Ужгород: Поет, філософ і підприємець Павло Чучка про “містечкові” політичні інтриги
Закарпатський поет та філософ Павло Чучка відомий своїми гострими віршами, колоритною етно-корчмою «Деца у нотаря» та – не в останню чергу – успішною господарською діяльністю на благо сіл Ужгородщини. У теперішній час він потерпає від сліпої Феміди. Адже за вироком суду він відсторонений від можливості балотуватися на місце мера Ужгорода. І це саме в той момент, коли за популярністю він обійшов всіх кандидатів.
– Чи вважаєте Ви збігом те, що вирок з’явився саме зараз, коли в рейтингу соцопитувань Ви почали виходити на перше місце за популярністю серед кандидатів на посаду мера?
– Вирок мав вийти до початку виборів, а вже місяцем раніше – місяцем пізніше – то вже питання техніки, як швидко вдалося зверстати справу до кінця. Головне – щоб я одержав обмеження в громадянських правах до початку виборчої компанії. З цим наша юриспруденція впоралась. Справа ще не закінчена. Ми, звичайно, будемо в апеляції уже висвітлювати слабі сторони, і дуже слабі, і взагалі штучні сторони звинувачення і вироку. Але ви праві, що це було прискорення, пов’язане з наближенням виборів.
– Ваша думка відома багатьом, і все-ж таки: хто стоїть за цією справою, хто (або які політичні сили) безпосередньо керують усуненням Павла Чучки з політичної арени і з місця сільського голови Баранинців?
– Ви будете, напевно, здивовані, але у першу чергу за цим стоїть не політична сила, і не партія, а стоїть особисто Олександр Олександрович Ледида, житель села Барвінок, підприємець, який у силу того, що у своїй біографії займав два високі пости – заступника райдержадміністрації Андруся у свій час, а потім заступника “губернатора” області Балоги Віктора Івановича, звикся з тим, що Баранинська сільська рада і чотири села, які до неї входять – вся ця територія – знаходиться під його патронатом. Частину він тут вже приватизував, в частині почав розставляти свої кадри, для того, щоб “прибити” територію як своє підручне господарство, підсобне. Коли в 2006 році я виграв вибори і зламав його кадрову гру на цій території (бо це моє рідне село, я тут, природньо, і виграв), то Ледида, як “слабачок”, почав включати і підтягувати сюди політичні сили і лозунги. Мене почали зв’язувати із БЮТом і Юлією Тимошенко, хоча я ніколи не був ні членом “Батьківщини”, ні цієї сторони, а він себе позиціонував як Партія Регіонів, яка має право вести народ за своєю програмою. Врешті-решт, це протистояння позиціонувалося так, наче БЮТ бореться з Партією Регіонів. Хоча в “Регіонах” у мене, по-моєму, більше толкових знайомих і друзів, ніж у БЮТі. Це звучить парадоксально, але я так перебрав дуже багатьох людей, і виявляється що люди, з я кими ти зв’язаний з дитинства, по школі, з часом, перебуваючи в різних формально (формально!) організаціях – вони залишаються людьми. І на сьогоднішній день мені просто дивно, що амбіції одного обмеженого чоловіка можуть бути прикриті (партія – це ж, все-таки, колективна організація) партійною вивіскою і можуть бути переведені у політичну площину. Практично на цій посаді (посада сільського голови – це посада, яка як і посада голови колгоспу або якогось іншого господарника, директора заводу, лише деколи має політичний “крен”, під час виборчих кампаній. А інакше – це робота садовода, асенізатора, тракториста, механіка, який має орати, і звичайно – трошки такого пресвітерського, попівського, менторського, учительського лоску. Тому я на сьогоднішній день є, як то виражаються історичною термінологією, “ворог номер один” для Ледиди, оскільки я потурбував його господарські інтереси і плани в цій частині Ужгородського району.
– Ви сказали, що будете оскаржувати рішення суду. Чи встигнете до виборів?
– Оскарження рішення суду має свої межі, це два тижні по виголошенню вироку, з п’ятнадцятого до тридцятого числа – маю ще чотири дні. Адвокат зараз готує оскарження. Слабі сторони цього вироку (який, до речі, на двадцяти восьми сторінках ледве вмістився, його п’ятдесят хвилин зачитував суддя скороговіркою у суді). Вирок довгий, описова частина його неможливо розтягнута, у ньому більше промахів, ніж ударних аргументів. Якщо у апеляції (а там буде три судді, а не один) буде достатньо часу і бажання розбиратися з цим, то, думаю, ми могли б навіть спокійно замахнутися і на виправдальний вирок, але цього в історії закарпатського судочинства ще не було, тому будемо скромніші, будемо вимагати повернути справу на дослідження. Дамо ще один шанс Ледидові і його політичній силі обдумати, що вони роблять, тому що (ви уже, мабуть, десь і читали) в “Дзеркалі тижня” була одна гарна фраза: Ледида виграв битву в одному селі, але програє війну в цілому, перед виборами. Якщо вони цей момент осмислять, дадуть трошки заднього ходу – я думаю, все стане на місця, як раніше. А як ні, то буде, звичайно, ураження в правах, два роки без права займати посади, за чим я особливо й не плачуся, тому що до п’ятидесяти років я теж не займав ніякі посади і цим дуже не переймався.
– Ви впевнені в тому, що наступне рішення буде прийнято на Вашу користь?
– Не може бути такої впевненості. Якби діяла тільки логіка і закон, то я би міг бути впевнений. Але оскільки діє фактор тиску, фактор підкупу, фактор домовленостей і торгів, – я всі фактори не можу навіть урахувати, – то все це, як кажуть, в руках Божих. Але справа на сьогоднішній день не є уже просто інтрижкою між площею Народною і вулицею Центральною в Баранинцях, з підключенням одного партійного штабу на ранчо, а другого – БЮТівського, не знаю навіть, де зараз він знаходиться і на якій вулиці. Ця інтрига на сьогоднішній день вийшла за межі ужгородського району і з підключенням Києва … ну, я вірю що справа вернеться назад, на дослідження і ми це утрясемо. Я просто вірю.
– Все-ж таки, якщо рішення апеляційного суду буде прийнято не на Вашу користь і Ви не зможете брати участь у виборчих перегонах, з ким з кандидатів на мера Ви б змогли працювати і підтримали б, а з ким – категорично ні?
– Приберемо перше. Я втратив право виставляти свою кандидатуру через цей вирок. Друге – із кандидатів у мери, яких я можу зараз “вичислити”, що вони можуть зайняти цю посаду, поки що впевнений у трьох. Це Жолтані, Ратушняк і Погорєлов. Рік тому Бобков заявив, що він іде в мери, що може Мясковська іде в мери, багато є кандидатур, серед них технічних більше, ніж основних граючих фігур, чув уже і про Приходька. Я б сказав так: я сьогодні буду підтримувати нову кандидатуру, нову. Тому що повторення в Ужгороді вже були і нічого доброго, нового Ужгороду не принесли. Потрібні нові фігури, потрібно вигрібати із цього сто двадцятитисячного міста, з молоді, яка пройшла університет стаціонарно, молоді, яка знає по декілька мов, яка бачила світ, їздить, треба витягати те, яке щиро вірить, що буде у цьому місті довго жити. І бажати якихось змін. Бо ті, що були вже мали шанс і невдало, і повторні шанси – ніяких змін. Вдруге, втретє входити в ту саму річку… Люди, які були на високих посадах, вони вже мали шанс заявити про себе, тому буду шукати нових, молодих. Звичайно, буду придивлятись. Наприклад, цікаве обличчя Жолтані, але – не знаєш, чим він дихає, тож варто було б з ним провести пару сильних конференцій, щоб він десь на чомусь піймався, щоб його розкрутити, а просто вибирати по лозунгах – це все одно, що читати Плейбой і закохуватись в красунь, а потім думати, що ти їх зустрінеш у житті. Тому завдяки пресі, вам, будемо формувати собі думку. Якщо ви будете щупати – перещупувати всіх підряд, і питатись, що вони один про другого думають, то ми вийдемо на якийсь модельний ряд чи модульний ряд, в якому неважко буде розгледіти переможця. Але одне скажу: це вже третій раз після 2002 року (тоді це мені прийшло в голову): вибори, змагання – це не є боротьба на рингу, коли сильніший на очах у всіх, в чесному бою “чмирить”, той, слабший, падає, і він стає переможцем. Фактично сьогодні виборчий процес (якщо про меру ми говоримо) починається до дня виборів, триває в день виборів, тут бюлетені вступають) і після виборів триватимуть довгі судові розбори. В сукупності із цими моментами на кінці виходить переможець. Іншими словами – одинаки вже не відіграють таку важливу роль, у них лише біографія повинна бути чиста, а все інше уже робить за них машина, у великій мірі – державна машина. І на сьогоднішній день дуже важливо убезпечитися до самого верху, до Києва, гарантією, що тебе, як кандидата на мера Ужгорода пропустять. І не стільки на рівні Ужгорода, як обласного центру – пропустять, і не занесуть у територіальні комісії, що там “вибув… вибув… вибув…”, або не знімуть тебе судом за скаргою твоїх технічних конкурентів наступного дня. Ну, а таким вертикальними “ліфтами”, які можуть піднімати і опускати кандидатів на сьогоднішній день, є “граючі” фракції народних депутатів у Верховній Раді. Це Литвин, з яким зараз Ратушняк готується чи уже знову домовився, це Регіони, зрозуміло, які не мають свого кандидата в Ужгороді (хоча могли б мати) – це парадокс! Але з іншого боку це говорить про те, який там у них кадровий підбір. Нема людини, вирощеної ними, на кандидатуру голови міста – обласного центру. БЮТ збирається з силами. Другий парадокс – приблизно така сама картина, як у “Партії Регіонів”, – нема кандидатур, дуже дивно. Але воно так. І тому кажу: нового, гарного, свіжого і хоча б з натяком на те, що це командний гравець, що він не відштовхує, а притягує до себе людей, за ним не тягнуться десятки зрад і перебіжчиків – таких людей можна було б пошукати. Є такі серед медиків, серед університетських працівників, серед інженерів-практиків, можна було б знайти. Господарників багато в місті є. І дуже небезпечно заглядати у цю нішу підприємців, тому що ми знаємо, що наші успішні підприємці в основному під “кришею” адміністративного прикриття. Капітал, як правило, тіньовий. Це дуже небезпечно, оманливо, але все одно – треба шукати нових.
– У Вашій справі раз за разом виникали якісь юридичні колізії, конфлікти інтересів. Якщо коротко, для наших читачів: Ваша відмова прередати печатку обґрунтована юридично, чи це громадянський акт непокори свідомої особистості?
– Тут два головних моменти. Перший момент. Це ще не все, коли вас оберуть. Вас потім повинні змусити скласти присягу. Так от, держслужбовці складають присягу, що вони будуть служити державі чесно. А посадові особи при місцевому самоврядуванні, як сільський голова, якого обирають, складає присягу, що він зобов’язується чесно служити громаді в першу чергу – якщо ви глянете в текст – потім державі. Тобто, коли я присягнув громаді, яка мене обрала і від неї я одержав владу, я маю служити їй. Якби я був призначенець, спущений “парашутист” із районної адміністрації або по рознарядці з обласної, то я маю служити тому, кому я завдячую цією владою. У цій ситуації атрибутом влади, яку я одержав від виборців, є ключі від кабінету, печатка, будинок, посада, візитка, кабінет – оці всі речі. І віддати це все шляхом рішення суду, який старався на зборах, які ніхто не зареєстрував – відбулися збори у барвінківській початковій школі шостого вересня 2007 року. Було написано на тих зборах у протоколі, що ми, депутати барвінківської сільської ради (п’ятнадцять прізвищ) тут зібралися і вирішили, що Чучка не голова, бо він бездіяльний, секретарем ми обираємо таку-то, вона буде виконувати обов’язки голови, це закинули до суду і суд їм це схвалив. І вони на основі цього створили комісію, яка почала вимагати повернути ці атрибути влади. Це закинуто було до суду і суддя, який часто приймав рішення не на нашу користь – там є декілька таких – схвалив. Ми, зрозуміло, в одному серйозному судовому засіданні “похоронили” цю всю процедуру. Основним аргументом була письмова довідка виступу Лукші Олега, регіонального директора асоціації міст України, який і розклав у суді всю процедуру (це його робота) – що можна, що не можна, і наскільки це все неправомірно з самого початку до кінця. Але рішення суду у нас формально має виконуватись, якщо ти його не виконуєш – тебе чекає кримінальна відповідальність. Знаючи, куди котиться камінь і де буде по його траєкторії кінець, я під час сесії створив велику комісію, комісію передачі всіх атрибутів влади від мене, як сільського голови – до секретаря, включаючи печатку. Причина – формальна. Вона зрозуміла: у мене чотири села, плюс в район треба їздити, потік людей, робота з печаткою за столом – це мій обов’язок, виконувати його щодня означає – не можна рухатись, а виконавчого комітету не дали створити, тому що спочатку нас було менше в залі, а опонентів було більше. Потім, протягом двох років, ми повідкликали тих, хто не ходив на сесії, і обрали нових з труднощами, зараз більшість – п’ятнадцять чоловік з двадцяти одного – підтримують мою позицію. Всі рішення сесії, які були сумнівні або напівсумнівні уже давно “прибиті”, усталені, але за невиконання того рішення двохрічної давності я дістаю зараз умовний термін. Можна було б тягнути “волокіту” ще рік, тому що навіть суддя не міг пояснити виконавчій службі, яким чином можна виконати це рішення, якщо в ньому написано, що Чучка “має віддати”, а в Чучки немає того, що від нього вимагається. Він дотепер це не пояснив. Ясно що ми “схитрували” – це в тому, що ми виявились швидшими, ніж вони, але за це треба відповідати. І том,у коли владу взяв безпосередньо Олександр Олександрович, почав уже не просити а зверху погрожувати, і гриміти і трусити, то аби позбутись ось цього пресу, легше скинути Чучку – “лиш відстань від нас, щоб можна було спокійно ходити на роботу”. Практично я не є злочинець. Злочинець – це той, хто чинить зло. Я добродій, так вважаю, а не чиню зло. Але у зв’язку з тим, що я порушив основний закон тоталітарної держави, а він (якщо перефразувати приказку “з вовками жити – по вовчи вити”) звучить так: ” з владою жити – владі служити”. Не будеш владі служити – будуть тебе з’їдати, вичавлювати. Що і відбулося. Практично це наївно і романтично іти тим шляхом, яким я іду: “якщо мене обрали знизу, то мені потрібно розширити горизонти для життя цього “низу” У селі можна реально зробити щось, якщо ви контролюєте владу в районі. Якщо хочете зробити якісь “круті” зсуви в районі, то потрібно брати владу в області , тоді не будуть тебе смикати в твоїх планах в районі. Якщо хочеш щось зробити в області – то бери владу в Києві, або хоча б в секретаріат президента очоль – Балога показав, як це робиться. Тому в окремо взятому селі можна побудувати лише утопічний соціалізм, як Сен-Сімон, Оуен і Фур’є. От я його й пробував будувати, і воно йшло-йшло, поки я не нарвався на небажання, щоб воно тут стирчало і дратувало своєю нестандартністю, нетиповістю тих, хто в селах, де “спокій, тиша і благодать”, і обрані голови переходять на бік влади і служать владі, а не служать тим, хто їм цю владу дав знизу.
P.S. Отже, Павло Чучка не втрачає надії відновити справедливість. Не втрачають її і всі жителі, які завдячують цій людині за порядок в селах Ужгородщини. ” Якщо вони (Ледида та його команда) цей момент осмислять, дадуть трошки заднього ходу – я думаю, все стане на місця, як раніше” – каже Павло Павлович. Що ж, будемо сподіватись, що оптимізм не підведе нашого закарпатського діяча.
“Вся Закарпатська Правда”
