Чи знаєте ви, коли вперше в Ужгороді зафіксовано безпритульних собак

Дослідник минувшини Йосип Кобаль здійснив цікавий екскурс у минуле і з’ясував просто унікальні факти.

У книжці “Ужгород відомий і не відмовий” він розповів про те, що перша в місті зупинка транспорту була на площі Корятовича, яка в ті часи називалася Ринковою ще більше ніж 200 років тому. Щоправда, слугувала вона стоянкою не для автомобілів, а  для  фіакірів, оскільки тоді маршрутками та таксі слугували кінні екіпажі. Поруч, до речі, знаходився колодязь із водою, якою постійно змивали площу, щоб не було відповідного запаху від тварин. І мили тоді місто набагато частіше, ніж зараз.

Тим не менше, ужгородці, що  жили неподалік, все одно постійно скаржилися місцевій владі на бруд та сморід. Особливо багато непотребу залишали по собі торговці після ярмарків.

Невже менталітет закарпатців за кілька століть  не змінився зовсім? Крім того, у 1861 році  так  само як і тепер у місті було багато безпритульних собак.

«У  самому кінці площі, там, де вона впритул наближалася до берега Малого Ужа, між річкою і єпископським фільварком, знаходився так званий Малий ринок. Оскільки продавали там сало, м’ясо, хліб (як правило, у сплетених із очерету наметах), то біля кожного стола м’ясника чатували на «здобич» собаки, які не давали проходу покупцям, – розповідає пан Йосип. – Після великих ярмарків вулиці Ужгорода ще у кінці ХІХ століття були дуже брудними й захаращеними сміттям.

Та це й не дивно, адже в той час вони підміталися всього раз на тиждень березовими віниками бригадою із шести осіб (тоді роботу прибиральників виконували  три жінки, двоє дівчат і двоє чоловіків, що звичайно було замало).

Сміття днями, а то й тижнями захаращувало вулиці, підворіття, надаючи місту зовсім непривабливого вигляду. Облаштування площі, наведення ладу перш за все на Малому ринку розпочалося у 1899 році. Саме тоді місто вирішило придбати від єпископа частину саду, що прилягав до площі й збудувати там торговельні павільйони.

У 1904 році за проектом ужгородського  архітектора Йожефа Суханека павільйон збудували. Проте не всі бажаючі могли розміститися в дев’яти приміщеннях, а тому частина з них і надалі продовжувала торгувати на площі.

Але звівши торговельний  павільйон, місто вирішило ще одну давню проблему, а саме – припинило функціонування  водопою для корів, який протягом багатьох десятиліть заважав мешканцям центральної частини міста. Берег Малого Ужа від залізного мосту поблизу сьогоднішнього хімфаку УжНУ і до лазні «Квасна вода» (там знаходився ще один дерев’яний міст) виклали камінням, а територію між берегом і тротуаром міський садівник (така посада в Ужгороді з’явилася у 1904 році) почав використовувати для вирощування квітів, які продавав потім у квітковому магазині на сьогоднішній вулиці Волошина».

zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)