Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… Рокаш
Приємно, коли саме життя підтверджує правильність вибору журналістів у започаткованому газетою «НЕДІЛЯ» щорічному рейтингові «Лідер року». Місяць тому нагороду у культурницькій номінації було вручено відомому мукачівському музиканту-педагогу Володимиру Волонтиру. Днями же четверо його колишніх вихованців представили новий-старий ансамбль, із вдячністю згадуючи при цьому ім’я свого спільного вчителя. Ідеться про гурт з подвійною, омонімічною назвою «Pock-H» – «Рокаш».
Засновником колективу є відомий композитор Віктор Янцо, лауреат премії ім. Задора, вихованець Євгена Станковича. В ансамблі він грає на клавішних. Співзасновником є гітарист Ігор Рибар, який до того ж досвідчений аранжувальник і звукооператор, переможець фестивалів «Тарас Бульба», «Червона рута», «The Global battle of the bands». На тих же імпрезах засвітився і бас-гітарист Владислав Воробець. Ударні забезпечує Василь Логойда. Фронтменом групи став Іштван Халус – професійний вокаліст, баритон, провідний соліст «Кантуса».
Власне, все почалося ще 1999 р. у Мукачеві із заснуванням гурту «Без обмежень» (склад був дещо інший). Починали традиційно: фестивалі, виступи на різних громадських заходах, у київських клубах. Це принесло довгоочікуваний результат: 2005-2006 р. підписано контракт з одним із столичних продюсерів, після чого діяльність продовжилася вже у професійному форматі. «Без обмежень» стали відомими на цілу країну своїм кліпом «Underground», знятим улітку 2007 р. Музика нагадує якийсь крутий коктейль з нічого клубу – із ромом, текілою, горілкою, віскі і всякими екзотичними соками. Там намішано всіх можливих емоцій – радість, задоволення собою, драйв від вдалого життя, тривога, відчуття екстріму, скорбота, відчай, подолання власного страху і знов радість перемоги, кайф від можливості дивувати.
При цьому все настільки гармонійно перетікає одне в одне, що мелодійний рисунок сприймається як єдине ціле, а не набір окремих епізодів. Музика дуже заводна, десь навіть сугестивна, заколисуюча. Відеоряд цілком під стать цьому потокові нот: рок-музикант прокидається у ліжкові з коханою дівчиною, життя вдалося, їде до якогось клубу, співає там, купа фанатів, якась тихо закохана дівчинка, на зворотному шляху потрапляє в автокатастрофу, його ховають, вже у труні він повертається до життя, виламує кришку і видирається з неглибокої могили, повертається до коханої, на лиці якої – ціла буря почуттів. Ніби попса, тема летаргії вже обіграна-переграна, але все зроблено з таким смаком (точно із секундоміром і консультаціями у психологів), що, чесно кажучи, забирає.
Коли хлопці принесли кліп на музичний телеканал, з них навіть не стали брати гроші за ротацію твору, натомість він зайняв лідируючі позиції у хіт-параді каналу. Успішна презентація містові (Києву) і світу була здійснена в одному зі столичних клубів у березні 2008 р. Тоді групі аплодував славетний «Океан Ельзи». Практично одразу по тому почалася концертна діяльність у столиці, паралельно відзнято другий кліп «Пташка», теж показаний по телебаченню. Проте після «Підземелля» від групи чекали чогось ще сильнішого. Відтак хлопці почали втрачати порозуміння з продюсером і восени-2008 прийняли рішення про від’їзд з Києва, де усі вони знімали двокімнатну квартиру.
Наступного року почали все з нуля, прийняли нову назву. А головне – повернулися додому. Щось подібне чинив міфічний Антей, який набирався нових сил, припавши до рідної землі. На сьогодні вже майже готовий альбом «Нашоє», який буде презентовано у червні. Поки з нього продемонстрували чотири пісні. «Вінко червеноє» з нього вже стало гімном однойменного мукачівського фестивалю. Виконання таке інтимне і запрошувальне, що не мож не випити. Франкомовний «Лямур» виконує І.Халус з особливим темпераментом і справді французьким шармом. Це після кохання, яке перемагає усе, що трапляється йому на шляху.
Дуже романтичні «Крила» – десь у традиції Івасюка, але з неповторним закарпатським колективом. Щось таке, ніби летиш на дельтаплані над нашими горами. Головне для хлопців музика, саме вона визначає всю композицію, а вже під неї підбирається певний текст. Хочеться вірити, що цьому гуртові випаде щасливе майбутнє. Тримайтеся наохтема у рокаші, бо ви таки того варті.
Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”
