Закарпаття: “Щоб стала “Просвіта” за камінь, за цемент в майбутній обнові!”
До 90-річчя заснування на Закарпатті товариства “Просвіта”.
9 травня 1920 року належить до тих визначних дат в історії Закарпаття, з яких веде свій лік національно-культурне відродження закарпатської гілки русинів-українців і якою закладено міцний камінь у велику будову українського політичного, господарського і культурного життя краю у наступні 20 років.. Саме в цей день, о третій годині по обібі, у будинку комітатського управління в Ужгороді було продовжено установчі збори (29 квітня проведенню зборів перешкодили агресивно настроєні русофіли), на яких засновано товариство “Просвіта”. Відкриваючи збори, д-р Юлій Бращайко сказав, що сила і воля народу завжди будуть за тими, хто опиратиметься на мову народу і його традиції. Щодо завдань товариства він зазначив: “Ми хочемо рідну мову, ту дитину народа, занедбану, худобну і обдерту чужинцями, обхарити, приодіти і вивести в люде, щоби она росла і нам помогла. Вас, високоповажні панове, прошу: помагайте нам у нашій тяжкій роботі піднести нашу Підкарпатську Русь просвітно, культурно і eкономічно, щоби наш рідний край обмінився в рай” .
Головою товариства обрано адвоката Юлія Бращайка, який незмінно очолював “Просвіту” до 1939 року. До управи (Головного Виділу) увійшли: о. Августин Волошин – директор Ужгородської учительської семінарії – заступник голови до кінця 1938 року, д-р Василь Гаджега – канонік капітули Мукачівської греко-католицької єпархії – незмінно до смерті у 1938 році, о. Віктор Желтвай – професор учительської семінарії, д-р Іван Панькевич – урядник шкільного реферату, професор ужгородської гімназії, Порфир Медвідь – голова Ужгородської сирітської семінарії, Мирон Стрипський – ужгородський піджупан, Микола Творидло – агроном, Августин Штефан – професор Ужгородської гімназії, д-р Микола Долинай – лікар, Степан Клочурак – редактор, Володимир Шуба – працівник Підкарпатського банку. Заступниками членів уряду стали: Михайло Полянський – учитель, Іван Чуляк – залізничний працівник, Андрій Товт – ґазда з Дравців, Павло Яцко – директор школи в Перечині, Йосип Бокшай – професор Ужгородської гімназії. Частина з названих людей пізніше відійшла від активної просвітянської праці, але їх достойно замінили такі визначні працівники на просвітянській ниві, як Михайло Бращайко, Федір Ревай, Володимир Бирчак, Василь Гренджа-Донський, Василь Климпуш, Олександр Маркуш, Лука Дем’ян, Іван Грига, Василь Лар, Павло Кукуруза, Михайло Новаківський, Іван Гриць, Антін Дівнич, Ілля Цьокан, Михайло Марущак, Дмитро Німчук, Роман Стахура, Дмитро Струк, Іван Романченко, Олекса Приходько та інші.
Головною метою діяльності товариства, як це зазначалось у його статуті, було “культурне і економічне піднесення підкарпатсько-руською народу, передусім виховання його в моральнім і патріотичнім дусі”. З цією метою Головний Виділ створив ряд комісій, які мали забезпечувати роботу товариства у різних напрямках, зокрема організаційному, – для сприяння закладенню читалень, по спорудженню в Ужгороді Народного Дому “Просвіти”, музейно-бібліотечну, видавничу, театральну, музичну, літературно-науковий відділ, у справі назв місцевостей Підкарпатської Русі. Комісії активно включилися в роботу товариства.
Одним з найважливіших напрямків діяльності “Просвіти” стало закладання філій і читалень по усьому краю. Створити читальню, особливо на селі, було нелегко. Більшість селян були малограмотні і не розуміли, що може їм дати читальня і товариство “Просвіта” в цілому. Але вже у 1920 році, внаслідок копіткої роз’ яснювальної роботи серед учителів, службовців і селян були закладені перші філії і читальні у Берегові, Ясінях, Хусті, Перечині, Верхніх Верецьках, Воловому, Білках, Косівській Поляні, Довгому, Руській Мокрій, У 1921 році – у Ставному, Чорноголовій, Лузі Ужанського, Воловці, Канорі, Кайданові, Чинадієві Березького, Веряці Уrочанського, Богдані, Бичкові, Калинах, Вульхувцях, Дубовому, Ізках, Рахові Маромороського комітатів та інших поселеннях. Кількість структур “Просвіти” неухильно зростала і на 1929 рік вона об’єднувала 4 філії, 176 читалень і понад 11 тис. членів.
На жовтень 1936р. “Просвіта” включала: І централю, 13 філій, 234 читальні – всього 248 структурних одиниць. На день проведення Всепросвітянського з ‘їзду в Ужгороді 17 жовтня 1937 року при філіях “Просвіти” було 135 театральних гуртків, 94 хори, 44 спортивні гуртки, 12 духових оркестрів, близько 17 тис. членів.
Важливу роль відіграли читальні в організації при них курсів для неграмотних або малограмотних. Вже у кінці 1921р. організаційна комісія товариства “Просвіта” видала і розіслала до кожного села і присілка краю ілюстрований заклик створювати курси по подоланню неграмотності. Тільки протягом 1922 року було проведено 191 такий курс у 173 населених пунктах Закарпаття. У цій акції взяло участь близько 7 тис. чоловік.
Для селян, які гуртувалися навколо читалень “Просвіти”, активістами товариства з централі і філій організувалися лекції на господарські, історичні, політичні, педагогічні та інші теми. При окремих читальнях існували осередки тверезості, а при централі була створена тимчасова спеціальна комісія по подоланню алкоголізму.
Значну роль відіграла “Просвіта” і в створенні та організації роботи товариств і спілок господарського характеру, кооперативів, заснуванні магазинів, ветеринарних, виноградарських, городницьких, рільницьких, бджільницьких та інших курсів при школах. При читальнях діяли спеціально створені господарські гуртки для молодого селянина, які працювали двічі на тиждень вечорами, а в самих читальнях нараховувалося чимало членів кредитних і споживчих товариств. Наприклад, у 1935 році в них було 1074 членів кредитних і 1185 членів споживчих товариств.
Важливе місце в діяльності “Просвіти” займала підготовка і проведення різноманітних культурних заходів і масових акцій, в яких гартувалася національна свідомість і воля широких народних верств краю. Це дні і вечори пам’яті Т.Шевченка, О.Духновича. інших видатних культурних і громадських діячів, зльоти молоді, збори і з’їзди, походи і маніфестації, мітинги і спортивні змагання, національно-культурні свята тощо. Ці заходи проходили із залученням великої кількості людей, під національними синьо-жовтими прапорами, що їх під час кожної значної масової акції посвячували у церкві греко-католицькі священики. Величаві збори, маніфестаційні походи під синьо-жовтими прапорами відбувались в селах і містах Рахові, Хусті, Ясіні, Великому Бичкові, Косівській Поляні, Перечині, Тур’ї-Реметах, Великому Березному, Воловому, Верхніх Воротах, Кальнику і т .д.
У маніфестаційному поході, присвяченому Всепросвітянському з’їзду в Ужгороді 17 жовтня 1937р., який засвідчив перемогу на Закарпатті народовецького (українського) напрямку, взяло участь близько 15 тисяч людей з усіх районів краю, вони презентували понад 300 закарпатських поселень. Учасники походу несли 128 синьо-жовтих прапорів, кілька тисяч малих прапорців, 190 таблиць з назвами сіл і 10 стандартів. На чолі походу йшло 25 греко-католицьких священиків. Такого могутнього походу Ужгород ще не знав.
Яскраву сторінку з історії діяльності товариства “Просвіта” становить спорудження в м. Ужгороді Народного Дому – культурного і просвітянського центру української суспільності краю. На заклик комітету по спорудженню Народного Дому на “пам’ятник народного воскресіння” жертвували всі: учителі и урядовці, селяни і робітники, духовенство і лікарі, студенти і навіть школярі. Пожертви надходили від окремих осіб, організацій, установ, спілок, товариств, сільських громад, колективів освітніх закладів і т.д. Найбільші пожертви внесли:
Юлій Бращайко, Августин Волошин, Василь Гаджега, Іван Панькевич, Дмитро Німчук, Василь Гренджа-Донський, Роман Стахура, Федір Ревай, Спиридон Черкасенко, Юрій Гаврилець, Василь Фединець, Іван і Ержа Кабацій, Юлія і Марія Железник, громада села Ясіня, товариство українців-католиків “Провидіння” з Америки і т.д. Княжий дар у сумі 100 тис. крон вніс на будівництво Народного Дому Президент Чехо-Словацької республіки Т.Масарик. Отримало товариство на будівництво і позику з різних банків. Спорудження Народного Дому і кіно “Уранія” при ньому обійшлося товариству у поважну суму 2 млн. 800 тис. крон, яку ще довго доводилося погашувати вже и після відкриття цієї палати руської (української) культури.
Посвячення і урочисте відкриття Народного Дому і кінотеатру “Уранія” відбулося 7 жовтня 1928 року при участі великої кількості народу. На відкритті Народного Дому голова товариства Юліи Бращайко сказав: “Ми працюємо серед тяжких обставин. Ми, значить тота мала частка нашогo великого руськогo народу, яка належить до ЧСР, остали дуже позаду в культурному розвитку і коли хочемо догнати у розвитку інші народи, то мусимо цілу енергію нашу посвятити культурному і господарському піднесенню наших русинів. Ми під сим зглядом зробили, що було в наших силах. Поступ на всіх галузях народного життя є результатом тої нашої невтомної культурної і господарської праці, красним результатом того є і се наше одкриття нашою Народного Дому. Пожадало воно великі жертви, великі труди, але все ж таки наші мрії здійснилися і вдалося довершити на наші міри велике діло та поставити імпозантний дім для нашої народної культури”. У цей же день на святковій академії в залі кінотеатру “Уранія” з яскравою промовою виступив о. Августин Волошин.
Важливу сторінку в історії культури краю та національне освідомлення закарпатських українців вписала “Просвіта” створенням першого професійного українського театру – Руського театру товариства “Просвіта”. Урочистості з цієї нагоди та вистава драми Старицького “Ой не ходи, Грицю” відбулися в Ужгородському міському театрі 15 січня 1921р. Про значення театру і його завдання сказав у своїй промові о. Августин Волошин.
Видатну роль у розвитку театру відіграли Роман Кирчів, Михайло Біличенко, Марія Приємська, Борис Крживецький (вистави “Невольник”, “По ревізії”, “Дай серцю волю, заведе в неволю” М.Кропивницького, “Безталанна” і “Наймичка” І.Карпенко-Карого, “Шельменко-денщик” Г.Квітки-Основ’яненка, “Учитель”, “Украдене щастя” І.Франка на інші), а особливо – Микола Карпович Садовський, який з серпня 1921р. два роки був директором, режисером і актором театру (“Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського, “Тарас Бульба” і “Сорочинський ярмарок” М.Старицького – за М.Гоголем, “Назар Стодоля” Т.Шевченка, “Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка, “Молода кров” В.Винниченка, “Казка старого млина”, “Про що тирса шелестіла” С.Черкасенка та інші), а після нього – Олександр Загаров, Микола Певний, Ярослав Барнич, Федір Базилевич, Микола Аркас, Авгyстин Шерегій, Євген Шерегій. Останні створили у 1936 році при хустській “Просвіті” “Український театр “Нова сцена” (з листопада 1938р. “Український державний національний театр “Нова сцена” в Хусті” ).
За час існування (до кінця 1929р.) “Руський театр товариства “Просвіта” показав понад 1200 вистав, що мали величезний вплив на формування національних почуттів, оскільки сцени з життя населення інших регіонів України були близькими для закарпатських українців. Значну роботу провела “Просвіта” щодо популяризації музичної культури, збору пісенних скарбів Закарпаття. Було засновано знаменитий Руський національний хор, який домігся гарних успіхів, особливо при Олексі Приходькові, і який У 1924р. нараховував 220 членів. Хор дав поштовх до створення хорових колективів при читальнях “Просвіти” по всьому краю. На середину 30-х років у 94 просвітянських хорах нараховувалось 2730 співаків. Тільки у 1933 році народні хори дали 440 концертів.
Не можна не згадати у ювілейний рік і подвижницьку працю “Просвіти” по створенню в Ужгороді Національного музею та поважної бібліотеки.
За короткий час у селах і містах Закарпаття було зібрано понад 1 тис. цінних пам’яток історії, культури і природи рідного краю: рукописів, стародруків, документів, творів народного мистецтва, предметів побуту, зразків мінералів і т.д. На 1938 рік бібліотека централі в Народному Домі складала понад 8 тис. томів цінних книжок, а всього в читальнях “Просвіти” було близько 39 тис. книг.
Видатну роль відіграло товариство “Просвіта” у науковому вивченні Закарпатської України та у виданні художніх публіцистичних творів, популярних брошур господарського характеру, книг з історії і культури краю, підручників і посібників для шкіл.
Літературно-науковий відділ приступив до видання щорічного “Наукового збірника товариства “Просвіта”, до редакції якого увійшли А.Волошин, І.Панькевич, В.Гаджеrа, В.Бирчак. З 1922 по 1938 роки вийшло 14 випусків (у 12 томах) збірника, навколо якого згуртувалися справді найкращі наукові сили Закарпаття, а в написанні окремих статеи взяли участь такі українські вчені, як академіки В.Гнатюк, Ф.Колесса, С.Рудницький. Збірник став не тільки найкращим науковим виданням міжвоєнного періоду, але й за всю історію Закарпаття. Слід підкреслити виняткову заслугу у виданні збірника д-ра Івана Панькевича, який був його фактичним редактором, організатором матеріалів і активним автором.
Крім наукового збірника, “Просвіта” випускала періодичні народознавчі видання для дітей, молоді, вчителів, селян, робітників. Серед них варто назвати популярні в народі щорічні “Календарі “Просвіти”, місячник “Пчілка” для дітей і народу, освітньо-господарський часопис “Світло”, літературно-науковий і господарський місячник “Просвіта”, “Календарі “Пчілки” і т.д.
За час своєї діяльності товариство видало 150 книжок і брошур для народу у кількості 450 тис. примірників. Серед них художні твори Т.Шевченка, О,Духновича, С.Руданського, О.Олеся, О.Кобилянської, М.Коцюбинського, Б.Лепкого, А.Волошина, А.Кралицького, І.Невицької, М.Підгірянки, В.Гренджі-Донського, Л.Дем’яна, “Історія Підкарпатської Руси” В.Пачовського і під цією ж назвою – І. Кондратовича, книжки господарського характеру О.lльницькогo, В.Масори, М.Творидла, О.Маркуша, В.Чаплі, Р.Стахури та інших, брошури протиалкогольного характеру К.Феделеша і т.д.
Сьогодні, з відстані історії, можна об’єктивно оцінити діяльність товариства “Просвіта” в національно-культурному відродженні Закарпаття. А роль і значення цього історичного товариства у розвитку культури, поширенні освіти знань, науковому дослідженні краю, вихованні національної свідомості і національної гідності є без перебільшення визначною. Нині ми можемо також з упевненістю стверджувати, що діяльність найпотужнішого на закарпато-українських землях товариства “Просвіта” підготувала благодатний грунт для створення Карпатоукраїнської держави – Карпатської України .
Павло Федака, голова крайового товариства “Просвіта”, д-р. і. н., “Закарпаття онлайн”
