Про закарпатський патріотизм: З річок вже можна паленку гнати

Про що писали 18 років тому

Закарпатці – великі патріоти своєї землі. Про то складено стільки співанок, що мож цілий рік нич не робити, а тільки клястися у любові своєму срібному краєві – співом і речитативом, у рифму і без неї, з гумором і сльозою, рвучи на собі останню сорочку. Бо і нащо робити, коли мож красно поспівати, потанцювати під файний бограш із сливовицею.

Співаємо, аж язики вивалюються

Що ми – нехристі які, що не можуть вшанувати свою землю, оспівати кожну її калабаню і сміттєзвалище. Та у нас фестиваль цілий рік. Співаємо, аж язики вивалюються. Для всього іншого часу не лишається – тільки для патріотизму. То єдина наша професія – любити свою малу батьківщину, аж поки вона кінцівки не відкине. То хай дурні донеччани рубають вугілля, дніпропетровці варять метал, харьківчани складають танки і трактори – вони несвідомі і не знають, як треба любити свій край. Ми їх будемо вчити патріотизму. 

Єдиний товар на експорт

То у нас практично єдиний товар на експорт, бо вдома його вже стільки – аж отруюємося тим власним патріотизмом. Намащуємо його на хліб, коли маємо останній. Бо у нас вже навіть граматика своя власна – патріотична. За її правилами шовдарь пишеться з великої букви, а  Київ – з малої. Але то ще квіточки. Є набагато крутіші правила.

Аж упріли з любові

Із шаленого патріотизму ми повирубували усі власні ліси, де лиш мож було дістати. Ридали і рубали, співаючи “Чарівну мою смереку”. Аж упріли з любові. Зате тепер їдеш по трасі – навколо самі пеньки. Краса небачена. Аж серце милується – це ж скільки «капусти» хтось собі у кишені напхав. Не наживи ради, а тільки патріотизму для. Бо як тебе не любити, лісе ти мій! Ну, не винні ми, що любов ця якась із садистськими збоченнями.

Горе тому, кого ми полюбимо

Горе тому, кого ми полюбимо. Чесне слово, ліпше би ми ненавиділи. Бо ненависть у нас якась квола, задля годиться. Зате любов – до повного знищення її об’єкту. 

З річок вже можна паленку гнати

Задихаючись від любові, ми перетворили наші річки на стічні канави. Замість риб там давно уже водяться мільйони пластикових пляшок. Але навіть вони не витримують – масово викидаються на берег, як кити в океані. І чого тим пляшкам в самих річках бракує? Ніби створили їм всі умови – плодіться і розмножуйтеся. У воді вже ціла таблиця Менделєєва. Якщо чогось не вистачало – ми навіть преміксу підвезли. Та з тих річок вже можна таку паленку гнати – ніхто після неї не виживе. Тільки наші патріоти, бо їх взагалі ніякий фрас не бере. 

Навіть повінь не змиває наших патріотів

Навіть повінь не змиває наших патріотів. То теж привід для демонстрації свого безмежного патріотизму. Просто розчулює, як наші патріоти, порубавши ліси і захарастивши річки, тепер переймаються екологією, проводять міжнародні екологічні форуми, виграють гранти на охорону природи. Як там у баєчці про цапа, котрого приставили охороняти город? Ото був істинний патріот, але наші його вже доганяють. 

Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ», №10, 10–16 березня 2007 року

Далі буде...