Чому закарпатцям під час війни ніхто не допомагає
На Закарпатті переселенцям створюють усі пільги і оминають увагою місцеве населення. Ніхто не каже, що не потрібно допомагати вимушено переміщеним особам, але й про своїх людей забувати не варто. Звичайно. Наші гості багато чого пережили, принаймні частина з них, дехто втратив рідних, дехто майно, вони дійсно заслуговують на допомогу і підтримку. Але чим завинили закарпатці, що опинилися поза бортом усіх пільгових програм. Сайт ЗакарпатПост проаналізував, наскільки закарпатці позбавлені різного роду підтримки з боку держави.
Знайти роботу закарпатцям особливо важко
Почнемо з роботи. Так склалося, що наша область є регіоном із найвищим в Україні безробіттям. Місцеве населення завжди не мало достатньо робочих місць, широкого вибору вакансій, та ще й із гідною оплатою праці. Звісно, коли до нас приїхали переселенці, робочих місць не побільшало, навпаки. Багато хто з закарпатців ще під час коронавірусних локдаунів втратив бізнес, а відповідно – довелося звільняти, скорочувати людей. Переводити їх на неповний робочий день, зменшувати рівень заробітної плати. Дехто не запрацював досі. Та держава закарпатських роботодавців не підтримала ніяк. Утім зараз певна фішка є. Якщо на роботу приймається внутрішньо-переміщена особа, за неї протягом трьох місяців роботодавець може отримувати від держави компенсацію. Якщо ж бере на роботу місцевого – платить йому зарплату з власної кишені. Хіба це не спонукання надавати перевагу у виборі співробітників у бік переселенців? Чому ж закарпатці поза увагою? Чому взагалі, якщо вже бізнес підтримують в умовах війни, то не компенсовують підприємцю ту ж суму за будь-яке створене робоче місце? Це було б справедливіше.
Цікаво, що з початку дії цієї програми 129 роботодавців Закарпаття взяли на роботу 324 внутрішньо переміщених осіб. Ці люди зараз працюють, за інформацією Закарпатського обласного центру зайнятості, у галузях оптової та роздрібної торгівлі, переробної промисловості, охорони здоров’я та надання соціальної допомоги, тимчасового розміщення й організації харчування та ін. Взагалі це мізер працевлаштованих, адже за період воєнного стану в Україні послугами Закарпатської служби зайнятості скористалися 13 тисяч осіб. І це – далеко не всі, що не мають роботи, адже офіційно реєструє в нашому краї безробіття тільки незначний відсоток населення.
Взагалі закарпатцям останнім часом знайти роботу неймовірно складно, бо на ринку праці шалена конкуренція через вимушено переміщених осіб.
При вступі до університетів пільги мають не відмінники, а переселенці
Вступ до університетів завжди викликав багато суперечок, жвавих обговорень і нерідко скандалів. У цьому році він також назріває. Справа в тому, що у нас багато переселенців конкурують із закарпатцям на бюджетні місця в дуже нерівних умовах. Тобто, вступник із іншого регіону з середненьким атестатом та слабенькими балами мультипредметного тесту має більший шанс навчатися в УжНУ безкоштовно, ніж випускник закарпатської школи із золотою медаллю і 200-балами за складання однієї чи декількох дисциплін. Хіба це чесно? Місцева дитина протягом 11 років наполегливо гризла граніт науки, не знала про розваги і може опинилися поза бортом. Звісно, є варіант на контракт… але якщо в батьків немає грошей? При цьому абітурієнт із нижчими шкільними успіхами може легко потрапити в студентську родину. Варто врахувати й те, що закарпатські виші зараз користуються великим попитом, адже наш край в умовах війни залишається найбільш безпечним. Крім того, у цьому році стати студентами намагаються всі хлопці, аби уникнути призову в армію. А це ще більше зменшує шанси дійсно талановитих дітей здобути омріяну спеціальність.
Переселенці отримують від держави різні види допомог. Закарпатці ж навіть опинившись у важких життєвих обставинах майже не мають змоги їх отримати. Чи не всі грантові проєкти спрямовані на внутршньо переміщених осіб і не розраховані на закарпатців, оскільки тут не ведуться бойові дії. Але через війну піднялися ціни абсолютно на все і наші люди стали у рази біднішими. Чому ж вони позбавлені багатьох видів пільг і допомоги?
Закарпаття допомагає всім, а нам хто?
При цьому Закарпаття є найбільшим гуманітарним хабом України, наші люди вдень, і вночі працюють у волонтерських штабах, аби чином підтримати наших тимчасових гостей. Вони ж нерідко поводяться невдячно, обзиваючи закарпатців бидлом, нарікаючи на те, що наші міста за їхніми мірками – це села, мовляв, люди в нас погані, а інфраструктури ніякої, розваги слабкі. Так, у нас не все ідеально, але ми гостинно надаємо прихисток кожному, хто потребує. Так, були випадки, коли орендодавці завищували ціни на оренду, але в той же час для переселенців досі є багато місць, де можна жити безкоштовно. Тож варто поводитись більш вдячно, бо ми на це заслужили. Державі ж варто переглянути політику допомоги місцевим. Адже населення регіонів, які приймають внутрішньо-переміщених осіб, залишаються поза увагою.
Місцевий бізнес чиновників цікавить найменше
На Закарпаття, за даними Закарпатської ОВА, релокувалося всього 422 підприємства (чи не найменше в Україні). І вони зараз у всіх на слуху. Про них на кожному кроці говорять чиновники, їх підтримують, їхніми справами цікавляться, якщо треба, їм допомагають. Взагалі з боку керівництва області на реколокований бізнес звертається особлива увага. А як бути місцевому? При тому, що маємо своїх більше 10 тисяч зареєстрованих підприємців! І їм ніхто не допомагає! Не підтримували ні під час локдаунів, тільки гальмували роботу, не зважають на них і зараз, коли в країні війна. Як їм виживати? Як утримуватися на плаву? Як платити людям заробітну плату і не закритися взагалі, позбавивши родини працівників засобів для виживання?
При цьому, після закінчення війни більшість релокованих компаній повернуться додому, в більші міста, з більшою платоспроможністю населення. Таких буде відсотків 90-95. Місцеві ж залишаться, бо це логічно… якщо буде кому залишатись, якщо не збанкрутують взагалі, враховуючи курс долара, здорожчання ресурсів та сировини та ще й при цьому ігнорування проблем з боку чиновників. Тож чому вони не враховують той факт, що потрібно передусім підтримувати тих, хто буде платити податки в місцеву казку й далі, хто буде створювати для населення свого регіону робочі місця, хто дійсно вболіває за свою область.
Крім того, переселенці мають пільги навіть при відкритті бізнесу, вони можуть скористатися багатьма грантами, які недоступні в областях, де не ведуться бойові дії.
Акцент робиться лише на ІТ сферу. А як бути людям інших спеціальностей?
У сфері ІТ маємо те саме. Їй приділяється ключове значення, а інші галузі нехтуються. Не можуть же всі бути програмістами, веб-дизайнерами та розробниками програмного забезпечення. Ця сфера скоро буде така перенасичена, як свого часу юридична. І як би там не хвалилися чиновники, що сфера провідна, вона дає до бюджету всього 4% ВВП. При цьому близько 70% людей у нас взагалі без роботи. До того ж, у світі на перспективу планується скорочення працівників цієї сфери, оскільки галузь перенасичена. Крім того, соцмережі активно втрачають користувачів і стають усе менш популярними. Про це свідчать самі ж їхні звіти. Частково причиною стають невиправдане блокування, безпідставне видалення сторінок та дописів з боку адміністрації цих соцмереж. Тож у перспективі користувачів стане ще менше.
