Ужгород – рожева столиця України: як сакури полонили місто та які таємниці вони приховують
Щовесни Ужгород вдягає своє найчарівніше вбрання – місто потопає у ніжному рожевому цвіті сакур, приваблюючи тисячі захоплених поглядів. Недарма його величають сакуровою столицею України, пише газета «Закарпатські оголошення». Але як екзотичні японські вишні зуміли так міцно вкоренитися на закарпатській землі та які історії й легенди пов’язані з їхнім цвітінням?

Випадковість чи спланована краса? Шлях сакур до Ужгорода
Історія появи сакур в Ужгороді оповита кількома версіями, що додає їй особливої романтики. Найпоширеніша гіпотеза сягає корінням у 1920-ті роки, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Міська влада активно займалася озелененням, і для прикраси вулиць було вирішено висадити декоративні дерева. За однією з версій, партію саджанців сакур було закуплено у Відні, який на той час славився своїми розсадниками. Ці ніжні деревця мали стати символом елегантності та європейського смаку.
Інша, більш романтична легенда, пов’язує появу сакур із японськими дипломатами. Кажуть, що проїжджаючи через Ужгород, вони були настільки вражені красою міста та гостинністю його мешканців, що на знак вдячності подарували кілька саджанців сакури. Ця версія додає особливого шарму весняному цвітінню, наповнюючи його символізмом дружби та культурного обміну.
Існує й більш прозаїчне пояснення: приватні колекціонери та заможні мешканці міста могли самостійно завозити екзотичні рослини, серед яких опинилися й сакури, які згодом поширилися міськими вулицями.
Якою б не була справжня історія, факт залишається фактом: сакури не просто прижилися в Ужгороді, а й стали його невід’ємною частиною, символом весни та краси.
Легенди, народжені під рожевими кронами
З роками цвітіння сакур в Ужгороді обросло своїми місцевими легендами та повір’ями. Одна з них розповідає про закоханих, які вперше зустрілися під квітучою сакурою. Їхні почуття були такими ж ніжними та прекрасними, як і рожеві пелюстки, а їхнє кохання, як і довгоочікуване весняне цвітіння, стало символом надії та відродження.
Інша легенда говорить про те, що якщо загадати бажання, стоячи під квітучою сакурою в момент опадання пелюсток, воно обов’язково здійсниться. Тому в період цвітіння можна побачити, як люди затамовують подих, спостерігаючи за ніжним листопадом рожевих квітів, і подумки звертаються до весни з найпотаємнішими мріями.
Існують і більш жартівливі історії, пов’язані з періодом цвітіння сакур. Наприклад, місцеві жителі з усмішкою розповідають про “сакурову лихоманку”, коли все місто ніби завмирає в очікуванні перших квітів, а соціальні мережі вибухають від фотографій рожевих бутонів.
Ужгород сьогодні: не просто місто, а рожевий сад
Сьогодні Ужгород пишається однією з найдовших в Європі алеєю сакур, що простяглася вздовж набережної річки Уж. Прогулянка цим мальовничим місцем у період цвітіння – це справжня магія. Крім того, сакури можна зустріти в багатьох куточках міста: у скверах, парках та на приватних подвір’ях.
З кожним роком популярність ужгородських сакур зростає, приваблюючи все більше туристів. Місто не лише милується цією красою, а й активно використовує її як туристичну принаду, проводячи різноманітні фестивалі та заходи, присвячені цвітінню японських вишень.
Сакури стали не просто декоративними деревами, а й символом Ужгорода, його неповторним шармом та гордістю. Вони нагадують про швидкоплинність краси, важливість моменту та невичерпну силу природи, яка щовесни дарує нам це неймовірне рожеве диво. Тож не дивно, що саме Ужгород носить почесне звання сакурової столиці України – звання, заслужене не лише кількістю дерев, а й тією особливою атмосферою, яку вони створюють у місті.
туристичний гід в замку Шернбурнів розповідав зовсім іншу легенду)
мовляв, партію саджанців везли до Європи з Японії. кортеж зупинився на відпочинок в замку. вночі місцеві цигани частково пограбували карету, де саджанці зберігалися. потім під виглядом саджанців вишні вони продали їх тодішнім мешканцям Мукачева. з тих пір сакура розповсюдилася по Закарпаттю, в тому числі добралася і до Ужгорода). гід настоював на тому що вперше вона зʼявилася в Мукачеві. місцеві пожалкували що та «вишня» не дає плодів, але залишили за гарний вигляд) най буде)
….така історія мені більше сподобалася