Як закарпатці в давні часи зцілювалися за допомогою знахарів, баїль, примівників
Василь КОРОЛЬ розповів про дивні та страшні лікувальні традиції наших предків.

Кажуть, що на Закарпатті немає села, де б не було босоркані. Є вони і в містах, тільки там їх звуть екстрасенсами. Не всі вони роблять зло і наводять страшні чари та забирають здоров’я в інших. Сьогодні ми поговоримо про народних цілителів – тих, що лікують людей.
Отже, у прес-центрі газети «Закарпатські оголошення» етнограф, дослідник демонології і народної магії Закарпаття Василь КОРОЛЬ розповів про дивовижні карпатські трави, народну медицину, замовляння на здоров’я та багато іншого.

– Досі кажуть: «Не заговорюй мені зуби». Що це значить? Чи дійсно на зуби читали замовляння?
– Загалом багато приказок у нашій мові походять від магічних дій наших предків, пов’язаних зі світоглядними віруваннями. Для прикладу, візьмемо вираз «Маю на тебе зуба». У основі фрази є те, що люди вірили в можливість нанесення певної шкоди через волосся, нігті, зуби, частини одягу опонента, які були в наявності у того, хто хотів заподіяти лихо. Для цього робили спеціальну фігурку, що мала людську подобу, яку на Закарпатті називали тіп. Як мені розповідали, брали щось із одежі, бажано натільну сорочку, штани, потім з них крутили ляльку, схожу на людину, висотою десь півметра, її прив’язували на осику чи на тополю, читаючи спеціальне замовляння – і так на людину наводили негативний вплив, тобто, «потинали». Були варіанти, за словами інформаторів, коли ляльку ліпили з глини, її підвішували до димаря так само із замовлянням, наприклад, аби завадити одружитися, аби людина сохла, як сохне глина тощо. Або ще брали якусь тварину, скажімо, жабу, її нарікали ім’ям того, на кого хотіли навести зло, прив’язували до неї щось із тієї людини, наприклад, стрічку якусь, волосся, нитки, й могли жабу проколювати голками й підвішувати в комен. Таким чином така імітативна магія мала, як вірили закарпатці, дати бажаний негативний ефект.
Це ж стосується і вислову «не заговорюй мені зуби». Пов’язано це з тим, що існували способи лікування зубного болю за допомогою замовлянь. Баїля, примівниця, знахарка намовляла на людину наприклад слова: «Як не можуть зійтися риба з води, вовк із лісу, місяць із неба разом, так не може боліти зуб у такої-то людини». Таких текстів було багато.
Ще цікавий нюанс. Коли на хлопцеві помічають якусь нитку, кажуть, що біла чи чорна дівка за ним бігає. Це також пов’язано з магією. Була спеціально підготовлена нитка, для цього могли змію проколювати чи прошивати шкіру, а цю нитку чіпляли на одяг і казали: як змію боліло, так би серце того хлопця за дівчиною боліло. Таких паралелей насправді було дуже багато. На цю тему можна багато говорити.
– Раніше не було лікарів, тому люди лікувалися народними методами. Які з них були найпопулярнішими на Закарпатті?
– Протягом усієї еволюції людства в основі медицини лежали народні методи лікування. Це – зцілення травами, різними мінералами, ліками тваринного походження, як правило – усілякі мазі. Про такі методи лікування сучасна медицина вже навіть не сперечається. Але раніше міфологічний світогляд людей був поєднаний із певними замовляннями, певними діями, певними, як нам зараз здається, несумісними речами. І це підсилювало віру людей в дієвість тих засобів. Тому практично донедавна і навіть зараз у деяких випадках при ряді захворювань звертаються до примівників, баїль, знахарок, які лікують недуги народними методами.
– Є такі хвороби, як ружа, які самі лікарі відсилають лікувати до бабок, навіть дають адресу. Невже прості жінки знають більше за дипломованих фахівців?
– Лікування таких захворювань як ружа, або бокорван (так називають нариви у західній частині Закарпаття) які, можливо, були пов’язані із простудними й вірусними захворюваннями, завжди було пов’язано з певними рослинами, як, наприклад, часник (це стосується бокорвана). А щодо ружі, то вона більшою мірою лікувалася магічними методами (наприклад, прикладали сире яйце, яке розбивали). Але, разом з тим, класичний варіант палення ружі – це червона матерія, лляне або конопляне повісмо, тобто волокна, що залишилися після обробітку рослин, які використовувалися на нитки, на одяг. Також брали крейду і сірники. Повісма спеціально крутили, як казали.ю на дев’ять «калачиків» або «кругів» і спалювали по одному, по три, в залежності від того, яка баїля. Таких замовлянь я зафіксував близько 20. Такий самий ритуал був поширений і в інших областях України, відрізнявся фактично дрібницями і самими замовляннями. Тексти замовлянь у знахарок були різні. Чому традиційна медицина радить іти до бабок – мені важко сказати, я можу судити лише як етнограф, дослідник світоглядних уявлень про цю хворобу. Можливо, тут варто врахувати фактор віри. Адже віра генерує в людях прихований потенціал і включає механізми самолікування. Дане питання актуальне навіть зараз.
– Чи обов’язково травникам, які лікували зіллям, було читати якісь тексти перед тим, як дати випити відвар людині? Нині фітотерапія вже є офіційним напрямком медицини, тож можна говорити про її ефективність.
– Трави були чи не єдиними доступним медичним засобом для наших предків. Ліки тоді не виготовлялися, аптек не було. Разом з тим, залежно від регіону Закарпаття (низинний район, передгір’я або високогір’я) регулювався навіть час збору лікарських рослин. Він міг бути на Трійцю, на Івана Купала, на Петра. Також варіювалося, які саме трави збирали. Звісно, тоді люди раціональні методи поєднували з ірраціональними, начиткою замовлянь. Часто певним рослинам чи їхнім духам-опікунам, які жили в тому просторі, приносили певні дари. Наприклад, гуцули вірили, що найкращий барвінок, який зривали на вінок молодій, ріс в городцях лісних (духів дівчат, жіночих демонічних персонажів). Тому їм, аби задобрити їх і взяти барвінок, приносили дари (приміром хліб), ніби в обмін за те, що люди брали трави і використовували їх. Подібне спостерігалося і при зборі цілющих рослин. При зборі трав намагалися не повністю вичищувати поляну чи ліс від певних трав, а брати по кілька штук і залишати, щоб було і на наступний рік.
Крім того, деякі трави збирали лише на світанку, а деякі взагалі – вдень позначали місце і приходили за ними вночі. Чим таємничішою була рослина, чим більше вона мала магічних властивостей, тим більше звужувався період її збору. Наприклад, папороть мала рости не в кінці городу, а десь в горах, за нею потрібно були вирушати в якусь подорож, пройти випробування і лише так сміливець міг здобути жадану рослину.
– З іншого боку, існувала порча, або пристріт, причина. Чи могла вона негативно вплинути на здоров’я людини?
– Так. Віра в те, що існують вроки, звуч (негатив, наведений очами), була дуже поширеною. Такі ефекти, як звуч, приписували босорканям, вовкунам, упирям, лісним, красним, ніби вони могли очами потинати людей. Тобто порча на Закарпатті називалася потином. Але потяти могли і прості люди, скажімо, дитина, яку мати два рази відлучала від грудей. Це коли мати вже перестала дитя годувати груддю, але оскільки воно дуже плакало, вона почала знову. От такі «завернуті» діти, за віруваннями людей, мали здатність врікати, коли виростали, мали недобрий погляд. Також вірили, що коли в церкви виносять чашу і треба опускати голову, та людина, яка дивиться на неї, може набути таких самих властивостей. Порча могла бути наведена з межі (стати не на те місце) або гробова (коли хтось помирав і людина за ним довго плакала, могла дуже швидко померти, тоді казали, що це – гробова потяла). Могли бути різні підклади – сміття із різними закрутками, волосся, те, що не мало бути біля порогу, біля воріт при вході у двір. Найбільше ті речі могли навести порчу, які були пов’язані з померлими.
