Про закарпатський патріотизм: Любимо свій край по-чорному
Про що писали 18 років тому
… Наші вароші – то взагалі окрема тема. Скільки Ужгород себе пам’ятає – все хотів на когось скидатися – то на Пешт і Буду, то на злату Прагу, то на Москву. З Рима ми потягли Корзо, з Мавританії – синагогу-філармонію. Так з миру по нитці вийшов такий варош – закачаєшся.
Місто має перетворитися на євротуалет
Тепер же пішла нова мода – все місто має перетворитися на євротуалет. З кахлями від землі під небеса, різноколірними фасадами, з нищенням усього старого і будівництвом нових саркофагів, котрі потім довго не можуть здати в оренду. І на набережній – мертві (чи п’яні?) поліцейські. Вбетоновані насмерть.
Громадський сортир у велике свято
Круті джипи як ганяли, так і ганяють, навіть по Пішохідному мосту, зате пішоходи об цих поліцейських перечіпляються сотнями. Одним словом – громадський сортир у велике свято. Когось ця тенденція вже задовбала – розставив по Ужгороду лайт-бокси: “Не перетворюй своє місто на туалет. Користуйся смітниками”. Це в якому розумінні? Незрозуміло, але дуже патріотично.
Де ми тих хлопців і дівчат відкопали?
Переповнюючись патріотизмом, ми обираємо до обласної, районних і місцевих рад таких патріотів, що потім довго з’ясовуємо одне в одного, а чим же це ми тоді так сильно обкурилися? Де ми тих хлопців і дівчат відкопали? В яких хащах зловили? Це ж треба так любити свій край, щоб за якийсь рік-півтора роздерибанити тут геть усе, що ми накопичили за клятого комуністичного режиму.
Доламуємо і розпродаємо за кордон
Умліваючи від патріотичної пристрасті, доводимо усе навколо до ручки, потім швидко скуповуємо це, доламуємо і розпродаємо за кордон. При цьому страшенно плачемо крокодилячими сльозами, котрі течуть з наших закоханих очей. Плачемо через те, що розпродаємо рідну землю за безцінь.
Але ми навчимося
Наші патріотичні душі не можуть примиритися з таким непоштивим гешефтом. От якби утридорога – це було би патріотично. А так. Прости нас, рідна, що поки трохи не дотягуємо у любові до тебе. Але ми навчимося. Якщо тільки ще лишиться що розпродавати.
Кожний любить у міру своїх можливостей
Зрештою, навчимося наше повітря у капсули пакувати – і японцям за єни. Бо ми любимо свій край по-чорному. Кожний у міру своїх можливостей. Хто – на рівні цілих заводів. Були колись такі об’єкти на Закарпатті, де не хвости коровам (чи то пак автомобілям) крутили, а таки серйозні речі робили. Поки за них патріоти не взялися.
Останнім наші патріоти теж дуже подобаються
Хтось любить Закарпаття на рівні земельних ділянок під дачі, котеджі і цілі замки для грошовитих хлопців з-за перевалів. Останнім наші патріоти теж дуже подобаються, правда, їх якось забагато. Край гарний, ціни йому немає, але патріотів тут забагато. Так кажуть ці нові забудовники. Мабуть, мають рацію. Бо як Чорне море вже не встигає “перетравлювати” увесь той бруд, що у нього зливають, так і область вже конає від надміру власних патріотів.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ», №10, 10–16 березня 2007 року
Далі буде…
