Андрій у 128 бригаді 4 рік, розповідає, як разом з хлопцями трощить ворогів, мов тарганів

Про Героя розповіла 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада – Закарпатський легіон

дай оголошення/рекламу в газету Закарпатські ОГОлошення 050 222 50 50 • вайбер • 067 666 90 90 • телеграм

128 бригада в обличчях

Андрій, стрілець, старший солдат

«Переломний момент бою настав, коли до ворожих окопів під’їхав наш танк і тричі пальнув по них із гармати»

– Я вже 4-й рік у 128 бригаді, контрактник. Сам зі Львова, але захотів піти в «Закарпатську бригаду» – тут багато знайомих, вони порадили. І я не пошкодував.

Нещодавно нашому підрозділу поставили завдання вибити росіян із добре укріплених позицій за селом. Більшу частину дороги ми проїхали на БМП і як тільки з’явилися в полі зору росіян, нас накрили вогнем. Поруч відстрілювалися бійці з іншого підрозділу, ми зістрибнули з броні і включилися в бій.

Росіяни стояли метрів за 500 і мали дуже хороші укріплення – справжні земляні фортеці із вкопаними БМП. Але ми під прикриттям броні поступово просувалися вперед і наблизилися до них впритул, метрів на 30. Ближній бій тривав близько години, у хід ішли навіть ручні гранати, які ми закидали в окопи. В якийсь момент я відійшов за БМП, щоб перезарядити магазин, і тут у наш танк, що йшов у атаку, прилетіла граната з РПГ. Танк вцілів, але мене добряче глушануло.

Росіяни трималися дуже довго. Переломний момент настав, коли до окопів під’їхав наш танк і тричі пальнув по них із гармати. Тоді вони почали тікати. За кілька хвилин ми заскочили у ворожі окопи для зачистки. Там уже нікого не було, але росіяни кинули купу зброї й боєприпасів – від автоматів Калашникова до автоматичних гранатометів, кулеметів і навіть зенітної установки. Ми крок за кроком перевірили траншеї, окопи й бліндажі, поки не зустрілися з бійцями нашого сусіднього підрозділу. Під час зачистки крім зброї знайшли купу амуніції, одягу, документів, сухпаїв, шевронів, жетонів, особистих речей. Мене вразило, наскільки занехаяні їхні траншеї – зі сміттям, яке заважало переміщатися, недоїдками, вони навіть туалет там влаштували, а не десь збоку. Зовсім не так, як у наших охайних траншеях. Хлопці із сусіднього відділення взяли в полон пораненого казаха, якого росіяни кинули при втечі. Він кричав: «Я нє русскій, нє стрєляйтє. У мєня 3-лєтній контракт уже заканчіваєтся!» Він був дуже переляканий і дав відповіді на всі питання.

Ми залишилися у ворожих траншеях на ніч, бо росіяни могли спробувати їх відбити. Штурму не було, але позиції накрили щільним вогнем із артилерії. Ворожі нори нас по суті і врятували. Але під час обстрілу я отримав контузію, тому наступного дня мене евакуювали в лікарню. Уже тут лікарі виявили й порваний на руці м’яз – я тоді багато падав, стрибав із висоти, ховався від обстрілів. Тому поки лікуюся. Тут днями зустрів свій день народження – 49 років. Дзвонили з вітаннями рідні й побратими з підрозділу, це приємно… Дуже шкода, що деякі товариші не вийшли з того бою…

Хочу сказати кілька слів про нашого ротного. Він завжди поруч із солдатами – і траншеї копав, і обідав, і в бою. Це справжній командир!

ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.