Був у Києві, Бучі, Ірпені та Гостомлі. Поляк Вітольд з перших днів пішов воювати за Україну

— Двоє поранених! – Я почув крик і почав повзти в цьому напрямку. Друг був у крові, його вдарили в живіт – під бронежилет. Постраждав і медик, який його лікував – він втратив три пальці. 

ЯСНО – газета, яку хочеться читати!

• Вподобай нас в Інстаграм @zakarpatpost

Він живий і жартує, що у нього залишився великий і вказівний пальці, тож він ще може стріляти, – каже Вітольд, який вступив до легіону в Україні. Був у Києві, Бучі, Ірпені та Гостомлі, зараз воює на півдні країни, пише onet.pl

  • Як тільки ми вийшли з-за кущів, нас обстріляли з гранатометів. Перших пострілів я не почув, мене просто відкинуло на півметра, – розповідає Вітольд, білорус із польським громадянством, який воює в легіоні в Україні
  • Ми доповзли до окопів і провели в них два дні. Без води та їжі, бо коли ми під час втечі повзали, то скидали рюкзаки, вони занадто сильно стирчали і ми були легкою мішенню для російських солдатів, як на тирі.
  • Колега, поранений живіт, уже встає з ліжка. Йому дісталося найважче, але він найдосвідченіший з нас. Каже, зараз зовсім інша війна, ніж рік тому. «Тоді росіяни стріляли з автоматів Калашникова, тепер ви їдете в лікарню, хоча ви навіть не чули пострілу, вони вдарили вас з кількох кілометрів», – каже він.
  • Для мене не важливо, звідки вони, я познайомився з хлопцями з усього світу в міжнародному легіоні. Ми всі разом захищаємо правду і боремося зі злом, – каже він. – До речі, дякую польським волонтерам – бинти, які у мене були в аптечці, стали в нагоді, коли ми лікували поранених. Також маю взуття та рукавички з Польщі. Навіть польські сосиски кабанос доходять до фронту

– Ми йшли полем, кожен на свою позицію – міняти наших хлопців, які п’ять днів були в окопах. До вчорашнього вечора в районі нікого не було, і ніхто з нас не знав, що тієї ночі росіяни увійшли до лісу, а потім підійшли дуже близько до нас. Тепер, гуляючи по відкритій місцевості, ми стали для них легкою мішенню, як на тирі, – каже Вітольд.

Спочатку вони обстріляли нас з мінометів. Тут на фронті ми кажемо, що добре, якщо ви чуєте постріл або вибух бомби, тому що це означає, що вони не стріляють у вас. Бо «свою» ракету, ту, яка влучить у вас, ви не почуєте.

– Ну, я не чув ні «свої», ні навіть перших пострілів. Мене просто відкинуло на півметра і я відчув, що болить рука, – розповідає Вітольд, який уже кілька днів воює на півдні України. Коли він вступив до легіону в Києві, ми писали про нього в тексті “Тут нема романтичного героїзму. Живемо в бруді, вбиваємо і вмираємо” . Через завдання Вітольда та безпеку сімей хлопців з батальйону, в якому він воює, ми не називаємо назви місця, де вони зараз перебувають, і вирішили не показувати чітко обличчя Вітольда. , який нещодавно став кулеметником.

— Я поранений! – почув він крик друга. Ще мить пізніше

– Через деякий час нам допомогла наша артилерія – солдати почали обстрілювати російські позиції, завдяки чому «викупили» нам час і дали можливість виповзти з цього поля, – розповідає Вітольд.

— Я поранений! Вітольд почув крик свого друга, який йшов перед ним. А потім розлетівся град нових ракет.Вітовт і його білоруський легіон перед першим боєм.Вітовт і його білоруський легіон перед першим боєм. – Приватний архів

Наш медик прибіг на допомогу цьому пораненому, перев’язав йому руку. Але наступна куля влучила в них. Виявляється, прислів’я брешуть, але там же є і другий удар. — Двоє поранених! Я почув ще один крик.

– Вони були моїми друзями, я почав повзати до них. Перший друг був у крові, бо отримав удар у живіт – під бронежилет. І медик, який лікував свого колегу в руку пораненого, також отримав удар – він втратив три пальці, а в ногу встромився осколок. Я наклав на нього джгут. Потім ми тягнули поранених, аби тільки дістатися до будь-якої порожнини, – розповідає Вітольд.

Тоді просто на них з лісу вийшов танк. – Він стріляв у нас, і одна з ракет влучила в невеликий горбок землі, за яким ховався командир та його заступник.

Вони обидва отримали поранення. Танк «працював» безперервно, а я закопав землю руками, щоб зайти ще трохи глибше, щоб не так «стирчати», – додає Вітольд.

– Через деякий час наша артилерія нам допомогла, бо почала обстрілювати російські позиції, завдяки чому «викупила» нам час і дала можливість виповзти з цього поля.

Два дні в окопах. Ні води, ні їжі

— Поповзаючи під час втечі, ми скинули рюкзаки тієї ночі, тому що вони занадто сильно стирчали, і ми стали видимими для російських солдатів, як легка мішень, поставлена ​​на тир. А снайпер працював разом з російською артилерією. У рюкзаку був мій білоруський паспорт, тож я можу сказати, що я фактично втратив білоруське громадянство, тому що на місці, де він перебував, зараз є російські солдати, – розповідає Вітольд.

Спецпідрозділ евакуював наших братів, які того ж дня були поранені в бою, на щастя, адже без медичної допомоги вони б не вижили.

Вітольд нещодавно став кулеметником.  Воював під Києвом, Маріуполем та Бучою.  (Заради безпеки добровольців з його батальйону та їхніх сімей ми не показуємо його обличчя.)Вітольд нещодавно став кулеметником. Воював під Києвом, Маріуполем та Бучою. (Заради безпеки добровольців з його батальйону та їхніх сімей ми не показуємо його обличчя.) – Приватний архів абонентів

Вітольд та інші його друзі дійшли до окопів і сиділи там два дні без води та їжі. На третій день вони вирішили піти, інакше не мали б шансів вижити. Спостерігаючи за пересуваннями росіян, їх техніки та техніки навколо, вони зрозуміли, що за кілька годин можуть оточити їх з усіх боків. «Нам довелося вийти звідти і перейти в більш безпечне положення». Ми це зробили.

Нам вдалося відвідати наших поранених у шпиталі. Вони все ще були оптимістами. А медик, той, що втратив три пальці, пожартував: «Я ще можу стріляти з рушниці! У мене є великий і вказівний пальці!». – каже Вітольд.

– Друг, який отримав поранення в живіт, уже встає з ліжка. Йому дісталося найважче, але він найдосвідченіший з нас – він воював на фронті кілька років. Він сказав, що зараз це зовсім інша війна, ніж рік тому:

«Тоді росіяни стріляли з автоматів Калашникова, а зараз їдете в госпіталь, хоча ви навіть не чули пострілу, ви не бачили артилерії, вас можуть просто вбити пострілом, стоячи за кілька кілометрів. від вас.”

«Хлопці готові померти, щоб весь білоруський народ не приймали за зрадників»

Вітовт з білоруськими легіонерами, які воюють на захисті Києва.  Київ, Україна, березень 2022 рокуВітовт з білоруськими легіонерами, які воюють на захисті Києва. Київ, Україна, березень 2022 р. – Приватний архів

– Дякую польським волонтерам за допомогу. У мене в аптечці є польські бинти, ношу польське взуття та рукавички, привезені з Польщі. Вони навіть польські ковбаски кабанос доставляють на фронт, – каже Вітольд. – З усіх іноземців на фронті в Україні Вітольд зараз найбільше зустрічається з білорусами.

Нас так багато, що, наприклад, у Варшаві вже відкрито спеціальний білоруський пункт набору. Хлопці готові віддати життя, щоб весь білоруський народ не рахували тільки зрадники, вбивці та окупанти.

– Щоб він не ставився нарівні з росіянами, Путіним і його вірним псом Лукашенком, – каже Вітольд. Сам він записався з тієї ж причини, коли ще треба було мати згоду Міноборони. Він не дочекався її, бо не хотів втрачати своїх дорогоцінних трьох місяців. Він очікував, що суд повернеться до Польщі. Тим часом правила змінилися, він знає, що таким добровольцям, як він у Польщі, більше нічого не загрожує.

– У перші дні війни загинув білоруський доброволець Олексій Скобла «Тур». Під Києвом його знайшли росіяни. Президент Зеленський 4 квітня нагородив його посмертно орденом «За мужність» Героїв України, – каже Вітольд. Олексій воював за Україну з 2015 року, спочатку в групі білорусів, яка входила до складу Українського добровольчого корпусу «Правий сектор». Останнім часом воював у легалізованих збройних силах 8-го полку сил спеціальних операцій. Загинув 13 березня поблизу села Мощунь на околиці Києва, прикриваючи відхід своєї групи. 14 березня йому мало виповнитися 32 роки.Олексій Скобла «Тур», білоруський доброволець, який загинув у боях в Україні.  Президент Зеленський нагородив його посмертно.Олексій Скобла «Тур», білоруський доброволець, який загинув у боях в Україні. Президент Зеленський нагородив його посмертно. – Міністерство оборони України / Матеріали «Na prawach cytatu»

– Серце болить за цю країну – за Білорусь. Бо вся нація має нести відповідальність за одного божевільного Лукашенка, який вбиває, щоб утриматися при владі. Сьогодні ми маємо в Україні цілий батальйон білорусів, а в білоруських в’язницях тисячі тих, хто виступав проти диктатора і війни в Україні, але, незважаючи на це, білорусів можна назавжди записати як зрадників і співагресорів.

«У Бучі замінували тіла загиблих. Перед тим, як ми їх поховали, сапери їх перевіряли»

– П’ятеро білорусів у Маріуполі захищали завод «Азовсталь», я з ними шосту добу не маю зв’язку, – каже Вітольд, який два тижні тому перебував біля Бучі. Потім він розповів, як уночі група росіян вийшла з лісу прямо на їхній батальйон:

«Ми їх бачили через тепловізор. Росіяни тікали з Бучі. Було темно, я стріляв наосліп. На світанку, як виглянуло сонце, я пішов до цього місця біля лісу, але тіла не було, тому я зрозумів, що нікого не вдарив», – сказав він.

У Бучі спецпідрозділ поховав полеглих. Загинули українські воїни. – Російські солдати мінували під тіла загиблих, щоб ніхто не міг їх поховати, довелося чекати, поки сапери все перевірять. (Детальніше можна прочитати в тексті «Росіяни замінували тіла загиблих» ). — Вже четверо наших братів — хлопців із нашого легіону — мертві. Вони білоруси. А тіло одного з героїв, Ілія «Литвіна» Хренава, ми забрали з Бучі. Він лежав там три тижні, – сказав він тоді.Вітольд до війни.Вітольд до війни. – Приватний архів / Матеріали “Na prawach cytatu”

Якщо я колись повернуся і народжу дітей, я ніколи не куплю їм іграшкових пістолетів чи гвинтівок і не буду грати з ними у війну з пластиковими солдатиками, бо нічого доброго з цього не вийде… – каже Вітольд. День Перемоги провели за 10 км від фронту. «У більш безпечному місці», — додає він.

Ми говоримо з хлопцями, що війна триватиме довго, що до перемоги далеко, бо щоб перемогти по-справжньому, треба взяти Москву, спалити Кремль і повісити Путіна. Але обладнання для такої операції у нас немає. Шкода, що так далеко до перемоги.

Війна триватиме ще довго. Кілька днів по всій Україні лунають вибухові сигнали. Росіяни розгорнули свої атаки на День Перемоги. Вони скидають тисячі бомб і “святкують” таким чином, – сказав Вітольд у понеділок, 9 травня. — Я за 10 км від фронту. Щовечора, як тільки настають сутінки і стемніє, починають бомбити. Тож чекаємо…

ЗакарпатПост цілодобово бореться на інформаційному фронті у ці складні часи, і зараз, як ніколи, ми потребуємо вашої підтримки. Під час війни ми втратили рекламу, а отже основну частину прибутків, спрямованих на те, щоб доносити вам оперативно найсвіжіші новини. Підтримайте сайт ЗакарпатПост фінансово. Одержувач: ТОВ «ЯСНО МЕДІА», Рахунок: UA163052990000026000003605115, ЄДРПОУ 43832020, ПриватБанк, призначення платежу: “Інформаційні послуги”.

ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.