До 85 річчя від дня народження заслуженої артистки України: Мистецтво акторської гри Людмили Іванової
18 червня закарпатській актрисі Людмилі Івановій виповнилося б 85 років.
Творча діяльність заслуженої артистки України Людмили Дмитрівни Іванової (1937–2022) здійснила безпосередній вплив на формування та розвиток закарпатського театрального мистецтва. Ії мистецькі здобутки займали значне місце в закарпатському театральному процесі, оскільки вона більше сорока років віддала свого життя саме Ужгородському театру.
Незважаючи на відсутність наукових праць, статей та нарисів у публіцистичних виданнях, присвячених вивченню творчості актриси, феномен акторської майстерності Л.Іванової досі не отримав належного висвітлення. Специфіку сценічної творчості Л.Іванової неможливо визначити та охарактеризувати поза межами українського театрального простору, ізольовано від особливостей розвитку закарпатського театру ХХ – ХХІ ст.
У контексті дослідження специфіки сценічної творчості актриси Закарпатського українського театру необхідно важливу увагу приділити її методам роботи над створенням дійового образу ролі. Актриса активно використовувала різноманітні засоби зовнішньої акторської виразності – знаходячи відповідний характер, темперамент та психофізичний стан своїх персонажів.
Народилась Людмила Іванова (Захарченко) 18 червня 1937 року, у селі Ворошилівка на Дніпропетровщині. У 1945 році батьки приводять маленьку Людмилу до Чумаківської школи. Навчання давалось їй дуже легко, із дитячою зацікавленістю сприймала вона усе нове: багато читала, вчила вірші, пісні та дуже любила танцювати. У вересні 1952 року вона поступає на хореографічне відділення Дніпропетровського державного театрального училища. У 1956 році після закінчення училища приходить на роботу до Харківського державного театру музичної комедії. В цьому театрі грає свої перші акторські ролі та знайомиться з актором театру Володимиром Івановим (1926–2010), з яким у 1957 році одружується.
У вересні 1960 року подружжя Іванових йде на роботу до Миколаївського державного українського музично-драматичного театру. В квітні 1962 року родина переїздить до міста Ужгород. Розпочинається творча співпраця із Закарпатським обласним українським музично-драматичним театром. В жовтні 1963 року через відсутність житла актриса переїздить на роботу до Хмельницького обласного українського музично-драматичного театру ім. Г. Петровського. Але любов до Ужгорода робить велику справу і у вересні 1968 року разом з чоловіком Володимиром переводиться до Закарпатського державного обласного українського музично-драматичного театру.
Розвиток акторської гри Людмили Дмитрівни не досяг би таких висот, якщо не було плідної співпраці з режисерами-постановниками вистав (Г.Ігнатович, В.Івченко, І.Марушко, О.Гриб, М.Курінний, В.Нестеренко, В.Сурков, Я.Геляс, С. Мойсеєв, В.Дворцин, Ю.Горуля, О.Саркісьянц, А.Філіппов) завдяки цій співпраці на сцені закарпатського українського театру з’явилось багато цікавих вистав та прекрасних акторських образів.
Так кожен вихід на сцену актриси втілювався в блискучих ролях: Пепіта («Вільний вітер» – І. Дунаєвського), Любаша («Севастопольський вальс» К. Лістова), Мати Степана («Бояриня» – Лесі Українки), Наталка («Наталка Полтавка» – І. Котляревського), Гелена («Варшавська мелодія» – Л. Зоріна), Харитина («Наймичка» – І. Карпенка-Карого), Олеся («Трембіта» – Ю. Мілютіна), Настя («Чаклунка синіх гір» – В. Сичевського), Майя («Платон Кречет» – О. Корнійчука), Аза («Циганка Аза» – М. Старицького), Оленка («Голубі олені» – О. Коломійця), Яринка («Весілля в Малинівці» – Л.Юхвіда, бабушка Ануш («Ханума» – А. Цигарелі, Мама («Все починається з любові» – Г.Голубенка), Галина («Танго для тебе» – братів Шерегіїв), Горпина Терпилиха («Наталка-Полтавка» І. Котляревського), Секлита «Банкрот» за М.Старицьким), тітонька Чарлей («Здрастуйте, Я ваша тітонька» – Б.Томаса) завжди сприймався глядачами на «Ура».
Аналізуючи сценічні образи Людмили Дмитрівни ми бачимо, що вона активно застосовувала різноманітні жести, як засоби зовнішньої акторської виразності для передачі певного обсягу інформації. Створювання пластики відбувалось не лише руками, а й засобами усього тіла актриси. В органічному поєднанні з вербальними засобами виразності (словом, інтонацією) створені актрисою жести були, як найбільш значущі компоненти пластичної партитури ролі і розкривали власні образно-виражальні можливості. Сценічні образи актриса проживала на сцені як своє життя, привносячи нотку оптимізму, гумору та позитиву яким заряджала усіх оточуючих.
Наприклад, у виставі «Банкрот» за М.Старицьким (2000 р.), за режисерським задумом (реж. А.Філіппов), взаємодія дійової особи Секлити у виконанні актриси з іншими персонажами вистави залежала від найтонших взаємозв’язків між виразом обличчя, жестами та інтонаціями, адже дія музичної вистави відбувається у цирку (худ. Е.Зайцева), тому міміка, жестикуляція та мова використовувались актрисою, як передача певних значень, прихованих намірів та емоцій. Проте найбільш вдалою було використання актрисою «найбагатшого виміру експресивності» – обличчя. Міміка актриси була, як універсальний засіб вираження емоцій, задавала найскладніші анатомо-фізіологічні особливості, була максимально виразна. Теж саме можна сказати про використання театрального гриму та костюму в колоритному образі Секлити
Цікавою акторською роботою актриси став образ тітоньки Чарлей в музичній комедії «Здрастуйте, Я ваша тітонька» – Б.Томаса (реж. А.Філіппов, 2013). Особливістю роботи над цим образом став багатий сценічний досвід актриси через нюанси певної характерності, пластику розкривався загадковий образ тітоньки Чарлей . За свої акторські роботи Людмила Іванова у 1972 році отримує почесне звання Заслуженої артистка Української РСР, а 2009 році стає лауреатом обласної театральної премії імені братів Шерегіїв.
25 січня 2022 року через ускладнення коронавірусу актриса померла у м. Ужгород. Поховали актрису на цвинтарі «Барвінок» поряд з її коханим чоловіком Володимиром.
Отже, особливими та оригінальними рисами акторської гри заслуженої артистки України Людмили Іванової було – глибинне проникнення в психологію персонажа та її повноцінне розкриття сценічного образу. Вірна природі почуттів та способу існування персонажу у мистецтві театру актриса все своє життя віддала закарпатському театру, її акторська гра назавжди залишиться у серцях закарпатського глядача.
Олег ЗАЙЦЕВ, театрознавець, аспірант НАКККІМ, заслужений працівник культури України
