Ужгородка Інна Конар — людина, що не боїться нових викликів
Останні два роки як в Україні так і в світі пройшли під знаком світової фінансової кризи. Одним з головних індикаторів кризових явищ на Україні став процес сповільнення темпів розвитку і, навіть, банкрутства банків, а ставлення до них людей різко погіршилося.
Однак завжди існують винятки із правил. Саме таким винятком ми можемо вважати діяльність КБ “Акцент-Банку” на Закарпатті, що на пряму пов’язана із керівником Закарпатського підрозділу Інною Конар. В час кризи, керована нею установа розвивається, як в кількісному так і якісному відношенні, а слово “криза” для пані Конар радше сприймається як новий виклик.
– Інно Іванівно, жінка на посаді керівника структури банку – досі ще не надто поширене явище. Як ви можете пояснити цей факт і що дозволило вам опинитися на ній?
– Жінки на керівній посаді – це не новина, однак щодо вищої ланки управління, то так, їх не багато на такому рівні. Чимало залежить від самої людини, від її наполегливості та бажання досягти успіху. У мене воно є, і я переконана, що можна підкорити будь-яку висоту. Жіноча інтуїція, більша, ніж у чоловіків, розважливість, мабуть, навпаки, є козирем для мене.
– Чому Ви обрали банківський бізнес, можливо, було б краще відкрити салон чи магазин? Працювати з грошима, а тим більше великими, це досить ризиковано.
– За першою освітою я математик-програміст, і до роботи у банку я працювала вчителем математики в ужгородській ЗОШ №3. У 2004 році вирішила піти працювати у “Приват-Банк”, на посаду касира. На той момент вже здобула освіту економіста.
– Тобто з двома вищими освітами у касири?
– Так. Тоді наша родина лише кілька років жила у місті, не було власного житла, а на зарплату вчителя зробити якісь заощадження було неможливо. На посаді касира я почала отримувати втричі більше ніж у школі.
Поступово здобула певний досвід роботи, зарекомендувала себе з найкращого боку перед керівництвом, а тому вже протягом декількох місяців перейшла до відділу по роботі з корпоративними клієнтами, а згодом очолила відділ пластикових карток в банку.
Показники в роботі були не погані, але за збігом обставин наступним моїм призначенням було керівництво відділення що розташовано на Економічному факультеті УжНУ, що на момент мого призначення було досить збитковим. Протягом трьох місяців вдалося набрати чималу клієнтську базу і вивести це відділення у одне з найкращих не лише в області, але й в Україні.
– І як це ви зробили, якщо не секрет?
– “Вовка ноги кормлять”. Звичайно, в першу чергу завдяки наполегливій роботі, як моїй так і колективу, котрий спільно з керівником був зацікавлений в успіху. Провели чимало зустрічей з потенційними клієнтами, запропонували максимально зручний для них сервіс обслуговування, це була щоденна кропітка робота, яка насправді дала бажані результати. У 2006 році нам вдалося виконати річний план з прибутку ще у травні місяці.
У той час в структурі банку почав діяти новий інвестиційний проект “Бізнес персонального обслуговування”, який був скерований на обслуговування осіб з середнім та високим рівнем прибутків. Відправила заявку на конкурс, пройшла співбесіду й очолила цей напрям діяльності в області. Вже за півтора місяця він почав приносити прибутки. І тут хочеться наголосити на команді, яка зі мною разом прийшла зі згаданого відділення. Ми всі знали, чого хоче клієнт, як зробити так, щоб він прийшов і вже не залишав нас, мали базу клієнтів, яка вже за декілька місяців зросла в рази.
За показниками діяльності на Закарпатті мене навіть відзначило керівництво банку й запропонувало очолити регіональну дирекцію, до якої, окрім Закарпатської входило ще п’ять західноукраїнських областей, усього 62 відділення.
Це, можна сказати, був новий виклик, оскільки багато з цих відділень створено мною з нуля, але це стало одночасно й величезним досвідом в організації великої мережі точок продажу банківських послуг, адміністративній роботі, спілкуванні з чиновниками різних рівнів.
– Це ж була досить висока посада, мабуть, вища за рангом тієї, що ви маєте наразі. Чому не залишилися?
– Корективи в розвиток даного напрямку в банківській сфері внесла криза. Керівництво банку вирішило призупинити проект, але найбільш успішним менеджерам з даного напрямку запропонували перейти на роботу в “Акцент-Банк”. Не довго вагаючись я погодилася, оскільки це стало ще одним новим проектом у моєму житті, знову треба було починати практично усе з нуля.
– Знову з нуля. Але ж це в розпал кризи. Ви не думали про те, що може не вийти, не буде бажаного результату, більшість банків переживали “складні часи”, м’яко кажучи?
– У мене був колектив, своя команда, яка пішла зі мною до “А-Банку”. Я за натурою є людиною, що завжди налаштована на результат і біля мене також ті, хто притримується цієї ідеології. А тому починати було з ким. Щодо тези про кризу, то вона не є чимось жахливим, вона радше призводить до нової якості життя, зміни попередніх правил і заздалегідь продуманих кроків. Ми зараз бачимо, що “на плаву” залишаються саме ті, які насправді чогось здатні досягти, люди творчі, наполегливі.
– У своїй роботі ми керуємося принципом, що “Клієнт завжди правий”, а тому воліємо, щоб від нас не йшли люди незадоволені або ображені чимось, бо це є найгірше для будь якого бізнесу. Вже роками сформоване певне реноме, максимальна увага до клієнта, що дало змогу привести до “А-Банку” багатьох з тих, хто раніше працював з нами.
Наразі в області вже працює 5 відділень, до кінця року відкриється ще 3.
– Гарний показник. Ви досить часто згадуєте про команду яка працює з вами. За яким принципом ви підбираєте персонал?
– Головне, щоб у людини було бажання щось робити, творити нове. Я не люблю тих, хто женеться лише за грошима. Наведу приклад: до мене часто приходять на співбесіду молоді фахівці, що лише закінчили ВУЗ чи вчаться на останніх курсах. Коли питаєш їх “скільки ти хочеш отримувати через рік” і “від чого це залежить”, чуєш про досить великі суми, і роздуми на тему про кращу посаду, кон’юнктуру ринку і т.д. Однак майже ніхто не каже, що це залежить від нього самого. Тобто кількість зароблених грошей залежить від кількості вкладеної праці у цю справу. Намагаюся орієнтуватися саме на тих, хто здатен збагнути цю філософію життя, тоді розумію що ця людина може принести користь як справі, так і собі особисто.
Я була на їх місці декілька років тому, і не маючи бажання, запалу, гнучкості можливо і залишилася б там де і починала, однак це не для мене. Вважаю, що в любій роботі можна досягти найвищого рівня.
– Але зараз такий час, який не надто сприятливий для найвищих результатів для банківського бізнесу.
– Не можу з цим повністю погодитися. Ми нині плідно працюємо з усіма клієнтами, незалежно від рівня їх прибутку. Сформували цілий ряд продуктів для людей з невеликими прибутками, впровадили кредити з пільговими періодами для погашення, практично усі комунальні послуги у нашому банку можна сплатити без комісії, ну і зрозуміло, ми тримаємо на найвищому рівні власний сервіс, повторюся, незалежно від того який це клієнт.
Крім того ми розпочинаємо ряд проектів соціального спрямування. У тих місцевостях, де розташовані наші відділення, ми радо ідемо на співпрацю з місцевими органами влади, приймаємо активну участь у житті мікрорайону. Зокрема не так давно подібну акцію для пенсіонерів та малозабезпечених сімей ми провели разом з Ужгородським міськвиконкомом на пр. Свободи, де віднедавна розташувався наш офіс. Плануємо долучитися до програми благоустрою міста. Хочемо запропонувати молодим талановитим митцям розмістити свої твори у приміщеннях відділень, таким чином посприявши популяризації їх творчості.
– Ну зараз це стало модним…
– Можливо, для когось це і мода, та я вважаю, що для успішної діяльності необхідно знати тих , хто тебе оточує, спілкуватися, допомагати, де маєш змогу. На цьому ми не заробляємо, а виконуємо певну соціальну роботу, яка також необхідна. Це теж певна сходинка, і вона є важливою для кожної нормальної людини. Ми ж хочемо бачити наше улюблене місто чистішим, щоб у людей було більше посмішок на обличчях. Так чому цього не робити, якщо є така можливість. В цьому зі мною солідарний мій колектив. І не тому що я, як керівник наказала, а тому, що і в них існує така потреба, трохи визирнути із-за тих цифр, кредитів, депозитів, поглянути довкола і зробити щось добре оточуючим.
– Як ваша родина ставиться до вашої діяльності, чи не заважає керівна посада родинним стосункам?
– Ні, не заважає. Навпаки, родина для мене – це насправді той фундамент, на якому побудовано і професіоналізм, і успішність, і прагнення рухатися вперед. Коли поряд тебе кохані чоловік та син, то, повірте, відчуття їх підтримки є чи не одним з головних рушіїв у роботі.
Розмовляв Павло Кочетков, “Ужгород”