128 в обличчях. «Тамерлан»: мене чекають дружина й 11-річна донечка. Я воюю тут у першу чергу заради них!
Про це у соцмережі повідомила 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада – Закарпатський легіон
«Тамерлан», оператор ПЗРК «Стінгер» сам по собі є стримуючим фактором – росіяни бояться підлітати на відстань його ураження»
– Я воював проти Росії ще в 2015 році на Донеччині, а після демобілізації ще двічі служив у ЗСУ по контракту. У кінці лютого сам пішов у військкомат і потрапив у 128 бригаду. Моя посада – оператор переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК). Працюю з вітчизняною «Іглою» та американським «Стінгером» і можу сказати, що мені вистачає роботи. Російська авіація працює тут практично щодня – «вертушки» і СУ-шки. Нас обстрілюють некерованими авіаційними ракетами (НУРСами), крупнокаліберними кулеметами та іншою зброєю. Але, знаючи про наші зенітно-ракетні комплекси, росіяни дуже рідко залітають на відстань їх досяжності (до 5 кілометрів). Найчастіше буває так, що літак чи гелікоптер вилетить із-за балки, швидко випустить кілька ракет і одразу «пірне» назад. Одного разу мені, здається, вдалося поцілити ворожий літак. Я захопив ціль, зробив пуск і хоча прямого влучення не бачив, з-за балки, куди «пірнула» СУ-шка, пішов чорний дим. Наші розвідники запускали туди дрон, але не побачили збитого літака. Напевно, йому вдалося дотягнути до окупованої території. «Стінгер» набагато ефективніший за «Іглу», ним легше захопити ціль і простіше зробити пуск. Операція набагато плавніша, легша, можна сказати, приємніша для оператора. Крім того, «Стінгер» сам по собі є стримуючим фактором – росіяни, знаючи про нього, бояться підлітати на ближні дистанції, тому їхні обстріли малоефективні. Родом я з Хмельниччини, дома мене чекають дружина й 11-річна донечка. Я воюю тут у першу чергу заради них!
