Маркус Сміт – 32-річний англієць, який вирішив доєднатися до ЗСУ та воювати проти путінської армії. Тиждень тому він пішки дістався прикордонного містечка Чопа. Ішов із Будапешта, куди долетів літаком із Англії. Маркус хоче служити в Іноземному легіоні ЗСУ бойовим медиком, каже, що має для цього певні навички, які здобув у цивільному житті. Перед прибуттям до України він зістриг своє довге кучеряве волосся: зауважує, що поки добирався, уже трохи й відросло.
Маркус – дуже вмотивований, щиро захоплюється українськими військовими й наголошує, що пишається бути частиною української армії. Чоловік планує воювати, доки Україна не здобуде перемогу, йдеться в матеріалі Тетяни Когутич, Укрінформ.
БУДУ РАДИЙ, ЯКЩО БІЛЬШЕ РЕКРУТІВ ДОЛУЧИТЬСЯ ДО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ, З-ЗА КОРДОНУ ТЕЖ
- Маркусе, звісно, перше, про що хочеться запитати: чому ви тепер тут?
- Весь цей час я дивився та слухав про війну в Україні по телебаченню. Мою душу глибоко вразило, що українські чоловіки пішли в бій, щоби захищати країну від армії президента Путіна, який далі атакує цивільних та міста. Тож я прийшов сюди, щоб надати їм свою допомогу і захищати вас, гайз (англ. «друзі», Маркус часто вживає саме це слово в бесіді, – ред.) від Путіна. Я збираюся зробити все, що в моїх силах, аби допомогти вам, гайз. Я ставлюся до цього дуже серйозно. Буду радий, якщо більше рекрутів долучиться до захисту України, з-за кордону зокрема. Ми тут потрібні. Маємо допомогти захиститися українцям. Я чітко усвідомлюю, що Путін не збирається зупинятися в Україні, отже, хочу зробити все, що від мене залежить, аби зупинити Третю світову війну. Упевнений: якщо йому вдасться перемогти в Україні, він піде далі й загарбає інші держави. Але якщо ми тепер об’єднаємось, то зможемо захистити вашу прекрасну країну.
- Маркусе, чи правда, що ви прийшли в Україну пішки?
- Так, я дійсно дістався кордону пішки – з Будапешта, до якого прилетів із Англії. Я маю обмеження у грошах, тому вирішив заощадити собі на їжу та діставатися до України на своїх двох. Це зайняло в мене вісім днів. По дорозі відвідував кожне місто Угорщини, яке траплялося мені на шляху, заходив до кожної церкви. Багато фотографував: квіти, тварини, пам’ятники, площі, церкви, особливо багато храмів, – хотів побачити та зафіксувати якнайбільше краси. Коли я дійшов до кордону і військовий (мається на увазі український прикордонник, – ред.) почув, що я йду в Україну, бо збираюся воювати проти Росії, то дав мені трохи грошей, на які я зміг доїхати від Загоні до Чопа, а потім дістався Ужгорода. Тому так, я дійсно йшов пішки. Це було дуже виснажливо, але воно того варте. Ви всі того варті, гайз.
Я СУПЕРЗДОРОВИЙ, ОТЖЕ, З МЕНЕ БУДЕ ДОБРИЙ ВІЙСЬКОВИЙ
- Ваші рідні легко вас відпустили на війну?
- Я ріс у притулку в Англії, тому не маю рідних. Але всі мої друзі дуже пишаються, що я тепер тут, і підтримують мене.
- Чи брали ви зі собою якесь спорядження, щоб користуватися ним на війні?
- Усе, що я маю при собі з речей, які можуть знадобитися на війні, – це турнікети.
- Чи маєте ви досвід військового медика?
- Є деякий досвід бойового медика Британської армії. Практикувався зупиняти кровотечі, накладати пластирі, допомагати пораненим військовим. У мене також дуже добрі навички роботи з ножем: коли жив у Англії, відточував свої мисливські скіли. Маю також великий досвід виживання в екстремальних умовах. Ходив у довгі подорожі в гори без спорядження: сходив на всі гори в моїй рідній країні, а також у Франції та Іспанії, де теж пройшов усе. Більше ніж 16 років жив на вулицях. Не вживаю алкоголю та наркотиків. Займався кунг-фу та карате. Дуже швидко рухаюсь. Узагалі я суперздоровий, отже, з мене вийде добрий військовий. А ще – я чудово розмовляю іспанською та французькою мовами.
- Зазвичай іноземці йдуть служити в Інтернаціональний легіон ЗСУ. Ви прагнете потрапити саме туди чи розглядаєте інші підрозділи?
- Так, я хочу служити бойовим медиком в Інтернаціональному легіоні. Знаю про багатьох британців, які там тепер воюють. Також маю знайомих військових, котрі загинули в Україні під час цієї війни. Наразі я проходжу шлях, щоби легально долучитися до Інтернаціонального легіону та почати свої мілітарні тренування. Після того я поїду на фронт, допомагатиму рятувати поранених військових.
В УКРАЇНСЬКІЙ АРМІЇ ОПИНИВСЯ ТОГО Ж ДНЯ, ЯК ПРИЙШОВ
- Чи були у вас якісь проблеми, щоби потрапити до армії? Як ви взагалі, так би мовити, знайшли туди дорогу: мали «гіда» чи наперед контактували з кимось із військових?
- Познайомився на вулиці в Чопі з військовим, його звати Павло. Просто підійшов до нього – і виявилося, що він трохи знає англійську. Я розповів, хто такий та чого хочу, бо спочатку планував дістатися Києва і вже там шукати тренувальну базу. Але Павло сконтактував зі своїм другом, який зустрів мене в Ужгороді й відвів до Закарпатського обласного ТЦК. Отак я опинився в армії. Я у війську вже сім днів.
- А в ТЦК ви просто постукали у двері й вас впустили?
- Власне, так. Той хлопець привів мене до чергового командира, я ще раз пояснив, чому тут. І так, мене взяли одразу ж. Я опинився в армії того ж дня. Мені одразу дали ліжко, одяг та їжу. Командир трішки говорив ламаною англійською і розказав, що мені робити далі. Для мене велика честь бути серед військових. Вони всі – герої в моїх очах, тому що борються на фронті за свою землю, відстоюють свою культуру та історію. Тому я дуже пишаюся, що можу в очі казати «Дякую» вашим солдатам та волонтерам. Вони тепер роблять усе, аби запобігти світовій війні. Я дійсно вважаю їх Героями, і для мене честь стояти разом з ними за Україну!
- Чи були в ТЦК здивовані вашою появою та вашим рішенням?
- Так, вони були дуже здивовані. Але я теж був здивований, що так само, як я, сюди приходять люди з усього світу. Учора ми зустрічали француза, який вирішив доєднатися до нас. Я спілкувався з військовими і знаю, що невдовзі збирається долучитися до української армії група британців. Це добре. Ми маємо підтримувати українців у цей складний час. Я знаю історію: моя країна була в Першій світовій війні, у Другій світовій, і їй допомогли перемогти ворога інші країни. Якби нам не допомогли тоді, я би говорив зараз не англійською, а німецькою.
ОДИН СОЛДАТ ДАВ МЕНІ КЕПКУ ІЗ ШЕВРОНОМ – ПОСТІЙНО В НІЙ ХОДЖУ
- Маркусе, за тиждень в українській армії ви вже надбали друзів?
- Дуже здружився з одним солдатом – 25-річним Максом. Він – цивільний лікар і прийшов до армії, щоби рятувати життя солдатам. Висококваліфікований спеціаліст, добре заробляє, йому не потрібні гроші в армії. Мене це дуже надихає, це гарний приклад служіння.
- Як вам узагалі служиться? Не нудно?
- Щодня, як прокинемося, тренуємося. Я можу користуватися всім спорядженням, яке дозволене. Їмо тричі на день – у вас великі порції і смачна їжа. У моєму підрозділі всі хлопці дуже ввічливі і класні. І ніхто не вміє говорити англійською! (Сміється). Правда, один хлопець пробував звертатися до мене німецькою, ще хтось – угорською. Але кожен із них підходив та пропонував мені їжу, воду, показував, де душ, де можна випрати одяг… Навіть без знання мови ми розмовляємо – за допомогою гугл-перекладача. Я вже знаю слова ввічливості українською: «дякую», «будь ласка», «як справи». Планую вивчити українську мову, поки буду в армії.
- Скільки ви збираєтеся пробути у війську?
- Я не поїду звідси, доки в Україні не настане мир. Путін, його армія – вороги не тільки України, але також Об’єднаного Королівства. Путін вчиняє жахливі злочини. Він не демонструє жодного милосердя ні на полі бою, ні до цивільних. Один із моїх друзів-військових дав мені цю кепку із шевроном у вигляді українського прапора. Я дуже гордий, що можу її носити. Ходжу весь день в цій кепці з усмішкою на обличчі, тому що усвідомлюю, що я також захищаю вас, гайз.
ПРЕЗИДЕНТЕ ПУТІН, ВИ – НЕШАНОВНА ЛЮДИНА І МАЄТЕ СІСТИ В ТЮРМУ
- До вас багато уваги – чи не ревнують інші хлопці? Відчуваєте себе «зіркою»?
- До мене справді багато уваги, але своїм товаришам я сказав, щоб не думали, що я – «зірка». Я такий самий, як вони: ми можемо по-різному виглядати чи мати різний колір шкіри, але всередині – однакові. Я щиро вірю, що будь-хто – будь-який джентльмен чи леді – тепер також може долучитися до української армії. Воєнні злочини, які росіяни чинять в Україні, – це злочини не лише проти вашої держави, а проти всього світу. Я знаю, що всі, хто тепер в українській армії, – герої. І коли ця війна закінчиться, усі будуть героями війни. У моїх очах вони вже є такими.
Тетяна Когутич, Укрінформ
Фото Сергія Гудака