз, як ніколи, ми потребуємо вашої підтримки. Під час війни ми втратили рекламу, а отже основну частину прибутків, спрямованих на те, щоб доносити вам оперативно найсвіжіші новини. Підтримайте сайт ЗакарпатПост фінансово. Одержувач: ТОВ «ЯСНО МЕДІА», Рахунок: UA163052990000026000003605115, ЄДРПОУ 43832020, ПриватБанк, призначення платежу: «Інформаційні послуги».
