Невідомий Ерделі, або Блокнот із 24 шаржами, ескізами і заявою
Саме чудовий фестиваль мистецтв ім. Адальберта Ерделі спонукав мене пустити у світ ще один блокнот із невідомими шаржами, ескізами, начерками й записами великого митця.
Щоправда, спонукала до цього ще одна важлива деталь. По-перше, 19 вересня, коли відбувся захід, – це день кончини фундатора крайової школи живопису. До речі, буквально напередодні, лежачи на смертному одрі, він казав по-угорськи дружині Магдалині: “Там я буду мати маленьку й темну кімнатку, в якій буде тихо-тихо, тому хай усюди горить світло, хай музика всюди грає”. А по-друге, 19 вересня за церковним календарем – це день Спогаду про чудо в Колосах від Архистратига Михаїла (смію нагадати, що звати мене Михайлом. – Авт.). Зауважу, що й 20 вересня для подружжя Адальберта й Магдалини Ерделі – знаковий день: обох тоді хоронили, лише з відстанню в 49 років. І, на жаль, на різних кладовищах: його – на Калварії, її – на Барвінкоші. Та ближче до теми.
Як відомо, Ерделі був майстром не лише в пейзажах, портретах, натюрмортах, філософських та еротичних полотнах, а й дружніх шаржах. Веселий, компанійський за натурою, митець постійно любив жартувати з колегами, не забуваючи, що й самоіронія – штука благородна, навіть необхідна. А таким різновидом карикатури, як шарж, він захопився ще в середині 20-их років. Захопився і не полишав упродовж усього життя. Як пригадувала пані Магдалина, “усе ходив із нотесом (блокнотом. – Авт.) у жебі (кишені) піджака”. Якщо ж випадково не мав, то міг намалювати шарж на будь-якому клаптику паперу, простіше кажучи, що потрапляло під руку. Часто заходив пити пиво в різні кафе, забігайлівки, ресторани “Коруна” й “Київ” у центрі Ужгорода. Сідав за столик, вибирав із присутніх колоритної зовнішності чоловіка – і за хвилину-дві-три шарж був готовий. Ерделі вмів моментально схоплювати нюанси обличчя знайомого чи незнайомця. Бувало, підходив і віддавав роботи. Інколи малював шаржі й удома, зафіксувавши в пам’яті ту чи іншу людину.
І конкретно про невідомий невеличкий – 10 на 15 см – радянського періоду блокнот, що складається умовно з 50 сторінок. Кажу умовно, оскільки чимало сторінок вирваних. Хто зображений на шаржах, нині встановити майже неможливо. Приміром, на 1-ій сторінці (нумерація, звісно, також умовна, аби легше, мовити б, орієнтуватися) зображений чоловік в окулярах, котрий, підперши правою рукою голову, зосереджено читає книгу. На 2-ій сторінці майстер зробив потужний акцент на носі чоловіка і його лисині. На 3-ій, 4-ій і 5-ій – відповідно на злуватому погляді й зубах, на роті й підборідді, на очах і зачісці. На 6-ій шарж не закінчено, на 7-ій – нічого. На 8-ій сторінці намальований чоловік гейби з деформованою головою, який пальцем на щось показує. На 9-ій – начерк скрипаля. На 10-ій – стривожене обличчя. І так далі, і так далі… Одне слово, творчий почерк маестро – яскравий, неповторний, легкий, мобільний. Деталь: частина шаржів намальована олівцем, частина – синім чорнилом.
Адальберт Ерделі був великим шанувальником жіночої краси. Ключовими в блокноті вважаю три поспіль начерки незнайомки Маргарет Дротар. Щоправда, для мене – невідомої особи. Тобто радо залишаю для мистецтвознавців поле для досліджень. На 24-ій сторінці жінка зображена у платті з розпущеним кучерявим волоссям, натомість на наступній – у короткій спідниці з підібраним. На 25-ій сторінці – чотири варіанти її обличчя, причому три анфас і одне в профіль.
Опісля блокнот інтригує чернеткою заяви митця про матеріальну допомогу на суму 300 рублів, а точніше дочасну видачу авансу. Як відомо, з приходом радянської влади митцю велося нелегко як морально, так і фінансово. “Директору худож.-производ. мастерских т. Сабову от предс. облуправления ССХУ Ердели А.М. Заявление. Прошу Вашего разрешения на выдачу мне аванса в счет творческой помощи в сумме 300 руб., ввиду моего критического материального положения и обеспечения творческой работы. Ерд. (подпись.)” – передаю мовою оригіналу, дотримуючись буквально всіх нюансів, причому слово “подпись” перекреслено. Прикметно, що в одному з останніх листів до дружини Магдалини художник кепкував над собою, мовляв, так слабо володіє російською мовою, як японською. До чого веду? Найімовірніше, пишучи цю заяву, Ерделі користувався зразком, бо не зробив жодної помилки, крім пунктуаційної. А якщо бути, перепрошую, по-ідіотському скрупульозним, то окремі слова неправильно скорочені. Хоча з припущенням про зразок я можу й помилятися, бо на останній 32-ій сторінці маестро знову демонструє свою російську грамотність. “Готель Верховина №19 Курильцева Валентина Васильевна Москва Петровско-Разумовская аллея д.6 кв.49 тел. Д. 3-24-80 Служебный адрес: ул. Кропоткина д 21 Ин-т теории и истории искусств Академии Художеств СССР” – тут уже ні за що й зачепитися. Отже, щодо знання російської мови Ерделі міг бути й занадто самокритичним.
Між заявою про видачу авансу і записом координат Валентини Курильцевої ще намальовано три шаржі. Далі ж 18 чистих сторінок. Однак наприкінці, а саме на внутрішній сторінці обкладинки блокнота Ерделі зафіксував якісь свої підрахунки, найімовірніше, це витрати на продукти харчування. Скоропис слабо розбірливий, причому кириличні літери, мовити б, чергуються з латиничними.
І на десерт. Як пригадувала Магдалина Ерделі, час від часу чоловік любив повторювати їй, що “колись кожна його картина, ескіз, запис у щоденнику матимуть цінність”. Ніби в воду дивився…
Михайло Фединишинець, Старий Замок Паланок, Закарпаття онлайн.БЛОГИ
