Богдан Барбіл: НТКУ багато літ поспіль узагалі, як кажуть блатні, “забила” на регіони…

На адресу «Телекритики» надійшов лист від Богдана Барбіла, кореспондента ТВО «Новини» НТКУ в Закарпатській області, який пропрацював на каналі 16 років і якого від 14 липня звільнено у зв’язку з масштабним скороченням в компанії.

Віктору Януковичу, Ганні Герман та їхньому висуванцю Єгору Бенкендорфу щиро бажаю зробити УТ ліпшим… Але нічого з цього не вийде, якщо це робитиметься з нинішніми підходами.

Нещодавно гендиректор НТКУ Єгор Бенкендорф заявив: «Вони сердиті на мене за те, що я їх скоротив». Побійтеся Бога, Андрійовичу, не злословте на такі болючі для нас теми. Кажуть, ваш уславлений і напрочуд людяний батько такого б собі ніколи не дозволив. Ті, кому показано «червону картку», не гніваються, вони просять вашого і нашого Господа, аби інтерівська братія перестала поводитись як завойовники на окупованій території.

Найближчими днями маю бути в Києві, щоби забрати свою трудову книжку. Я скороченець. На недавньому засіданні профкому НТКУ слухали аргументи мої та керівника редакції новин. Я казав, що вмію працювати оперативно, знаходячи провінційні родзинки. Правда, якби хоч трішки підтримки зі столиці – вона ж бо мені влаштувала життя на виживання, животіння. НТКУ багато літ поспіль узагалі, як кажуть блатні, «забила» на регіони, їх у випусках дають усе менше, дві третини складають паркетні зйомки за маршрутом президент – Кабмін – Верховна Рада. Не втримався, понісся на нових правителів за безрозсудне полювання за багатьма ветеранами, за вигнання творчо-технічних спеціалістів без ґрунтовного аналізу, вивчення комісіями; в 2005-му тодішня команда влаштувала вкрай складні екзамени-тестування на профпридатність, особисто я їх пройшов.

Тепер же зі мною й іншими, скажімо, ніхто навіть не поговорив, у тому числі й директор ТВО «Новини» Оксана Калитюк. Вона вся така революційно-рішуча, налаштована стрімголов підняти рейтинг вістей Першого національного. Хоча сама далека від інформаційного ремесла, жодного сюжету не написала. Починала на НТКУ зі специфічних функцій – зустрівши біля входу гостей, проводила їх лабіринтами «олівця» до редакції. Потім попрацювала в аналітичному відділі на «Інтері». І ось вона – очільниця «Новин» НТКУ. З «Інтера» теж прийшов її безпосередній керівник, «віце» Олександр Пантелеймонов, там працював у програмі «Свобода слова». Обоє молоді-зелені, як і гендиректор Єгор Бенкендорф. Щось людяне, гуманне з приходом інтерівської ватаги зникло з височенної споруди, вона стала вкрай сирою, темною, холодною. Довкола, як у Шевченка, «німі на панщину ідуть…».

Зустрічаю Євдокію Колесникову, запитую в неї про Наталку Міщерську, Інесу Іщенко, поринаємо в минуле: які ми разом «Вечірні вісники» класні робили, в новинах регіони били ключем. Цікавлюся долею Тамари Щербатюк, її «Надвечір’я» – досі не перевершена на жодному національному каналі програма про життя сивочолих. Зі стосом касет до ліфта квапиться спортивний коментатор Сергій Савелій. Каже, роботи по вуха, весь час треба оновлювати щоденники футбольного чемпіонату світу, натомість майже ціла редакція у відгулах, її подали на тотальне скорочення. Весь «футбольний» час просто віддали студії Савіка Шустера. Влаштовані ним посиденьки на УТ сам не дивився, це не для телевізійних гурманів, вони відгонять поганим радіо. Згадалося поетове: не чіпайте музику руками. А тут безліч профанів «мацали» футбол, як хлопець дівку на танцях у темному сільському клубі. На місці Бенкендорфа не розганяв би «Наш футбол», поставив би перед групою завдання-максимум: запропонуйте проект на ЧС-2010, реалізуйте його, це стане вашою перепусткою у реформовану компанію. Гадаю, вийшло би ліпше, ніж у пана Шустера.

Профспілка НТКУ винесла вердикт: не дає згоди на моє звільнення. Вона подала до адміністрації низку обґрунтувань. А та все одно наполягла на своєму. Заявивши, що «козирів» недостатньо. Тому пан Єгор підписує наказ – і адью, Богдане! Мріяв ще пропрацювати сім років і щоб саме Бенкендорф, ми ж, імовірно, однієї бюргерської крові, мене врочисто провів на пенсію. Тепер переймаюся квитками на потяг, мізкую, як провезти у вагоні свій велосипед. Хочу його подарувати музеєві. Він на першому поверсі Мельникова, 42, чомусь весь час зачинений. Мій експонат неодмінно породить паломницький бум. Натовп думатиме, що то двоколісний, піднесений журналістами-стопцензурниками Віктору Януковичу. На велосипеді я, кореспондент НТКУ в Закарпатті, постійно вирушаю на зйомки. На кермі сумка, штатив, за плечима ще одна торба з причандаллям. Можу стовбичити в музеї біля свого подарунка, погоджуся навіть, якщо з мене вправний скульптор виліпить воскову фігуру. Вона стане першою в музеї. Їй-богу, моя скромна персона заслуговує цього куди більше, ніж Єгор Бенкендорф. Він ще нічого путнього не зробив для Національної телекомпанії України. Ну, «помахав косою» направо-наліво, по-гамлетівськи зиркаючи з вікна на два цвинтарі довкола…

З 1992-го працюю в системі Держтелерадіо. Спочатку мав напарника-оператора, в 94-му залишився сам. З того часу аж по сьогодні (довгих 16 літ!) одночасно був журналістом і оператором Закарпатського корпункту ТВО «Новини» НТКУ. Можу мемуари написати про це кляте, неймовірно важке, проте водночас кайфове, захопливе поєднання. Сам собі цар-бог, сам собі суддя-кат. Не раз казав своїм начальникам: зробіть моє ноу-хау надбанням усіх регіонів. Це для компанії, що нидіє в скруті, оптимальний варіант.

Наступні факти подаю побіжно, між іншим, бо знаю, що в «Телекритиці» є правилом поганого тону дзеленчати регаліями. За висвітлення ходу ліквідації наслідків повеней у Закарпатті в 1999-му став заслуженим журналістом України, в 2008-му нагороджений Почесною грамотою Кабміну. Хіба дурному треба пояснювати: під час стихії репортажі з води, болота майже щодня в ефір. Моменти істини. Витримав їх. Й уявіть собі, без службової автомашини. Закарпатський корпункт не мав її 15 років. Всі президенти обіцяли виділити. Майже рік тому пан Василь Ілащук ощасливив, надав машину, редакція знайшла в Ужгороді водія-оператора. Він виявився «троянським конем»: працював на основній роботі на півтори ставки, тож на зйомки могли виїхати день-два на тиждень. До того ж водій-оператор зробив автівку своєю власною, на ній на роботу возить свою сім’ю, рідню. Я зажадав припинити це, той у відповідь брутально обізвав мене. Керівник відділу кормережі Олександр Боль став на його бік. Знову довелося стати журналістом і оператором, дістаючись до місця зйомок автостопом. Новопризначеного директора ТВО «Новини» Оксану Калитюк попросив: поставте на місце молодого зухвальця, якому плювати на НТКУ, дайте мені в помічники звичайного водія, який у будь-яку мить готовий виїхати на подію, або я сам складу іспити, отримаю права і вже виконуватиму одночасно три функції. У відповідь мене звільняють, а водія-оператора залишають. Готуюся судитися з адміністрацією, яка не забезпечила елементарних умов роботи: машина в чужих руках, камера, комп’ютер, мікрофон – власні. Хоч би елементарно подякували за багаторічну роботу. Не запропонували й іншої посади. Діють таємно, келейно, підступно.

Мені довелося працювати при трьох президентах – Кравчуку, Кучмі, Ющенку. Постійно висвітлював їхні поїздки в Закарпаття. Найважче було при Кучмі в 2004-му. Тоді розіграли зловісну карту під назвою «мукачівські вибори». З бійками, криміналом, фальсифікаціями, залякуваннями. На цілий рік мене просто усунули від роботи, всі суспільно-політичні події знімала для УТ інша група, це чорна сторінка в історії УТ, мені ж відвели репортажі про природу, фестивалі. Тоді від звільнення захистив президент Олександр Савенко. Він сказав: «З Адміністрації президента вимагають викинути тебе геть, я ж хочу уникнути цього злого кроку». Добрим словом згадую інших перших керівників компанії – Охмакевича, Докаленка. Вони часто відстоювали інтереси колективу перед владою, брали удар на себе, захищаючи редакторів, кореспондентів, операторів. Нинішнє керівництво залюбки би спустошило Мельникова, 42 від усіх тут сущих.

Масове скорочення на НТКУ пов’язане з пришестям четвертого президента Віктора Януковича. До його 60-річчя звільнили до півтори сотні (кажуть, два десятки профспілка відстояла), серед них чимало народних, заслужених, вправних, які наполегливо працювали, не перебігали на просунуті канали за значно більшими грішми, вірили, що держава нарешті зробить Національну телекомпанію України активно діючою, без мільйонних боргів. Технічно-творчий потенціал у неї є, просто менеджерам треба його сповна використати. А то приходять усе нові, після гучних заяв знаходять свої теплі місцинки, пов’язані з великими сумами готівкою за оренду, приховану рекламу, хитрі «богемні» програми, передвиборні агітки, і, ставши ситими, забувають про реформування.

Віктору Януковичу, Ганні Герман та їхньому висуванцю Єгору Бенкендорфу щиро бажаю зробити УТ ліпшим, щоби глядачі дивилися його більше. Нічого з цього не вийде, якщо це робитиметься з нинішніми підходами: мовляв, НТКУ можна хоронити на найближчому цвинтарі, тут безліч зайвих людей, тут не вміють гнатися за рейтингами. За останні 5 років «Новини» Першого національного стали кращі за інтерівські, високого рівня тут програма «Фольк-music», дитячі передачі… Багато що треба зберегти з наявного. В тому числі й ядро працівників. Моє особисте відчуття: вони зараз якісь загнані, приголомшені, налякані скороченнями. В такій гнітючій атмосфері творче діло приречене на погибель. На диво, довго мовчить щодо непростої ситуації в НТКУ президент Віктор Янукович. Він, як справжній ветеран, довго запрягає, але водночас постійно наголошує, що порожняк не возить. Принишк і сам колектив. Понуртували, повирувавли на профспілкових зборах… Лиш ветерани не вмовкають, нарікають: вони хочуть усе акціонувати, прибрати до рук, Громадсько-суспільне ТБ для них прикриття, музику замовляє «Інтер», скорочення триватимуть далі, статус попередники піднімали, а нинішні все нижче опускають, тепер скоро нами керуватимуть всі кому не ліньки. Півторатисячний колектив поділився: одна частина підписує листи проти Бенкендорфа, інша – на його підтримку. Се ля ві. По-українськи.

Богдан Барбіл, до 14 липня кореспондент ТВО «Новини» НТКУ в Закарпатській області, після цього – звільнений. Заслужений журналіст України