Закарпатці – найкращі бійці ЗСУ! Рвуть ворога на паздіря і їх ніхто не розуміє. ВІДЕО
Слава Україні! Сьогодні ми поговоримо про війну, про закарпатських бійців та про закарпатську говірку.
“Я не з такої сім’ї, я – з багатої!” Це відео ромської дівчини з Закарпаття у Львові давно стало вірусним. Але чи багато ви знаєте про цей край?
На Закарпатті унікальна говірка, яку не розуміють не лише в росії, але й у багатьох інших куточках держави.
Регіон є особливим тим, що в різні часи перебував у складі Угорщини, Австро-Угорщини, Трансільванії (нинішньої Румунії), Чехословаччини. Із цими державами, а також із Польщею межує ця найзахідніша область України . Ну, за винятком Чехословаччини, яка перестала існувати, але кордон Словаччини починається прямо за Ужгородом. Саме тут свого часу відкривалися для нашої держави символічні двері у Європу.
Тож політичні і географічні чинники наклали відбиток на мову регіону. Так вийшло, що коли щось кажуть закарпатці, усі відкривають рот і намагаються хоч щось зрозуміти. До того ж говорить населення краю емоційно і дуже колоритно. Додаючи до розмови різні фразеологічні звороти, які вживають тільки тут.
Скажімо, коли повітряна тривога, ніхто не каже просто: «повітряна тривога», а говорять: «Йой, нєвоя би їх взяла!», тобто московитів, які бомлять Україну.. Або: «Грум би в них луснув!» Чи: «Буг би їх побив!»
Коли ж закарпатці не дуже сердиті, кажуть: «Качка би тя копнула».
Взагалі військові із Закарпаття є дуже цінними бійцями. І не тільки через те, що вони просто унікальні бійці, скажімо, легендарна 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада – Закарпатський легіон, про подвиги якої постійно пишуть провідні світові видання такі як «Нью Йорк Таймс», «Вашингтон пост», «Таймс» та інші, але й через те, що цих солдатів не розуміє ворог. Ну від слова зовсім не розуміє. Тому перехоплення розмов солдатів не мають жодного сенсу. Як би не намагався ворог збагнути, про що діляться думками бійці, жоден гугл-перекладач йому не допоможе.
Неймовірне цікаве відео оприлюднила 101 окрема бригада Територіальної оборони Закарпаття. Послухайте. Навряд чи збагнете, про що йде мова, якщо ви не пожили на Закарпатті.
Але повернемось до наших Героїв! 128-ї Закарпатської бригади. Ще у кінці березня бійці штурмового підрозділу взяли в полон підполковника росармії Олександра Кошеля. Це була грана здобич і про неї бійці розповіли у соцмережі. Далі – уривки цитат із розповіді.
«Цей «жирний гусак» був на прямому зв’язку з командувачем 58 армії РФ Михайлом Зуськом, котрому особисто робив щоденні доповіді, тому росіяни кілька разів намагалися відбити його. При особистому огляді наші бійці з подивом виявили, що Кошель носить шкарпетки й труси з позначкою «Збройні Сили України». Цього «жирного гусака» полонили мобілізовані добровольці з Іршавщини, що на Закарпатті. Хлопці одразу після вторгнення Росії самі, не чекаючи повістки, прийшли у військкомат і попросилися в 128 бригаду. І через півтора тижні вже були на передовій.
Один із них, Віктор, – простий заробітчанин, у мирний час працював «на чехах». Свого часу пройшов строкову службу в армії, а зараз є штурмовиком 128 бригади. Дома його чекають дружина й діти. Ще один учасник того бою – Андрій, котрому всього 19 років. Теж доброволець і штурмовик «Закарпатського легіону».
Прості закарпатські хлопці, котрі в мирний час і не думали займатися воєнною справою, пішли на передову бити агресора і взяли в полон підполковника росармії.
Далі пряма мова, під час якої хлопці переходять на літерну мову навмисне, аби їх розуміли:
Віктор:
«Це сталося на нашому крайньому блокпосту, ми з Андрієм стояли там уже тиждень. Того ранку все виглядало спокійним – жодних обстрілів чи перестрілок, ми навіть трохи розслабилися.
І тут десь об 11-й годині я побачив у бінокль, як із-за повороту виїхав російський «Тигр» (броньований позашляховик) із літерою Z і поїхав у нашому напрямку. Я оголосив повну бойову готовність і заліг із хлопцями.
За кілька сотень метрів від блокпосту стояли два підбиті російські «КаМАЗи», які перевозили боєкомплект, – наші хлопці знищили їх незадовго до цього. «Тигр» зупинився біля них, постояв трохи й рушив далі – прямо на нас. Я зрозумів, що росіяни заблукали й не розуміють, куди потрапили. «Тигр» обережно об’їхав бетонні блоки перед постом, а потім розвернувся й зупинився. І тут кілька військових вискочили з нього й розбіглися, намагаючись сховатися в лісопосадці.
Вони зрозуміли, що потрапили в пастку, але швидко втекти на машині було вже неможливо через бетонні блоки. Ми одразу відкрили вогонь з автоматів і кулеметів. Один із росіян не встиг відбігти далеко, кулі прошили йому ноги, він упав. Ще кілька втекли й навіть не відстрілювалися.
Ми підбігли до пораненого й стали тягнути в свій бік. Я схопив його за бронік і почув: «Ой-ой-ой, больно!» Тоді я йому по-закарпатськи: «Ану закрий писок!» А він у відповідь: «За что ты со мной так?» Я аж офігів із несподіванки. Кажу: «Ти не повіриш – за Україну!» Мій напарник був менш культурним і крикнув: «Ну, все, москалику, – тобі **зда!» І більше він не озивався.
Поки ми тягли пораненого, він тримав руки на грудях за своїм броніком, але напарник скомандував: «Руки витягни! Повільно!» Він витягнув – у лівій була граната, а в правій ПМ (пістолет Макарова). Тобто він міг спробувати стріляти в нас чи кинути гранату, але розумів, що сам із простреленими ногами не втече, а скоріше за все загине. І він вибрав життя.
Ми зняли з нього бронік і обшукали. Побачили по документах, що це підполковник, і я ще з подивом вигукнув: «Ого, аж підполковник! Шкода розстрілювати на місці!» Він тільки зиркнув на мене з переляком. Питаю: «Ти що тут робив – на завдання виїхав?» «Ой, нет, мне больно-больно…» – стогне. Ми потягли його й кинули в машину, щоб відвезти в штаб батальйону. Всю дорогу він лежав мовчки, як благе ягнятко…
Цього Кошеля три російські групи намагалися відбити в нас. Спочатку одна полізла, яку ми відбили, через годину друга – теж відбили, потім третя – і теж невдало. Ми їм дали там жару. Хотіли трофейного «Тигра» забрати, але не вдавалося – завести його не можна було (кулі пошкодили відсік двигуна, та й колеса були прошиті), а відбуксирувати було нічим. То ми просто гахнули по ньому з ПТУРа (протитанкова керована ракета)…»
Полоненого Кошеля спочатку допитували бійці контррозвідувального підрозділу 128 бригади, котрі й виявили в нього шкарпетки й труси «ЗСУ». Потім підполковника передали в СБУ. Кошель вирішив не спокушати долю, а одразу «розколовся» й почав давати цінні відомості. Він досі перебуває під наглядом СБУ.
І це – лише один із подвигів 128-ї Закарпатської бригади, яка має безліч державних нагород, у складі – Героїв України, а у серці – палких патріотів нашої держави.
Просто подивіться, як вони рвуть на паздіря ворожу техніку.
Любіть Україну, незалежно від того, в якому куточку нашої держави ви живете, бо Україна, як мати у нас одна. А в мене на сьогодні все. Якщо сподобалося відео, ставте лайк і підписуйтесь на канал.
