Єврообличчя рідного міста – місія мера Тячева, всього за сотню метрів від якого – Євросоюз
Міський голова Тячева Іван КОВАЧ не так часто, як деякі високопосадовці, з’являється на сторінках періодичних видань. Втім, це не зашкодило мерові надати своєму місту якщо не європейського вигляду, то хоча б помітно наблизити його до такого стану. Стрімкому розвитку міста не завадила навіть «всемогутня» криза. За рахунок чого це відбувається, який особистий внесок у це міського голови – у розмові з гостем газети «НЕДІЛЯ».
Всі ми родом із дитинства
– Іване Івановичу, сьогоднішня посада Тячівського міського голови – перша виборна для Вас. А що було до цього?
– Загалом майже вся моя трудова діяльність до обрання на посаду міського голови Тячева пройшла у структурних підрозділах міліції. Напередодні виборів я працював заступником начальника управління податкової міліції державної податкової інспекції, що передбачало часті роз’їзди. Тож було бажання повернутися додому у рідне місто і жити разом із сім’єю. Також, маючи певні можливості для вирішення ряду проблем у місті, вважав за потрібне реалізувати їх для блага громади. Наскільки це мені вдалося зробити, хай судять самі тячівці.
– Ви за місцем народження не тячівець, однак жителі міста таки довірили Вам очолювати раду. Як гадаєте, чому?
– Так, я не корінний тячівець, однак прожив у цьому місті понад тридцять років, вболіваю за його долю як і кожен мешканець. Чому довірили виборну посаду – запитання риторичне. Мабуть, оцінювали те, що вдалося зробити для громади ще перед виборами, як і подальші мої можливості робити приносити користь місту.
– Кожна людина, як кажуть, починається з дитинства. Де його провели і що з нього винесли?
– Народився і виріс у селі Чумальово, що на берегах Тереблі. Там формувався характер, погляди і переконання, бо, як хтось сказав, усі ми родом із дитинства. Як і інші сільські хлопці, випасав корови в урочищі Заверб, багато купався і ловив рибу. Все літо проводили на ріці, взимку бігали на корчолях (ковзанах) і лижах. Часто грали в футбол і волейбол, хокей, бо село в нас спортивне. При цьому ніхто не дозволяв собі працювати в релігійні празники, танцювати й співати під час говіня; весілля проводилися з дотриманням народних звичаїв і обрядів. Педколектив місцевої школи був дуже сильним, учні отримували міцні знання. В такому середовищі росло наше покоління, що, як виявилося, дало краєві багатьох талановитих людей – вчителів, юристів, економістів, військових, художників і журналістів, однак найбільше священиків і релігійних діячів… Радий був посприяти рідному селу у відзначенні його 650-річчя. Це свято відбулося минулого року і зачепило живі струни у душах людей.
– Чи буваєте в рідному селі, як часто?
– Звичайно, бо там моє коріння, там матір, обидва мої брати і десятки друзів, знайомих. Навідуюсь у село регулярно, хоч і не так часто, як би хотілося.
– Що в житті вважаєте основним?
– Розуміння того, що для досягнення цілі потрібно дуже багато працювати. І надіятися на себе та Божу силу.
На владу сподівайся, а сам …
– Нині йдуть значні пертурбації у органах державної виконавчої влади, завершилася заміна керівників по «президентській» вертикалі. В деяких регіонах це призвело до загострення стосунків місцевих рад і виконавчих державних органів. Чи цього вдалося уникнути в місті і районі?
– Взаємовідносини у нас із владою (і теперішньою, і попередньою) конструктивні, ділові. Але тепер відчувається більше прозорості, чесності, послідовності й відповідальності. Багато залежить від керівників різних гілок влади, які вибудовують відносини. Особисто я людина компромісу. Вважаю, що це чи не єдиний вихід у ситуації, що склалася у державі.
– Чи були ситуації в раді, які вимагали особливих підходів?
– Таких ситуацій було чимало. Їх вдавалося вирішувати за рахунок вміння слухати інших, маючи свою позицію, бажання знайти компроміс. Приклади наводити не буду, вони завжди особливі і специфічні.
– Наближається до завершення каденція міського голови. Саме час підбивати підсумки. Що вдалося Вам, як голові, зробити?
– Вважаю, що найбільш справедливу оцінку моїй роботі на посаді міського голови дасть громада міста. Програма, з якою я йшов на вибори, була непростою і я це усвідомлював. Визнаю, не все вдалося зробити. Однак, на мій погляд, дуже важливо те, що проведено системне і послідовне впорядкування території міста, здійснено чималу роботу з благоустрою. Не без гордості зазначу, що теперішній райцентр став більш впорядкованим і сучасним, в чому може переконатися кожен, відвідавши його.
– Можете конкретизувати?
– Насамперед облагороджено центр міста, зокрема площі Туряниці, Незалежності, Пам’яті, впорядковано міський парк. Тут замінено бруківку, встановлено лавиці, проведено освітлення, озеленення тощо. Значну увагу приділено ремонту дорожнього покриття вулиць і відновленню вуличного освітлення. Також проводиться чимала робота для розвитку фізичної культури та спорту. На сьогодні тячівці мають один із кращих у області стадіонів. Також на останній сесії міськради прийнято рішення про спорудження у місті сучасного спортивного комплексу. Проводяться роботи з реконструкції міського фонтану та прилеглих до нього територій. Хочеться висловити вдячність керівництву райдержадміністрації за сприяння у залученні коштів для розбудови міста.
– Чи зводяться в місті новобудови? Як інтенсивно?
– Обсяги будівництва нас не задовольняють. Упродовж багатьох років у місті не зводилося соціальне житло. Основні причини – це відсутність фінансів і земельних ділянок. Саме над вирішенням другої складової цієї проблеми ми й працюємо. Тобто розроблено проект розширення існуючих меж міста, в якому передбачено ділянки для будівництва соціального та молодіжного житла.
– За попередні два роки в краї відбулися два руйнівні паводки. Тячів при цьому не постраждав…
– Так, Бог і природа милували наше місто. Також, що не менш важливо, нам вдалося досить системно укріпити дамби уздовж Тиси і вони виконали свою місію. Роботи в цьому напрямку тривають послідовно і цілеспрямовано.
За зруйнованим мостом – Румунія і Євросоюз
– Раніше в Тячеві діяли ряд підприємств, які давали людям і роботу, і гідну зарплату. Нині вони не працюють. Чи є плани, як пожвавити економічну складову міського життя?
– Планів, звичайно, є багато. Але слід зважати на реальну економічну ситуацію в світі, державі, області. Вона і вносить корективи. У сьогоднішніх умовах бачу перспективу міста в розвитку малого, і, певною мірою, середнього бізнесу. Втілюються міжнародні інвестиційні проекти зі зведення у місті бізнес-центру, невеликого цегляного заводу. Намічено збільшення випуску виробів легкої промисловості італійським підприємством, пожвавлення роботи українсько-білоруської деревообробної фірми. Також планується наростити випуск продукції заводу з виготовлення пелетів та відкриття ще одного аналогічного. Проте, наголошую, багато залежить не лише від бажання, але й від економічних і фінансових можливостей інвесторів та держави в цілому. В цілому, я оптиміст і бачу в цьому реальну перспективу.
– Скільки тут підприємців? Чим займаються?
– Теперішній Тячів неможливо уявити без малого і середнього бізнесу. Основна його частка задіяна у сфері торгівлі – 14,5 відсотка від працюючого населення. За перший квартал поточного року оборот роздрібної торгівлі в місті дорівнював майже 20 млн. грн. У райцентрі функціонують майже 180 підприємств торгівлі, 5 ринків, чимало ресторанів, інших закладів громадського харчування тощо. Непогано розвивається і туристична галузь.
– Місто розташоване біля державного кордону, однак це не відбивається на його розвитку…
– На окраїні Тячева можна побачити залишки залізного мосту через Тису. Його підірвали в роки другої світової війни, в такому вигляді простояв досі. Міст з’єднував Тячів із румунськими територіями, виконував важливу господарську функцію, об’єднував людей. Більше того, населений пункт на боці сусідньої Румунії має назву Малий Тячів. Сподіваємось на відновлення цього мостового переходу, сама історія вимагає від нас цього. Проект його відбудови вже розглядається на рівні вищого керівництва нашої держави. У підприємців з’явиться додатковий імпульс, адже за цим мостом, всього за сотню метрів – Євросоюз. Зрозуміло, яке це має для нас значення.
– Планування розвитку міста відбувається хаотично чи все-таки за розробленим планом? Якщо є все-таки план, то на який час, і що він передбачає?
– Так, безперечно, розвиток міста є планомірним. Було розроблено план першочергових заходів розвитку міста на 2006-2011 роки, тепер працюємо над планом розвитку на 2011–2015 роки. Його буде опубліковано для обговорення, щоб врахувати всі можливі зауваження та пропозиції.
Асоціація міст – це полігон ідей
– Іване Івановичу, Ви є членом Ради Асоціації міст України. Що членство в цьому громадському об’єднання дає і Вам, як голові міста, і Тячеву?
– По-перше, це хороша нагода спілкування з колегами та можливість зустрічатися з представниками Уряду України, полігон для озвучення цікавих ідей, обміну досвідом. По-друге, такі зустрічі-прийоми як на обласному, так і на загальнодержавному рівнях є конструктивними, дають можливість знайти реальні шляхи вдосконалення роботи органу місцевого самоврядування. Нам би ще важелі впливу на прийняття урядових та законодавчих рішень, тоді б насправді громада стала невід’ємною і основною складовою державного устрою.
– Які питання найчастіше піднімають городяни, звертаючись до міського голови? Чи вдається їм допомагати і як?
– Питання найрізноманітніші: спектр їх широкий, деякі з розряду «дуже цікавих». Але таке життя: кого що болить – той з тим і приходить. До всіх звернень ставлюся уважно, вникаю в суть проблеми, що виникла. Якщо вона в межах компетенції міської влади, то стараємось їх вирішувати. Та іноді заявники категорично заявляють: «зробіть так, як нам треба», не розуміючи того, що в своїй роботі місцеве самоврядування керується чинним законодавством.
– Тячів є і центром району, що є найбільшим за кількістю жителів серед сільських районів України. Місто багатонаціональне за складом, причому значну частину населення становлять угорці. Як у таких умовах вдається досягати злагоди?
– І українці, і угорці, і румуни є жителями Тячева. Всіх їх об’єднує любов до рідного міста та спільне мета – досягнення добробуту громади. Влада, вирішуючи важливі питання культурного, національного та духовного розвитку, приділяє особливу увагу збереженню їхньої культурної самобутності, традицій, звичаїв, вірувань. Тільки таким чином можна жити в злагоді. А загалом нас об’єднує те, що всі ми – тячівці…
– Чи вдалося Вам сформувати команду однодумців в управлінні містом?
– Упевнений, що так. Я не стверджую, що все у нас ідеально і зміни неможливі, але, гадаю, багато очікувань місцевих жителів ми втілюємо і життя.
– Задоволені тими справами, які вдалося здійснити?
– Не буду кривити душею: дещо вдалося зробити, але це лише вдалий початок. До цілковитого задоволення ще дуже і дуже далеко. Швидше за все, є позитивний імпульс від розпочатого і є чітке бачення того, що треба ще зробити, бажання і можливість завершити розпочате.
– Чи будете балотуватися на другий термін? Від якої політичної сили?
– Так, я вже прийняв ствердне рішення балотуватися знову на міського голову. Від якої політичної сили? Спитайте щось легше. Загалом, я позапартійний. Вважаю, що нововведення, за яким у органи місцевого самоврядування можна йти лише за рекомендацією політсил, є великою помилкою виборчого законодавства. (Це, щоб не сказати більш категорично.) Я поважаю багатьох людей, які є прихильниками різних партій, мабуть, тому ще і не визначився в цьому питанні.
– Якщо знову оберуть головою, на чому зосередитеся?
– Повторюючи Маяковського, скажу, що маю «громаддя планів». Але для мене основне – що є з ким їх реалізовувати, на кого спиратися. Потрібно завершити розпочате, продовжити заплановане. Варто додати, що і до цього часу спирався на волю громади, і надалі так буду робити.
Газета не для мера, а для городян
– Цікаво дізнатися про взаємовідносини з журналістами, адже у міськради є свій друкований орган. Тож газета «Тячів» – це рупор ради чи трибуна для всіх городян?
– Про це запитуйте у жителів міста або ж у журналістів газети. Їм судити. Скажу лише таке: я не є і не був героєм газетних передовиць. Газета не для мера, а для городян, бо ж і видається вона за кошти платників податків.
– Хто Ваша дружина, діти?
– Дружина Наталія – приватний підприємець. Молодший син Денис навчається в школі, старший Іван – на юридичному факультеті, нині служить у Збройних Силах України.
– З попередніх відповідей можна зробити висновок, що Ви людина віруюча…
– Так, причому відвідую церкву не лише тоді, коли там освячують паски та шовдарі, а протягом року. Ця потреба закладена змалку, і пишаюся тим, що саме в селі мого дитинства діє один із найбільших і найстаріших у Закарпатті духовних осередків – Свято-Вознесенський православний монастир. У ньому також буваю.
– Як проводите вільний час?
– На жаль, його небагато. Люблю порибалити, збирати гриби, подорожувати. А ще з задоволенням спілкуюся з друзями та рідними.
– Що, цікаво, будете робити у найближчі вихідні?
– Сходжу на річку, можливо, по гриби. Буду відпочивати, причому активно!
– Дякую за розмову, бажаю втілити в життя «громаддя планів», яке перед Вами.
Василь БЕДЗІР, газета “НЕДІЛЯ”