Знайомство в Інтернеті має свої плюси. Але має і безперечні мінуси. Ти зовсім не знаєш, як це людина виглядає насправді. Доводиться змиритися з тим портретом, який вона змальовує сама.
Тільки через рік ми стали ближчими. Але в кожного з нас тоді були якісь свої клопоти. Я багато працював на роботі. Ліда здобувала ще одну (економічну) освіту. Ми все частіше спілкувалися у чаті. У нас було все більше приводів для цікавих розмов. Але на зустрічі часу так і не було.
Зустрітися ми мали у центрі міста – її міста. Я, звичайно, нервував – чи й справді вона прийде до мене на те на побачення? Чи сподобаюся їй я? Та чи не розчаруюся і сам у своєї віртуальній подрузі? У голові крутилася безліч питань. Вона описала себе як блондинку. І засміялася, що ми обов’язково впізнаємо одне одного.
І раптом! Я побачив дівчину, яка прямувала до мене й посміхалася мені. Вона так рішуче йшла до мене, що сумнівів бути не могло – це саме моя Ліда. А коли я вийняв із кулька розкішний букет троянд, дівчина, здавалося, була на сьомому небі. Я бачив, як це її приголомшило. Хоч вона й намагалася це приховати.
– Куди йдемо? – одразу ж перепитала Ліда.
Мені дуже сподобалася ця її мила задиркуватість. Я запропонував якусь гарну кав’ярню. Адже дівчина краще знає це місто, ніж я. Вона і справді привела мене у дуже симпатичну кав’ярню. Я обсипав її компліментами. Питав, як її життя. А вона мене чомусь зовсім нічого не питала. Це трохи дивувало. Але я тоді був такий п*яни від нашої першої зустрічі, що не звертав на це уваги.
Нарешті вона натякнула, що ми б могли десь… переночувати. Мене трохи збентежило, що Ліда так от відразу пішла у наступ. Але навіть цей її вчинок мені здавався милим. Мене розчулило у ній буквально все. Її зухвала хода, її розтріпане волосся, її жарти, її сміх.
– Ти ж краще знаєш це місто! – знову здався я на її милість.
Вона повела мене в якийсь, мабуть, не дуже дорогий готель. І сором’язливо опустила очі, коли там спитали, чи це моя дружина.
Але нарешті ми опинилися наодинці – у чудовій кімнатці. Тому мені все навколо здавалося чудовим! Потім у нас був шалений секс. Але вже через годину Ліда почала кудись збиратися. Вона взагалі стала якоюсь зовсім іншою – такою нервовою і занепокоєною. Я уже не впізнавав цієї дівчини, з якою удень вперше познайомився. У, так би мовити, матеріальному світі.
Вона сказала, що їй пора, а я благав її залишитися. А потім вона почала натякати, що їй потрібні гроші. Спочатку робила це не дуже наполегливо. А потім стала просто брутально вимагати в мене грошей.
– Ого! Ну і влипнув! От тобі й інтернетні знайомства! – здивувався я.
– Давай 100 доларів і розійдемося по-доброму, – раптом зовсім брутальним тоном заявила Ліда.
Ні, я не шкодував дати їй ті 100 доларів. Але ця поведінка мене шокувала. Я цього ніяк не чекав – та ще й від такого небесного створіння.
Ліда ж розцінила мою поведінку як відмову. Думала, що хитрую. І одразу стала комусь надзвонювати. Через годину в нас на порозі виріс кремезний чолов’яга. Він заявив:
– Або ти зараз віддаєш 100 доларів, або тобі будуть снитися страшні сни!
Я взагалі не розумів, що ж це таке тут відбувається. Але подумав – ні, краще все ж мені треба розрахуватися. Але коли я потягнувся за грошима, чоловік щось став прикидати і зробив нову заявку:
– Ти був нечемний хлопчик,тому такса подвійна!
Аж тепер до мене дійшло,що я маю справу із проституткою і її за сутенером. Довелося викладати ще 100 доларів. Тобто у гривневому еквіваленті. Дорого мені обійшлася ця мандрівка.
На світанку я покинув це місто. Плював собі на розум,що так легко потрапив на вудочку. А потім почав жити звичним життям.
Як не дивно, Ліда не викинула мене з друзів у соціальній мережі. Щоправда, поводилася ображено. Нічого більше із моїх постів не лайкала. А одного разу не втрималася і написало мені повідомлення,що я – брехуні і що я – зовсім не той, яким себе тут розмалював.
– Ну, принаймні, я виставив справжнє фото,а не квіточку замість аватарки! – розлютився я у відповідь. – І взагалі я дуже вдячний, що ти організувала для мене такий спектакль.
– Який ще спектакль? – все ж поцікавилася Ліда.
– Як який? Із побаченням!
– Це ти негідник! – вже ледь не кричали літери у повідомленні Ліди. – Призначив мені побачення, а сам на нього не прийшов. І навіть не подзвонив, щоб попередити, що тебе не буде.
У мені в голові почало провиднюватися. Отже, я її тоді просто переплутав із тією проституткою. Ото оказія! Я вирішив не розповідати про те, що зі мною сталося насправді. А ще зрозумів, що вона мене не впізнала. І з полегшенням зітхнув.
– Знаєш, я трохи запізнився, бо не міг виплутатися із цими автобусами. Я тебе не побачив на обумовленому нами місці. Зрозумів, що ти мене просто розіграла. Ти ж потім мені і справді більше не писала! Що я міг подумати? – написав я у відповідь.
Здається, і у Ліди після цього відлягло від серця. Надалі її повідомлення були вже куди теплішими.
– От що буває, коли аватаркою обираєш собі якісь там ромашки і підсніжники! – намагався пожартувати я.
І цього разу Ліда запросила мене до себе додому. У моїх грудях розлилося тепло. Ми таки справді невдовзі зустрілися. І не розчарувалися одне в одному. Через три місяці ми одружилися. Хоча я й досі не мав мужності зізнатися Ліді у тому, що тоді сталося насправді. Хоча дуже сподіваюся, що ту проститутку більше не зустріну. А якщо навіть і зустріну, то для них ми – як вівці – всі на один копил. Та й навряд чи їй потрібні скандали. Для її професії це зовсім зайвий клопіт.
Іван, м. Мукачево, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net