Закарпатка Олена Ковач має п’ятдесят онуків і сорок вісім правнуків, і у 83 роки продовжує робити ложки щастя
Олена Іванівна Ковач має вісімдесят три роки. Живе у Довгому на Чищенику у старенькій невеличкій хаті.
Цього спекотного літа жити там особливо важко, бо криниці пересохли і воду доводиться носити здалеку. А води потрібно багато, бо два місяці тому дочка народила дитинку, а малу дівчинку потрібно часто купати. Олена допомагає дочці не тільки купати найменшу, але і виховувати двох старших дітей. Бо дочка має свій талант – знаходить собі чоловіків-заробітчан. То такі, що прийшов, зробив свою справу і пішов. А дитину потім хай годує і виховує Бог, мати і бабуся. Але про дочку – то не мої слова.
Чоловік Олени, як каже жінка, помер дуже давно. Він був добрим майстром і хорошим учителем: робив дерев’яні корита і навчив дружину робити ложки. Бо чоловік і жона – одна сатана. Він робив із деревом і хотів щоб і вона була коло нього. За роботою і поговорити можна, і порадіти успіхам один одного. Ложку Ковачка не зіпсувала жодну, а от Ковач корит зіпсував багато. Буває робить-робить, уже і товарний вигляд якийсь вимальовується, а потім – раз! І пробив корито. Дерево ж не пластилін – дірку у ньому не залатаєш.
А ще подружжя народило дев’ять дітей – п’ять хлопців і четверо дівчат. На сьогоднішній день Олена має п’ятдесят онуків і сорок вісім правнуків.
Першу ложку жінка зробила у вісімнадцять років. Це уміння допомагає їй вижити. Крім неї, наскільки мені відомо, не тільки у Довгому, але і на всій верховині таким ремеслом не володіє ніхто. Олена ж робить ложок багато і ніколи не жаліється. Бо все, що хочеш мати – потрібно заробити, каже. Бере у руки інструмент, заготовку і сідає на маленький стільчик у дворі. Коле топором поліно на чотири частини, одну частину відкидає, бо там сучки, іншу бере у роки і починає обтісувати. Спочатку працює звичайною сокирою, а вже потім бере спеціальні інструменти, попередньо кожен підточуючи спеціальними точилами. Є у неї два спеціальні ножі, один із них кривий, та тесак, так само кривий і чимось схожий на мотику. Як він називається українською – не знає, тільки румунською. У перервах між роботою бабуся ще годує дитину, бо дочка пішла у справах у село.
Олена вже швидко втомлюється тому одного дня робить ложки, а наступного несе їх на П’яц. Там пропонує кожному зустрічному придбати власний виріб. А от у суботу на базарі ніхто із приїжджих не вірить, що таку чудову і потрібну на кожній кухні річ могла зробити така стара баба. Кажуть, що вона бреше, бо то її чоловік робить, або син, або хтось інший, а вона тільки продає. Може чоловік на тому світі і робить ложки, але переправити звідти дружині не може – таможня не пропускає. Сподіваюся, що після цієї публікації повірять усі.
Робота над однією ложкою займає 35-45 хвилин. Це із перервами та наукою, з відповідями на питання. Бо я хотів не просто подивитися на процес, а взяти у ньому участь – пробував працювати кожним інструментом. Олена з радістю надавала мені таку можливість, бо тільки я такий дурний, що цікавлюся. Більше то нікому не потрібно. Ще колись фотографував процес виготовлення ложок Діма Волошин, та він уже помер…
Мушу зізнатися, що тримати у руках готовий виріб, у виготовленні якого ти брав участь, і приємно, і радісно, і гордо. А для Олени Ковач це буденна робота, яка приносить якусь копійку в хату. Бо пенсії не вистачає. Тому виготовлену спільно під час наглядного уроку ложку я купив.
– А можу я поникати, що ви нафотографували? – питає Олена.
– Можна, – кажу я і показую на телефоні зображення.
– Нє, – каже вона, – не вижу.
– А так? – збільшую я зображення.
– Нє. Айбо дякую. Майже буде добре.
Олена Ковач не тільки погано бачить, але ще і погано чує. Тому говорити з нею потрібно дуже голосно. Саме тому наша бесіда притягувала увагу сусідів, які сиділи у себе на ґанку і спостерігали здалеку. Але самі вчитися не мають бажання.
Я подякував Олені Іванівні за науку, за роботу та побажав усього найкращого у житті. Добре, що такі люди є на білому світі.
PS. Мене за роботою фотографував Василь Іванович Кополовець. Дякую йому за це і за ідею відвідати Олену Ковач та написати про неї.
