Про закарпатський патріотизм: Перегриземося, як істинні братолюби
Про що писали 18 років тому. Продовження.
…Найбільше же закарпатців проявляють свій гарячий патріотизм тим, що ладні працювати де завгодно, тільки не вдома. За неофіційними даними, заробітчан у нас сотні тисяч. Розбудовуємо Європу до Лісабона, Канаду зі Штатами, скоро до пінгвінів доберемося.
Про чічки-смерічки із піною в роті
Власний же край так любимо, що й не уявляємо його інакшим, як безперспективним. Це коли треба похизуватися перед туристами, згадуємо про сотні покладів корисних копалин, про вино, про туристичні ресурси, про чічки-смерічки. Але усерйоз займатися цим отут ніхто не збирається.
Сидять дядьки у чорних шкірянках
Бо ми надто любимо ці краї, вони мають і надалі лишатися пусткою посеред Європи – такою милою нашому патріотичному серцю. Зимувати заробітчани збираються у рідні села – як перелітні птахи. Сидять дядьки у чорних шкірянках по сільських корчмах і люблять рідний край – аж вікна дзеленчать. До самої весни, коли у селах знов лишається купа дітлашні, старих і чи то мужніх жон, чи то вдів – так і не розбереш. Отака любов.
Політикувати на порожньому місці
А ще ми любимо політикувати на порожньому місці. Приводу для цього не треба аж ніякого. Як у того п’яниці, що пропив геть усе в хаті. Здається, більше ніяких приводів для тостів. Так – ні! Висунувся тарган з-під плінтуса: “За приїзд вусатого!” Сховався – “За від’їзд!” Так і у нас. Хочуть в Ужгороді перенести пам’ятник Шевченку на якусь сотню метрів – це ж національна катастрофа. Рятуйте, небо паде на землю! Оце обговорюють цілий рік з якимось аж сексуальним задоволенням. Дехто сягає оргазму. Найбільш досвідчені – по кілька разів за дискусію.
Чи мож чіпати пам’ятник, чи не мож? Га?
Хай усе горить, головне – вирішити, чи мож чіпати пам’ятник, чи не мож. Коли Шевченка поставили скраю площі Народної, це нікому не любилося. Тепер професійні мітингарі кричать, що його не мож кивати. Невідомо чому, але не мож! У дев’яності роки ті ж самі люди не уявляли для Шевченка іншого розташування, ніж на місці демонтованого Леніна. Тепер чомусь западло. Що змінилося? Чи справа зовсім не у Шевченкові?!
З чого все почалося, давно вже не має ніякого значення
Іде банальне вовтузіння місцевих політиків. З чого все почалося, давно вже не має ніякого значення. Будь-якій війні досить тільки розпочатися, далі вона тече за своїми законами. Чим вони абсурдніші, тим запекліше протистояння. Якщо один каже “біле”, то для іншого це обов’язково “чорне”. Логіка, одначе.
Тепер ще будемо затверджувати обласний прапор. Ми його обов’язково затвердимо, але перегриземося перед тим, як істинні братолюби. Бо нам байдуже, про що дискутувати…
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ», №10, 10–16 березня 2007 року
Далі буде…
