Закарпаття: Чи потрібні хрести на місці дорожніх трагедій?

Завше, як проїжджаю цим місцем, мене мотрошить. Намагаюся відігнати погані думки, проте марно. Перед очима спливають картини трагедії з усіма подробицями, наче це сталося вчора… Пам’ятаю авто не проїхало, а просто промчалося повз нас. Я ще й подумала: « І нащо так летіти?». Вже там, на місці аварії, хтось додав: «Спішив за своєю смертю, бідолаха». Ми всі були шоковані побаченим…
Через деякий час, тут з’явився хрест. Хтось, певно з рідних, постійно приносить сюди квіти.  Можливо і забулося б про цей випадок, вимушеним свідком якого довелося стати, якби не пам’ятний знак на місці трагедії, що вказує – тут загинули люди.
Мабуть кожен із нас не може спокійно ставитися до хрестів та пам’ятних знаків, якими рясніють узбіччя наших доріг.
– Мені важко на них дивитися, хоч я намагаюся в дорозі не думати про погане, – каже таксист із десятирічним стажем пан Василь. – Я включаю гучніше музику або розмовляю з пасажирами. Однак, коли проїжджаєш повз хрести, увага все одно прикута до них.
– В автокатастрофі загинув мій колега, – ділиться міркуванням Олександр. – Він дуже поспішав на роботу, і з’їхав у кювет. На місці аварії рідні встановили бетонний хрест. Я не перевищую швидкість на цій ділянці дороги.
Коли на узбіччі дороги одного із населених пунктів машина збила школярку, на тому місці довго горіли свічки, були живі квіти та великий портрет дівчини. Досить часто тут стояла навколішки жінка в чорному, певно, матір загиблої. Подібне споглядати було болісно. Думаю, що на людей, які переймаються горем інших, це впливало негативно. Тим більше, що зарадити отакому горю ніхто не в силі…
Моя знайома розказала жахливу історію, коли в одній із автокатастроф у їхньому селі загинуло аж троє чоловік. Їх поховали на сільському кладовищі, а згорьовані рідні навіть не поставили свічки на місці трагедії. Так от, за декілька днів після поминок небіжчиця приснилася дочці зі сльозами на очах, яка благала: « Поверніть мене додому…». Сон повторювався декілька разів. Коли ж на місці аварії провели молебень, покійна перестала снитися…
Загалом, як стверджують статисти, українські дороги – це поле бою, на якому не перестать гинути  наші співвітчизники — дорослі і діти, чоловіки і жінки. І в цій неспинній війні немає переможців. Місця  трагедій назавжди вкарбовуються в пам’ять новими хрестами. Проте, чи правильно це? Адже на кладовищі теж встановлюють хрест…
Виявляється у часи давньої Русі розп`яття зводили на полі бою. Але то були величаві хрести. Також на місці загибелі людини саджали дерево або квіти. Там, де смерть застигала хлопця, висаджували дуб, барвінок або чорнобривці. Якщо ж трагічно обривалось життя дівчини, то  –  калину,  ромашки,  любисток. У наш час на місці загибелі встановлюють хрест чи надгробок, які дехто сприймає за справжні могили. Насправді ж, загиблі поховані там, де і годиться – на кладовищах.
Майже у кожному районі області є місця, де часто трапляються аварії. Їх  називають  «проклятими» або «зонами негативної енергетики». Зазвичай, це місця, де колись були цвинтарі, болота тощо. Буває, що на одному кілометрі відрізку  перевертаються автобуси, вантажні та легкові машини… І навіть не рятує попереджувальний знак: «Небезпечний відрізок шляху». Чому?
Як стверджують парапсихологи, на місці, де стається аварія, створюється особлива енергетична зона. Так от,  душі загиблих час від часу повертаються сюди і ніби гіпнотизують інших. Тобто енергія смерті, яка мала б бути на цвинтарі,  виноситься на дорогу. Часто енергію страху може створити і сама людина, яка наприклад, наближається до придорожнього хреста. Тому священнослужителі рекомендують на місці трагедії відправити молебень або подумки прочитати «Отче наш».
Потрібно врахувати ще й те, що хрест – це святиня, яку при дорозі  можуть осквернити. Отож найсвятішим місцем, де ховають померлих християн, на могилах яких встановлюють і освячують хрест, звісно, є кладовище. За Біблією, під час другого пришестя Христа всі покійні воскреснуть і візьмуть у руки саме той хрест, який стоїть на їх могилі. Інша річ —великі хрести або ж  каплиці побіля небезпечних ділянок доріг, де стаються катастрофи.
Тож дорога — не місце для хрестів і пам’ятників, таким чином можна перетворити наші шляхи на суцільний цвинтар. Зрештою, багато людей помирає у лікарнях, в інших місцях – квартирі, ванні, на прогулянці, але ніхто не ставить на місці їх смерті хрести. Подібного немає ніде в цивілізованому світі. Для прикладу, в сусідній Польщі замість символічних хрестів, можна зустріти величезні табло із написом :”Обережно! Небезпечна ділянка дороги! …У Франції на місці ДТП встановлюють чорний силует, перекреслений червоною блискавкою. Такий знак стоїть не більше півроку, потім його прибирають.
Врешті-решт маємо зрозуміти, що пам’ять має бути в наших серцях. І вона аж ніяк не повинна шкодити, а то й провокувати на нові жертви.
Любов Немеш, газета “Тячів”