Закарпатський центр нейрохірургії та неврології — єдиний у своєму роді на всю Україну

[Total: 0    Average: 0/5]

В обласний Центр нейрохірургії та неврології, яким керує професор Володимир Смоланка, заходиш без традиційної для медичних закладів тахікардії. Тут, кажуть самі ж пацієнти, створюється враження, що хворі роблять послугу лікарям, а не навпаки. Настільки доброзичлива та родинна атмосфера панує в цих стінах.

Поза тим, закарпатський центр – ще й єдиний в своєму роді на всю Україну. Як вдалося цього досягти, в чому секрети такої успішності та про подальші плани “НЗ” дізнавалися в одного з кращих європейських нейрохірургів.

– Володимире Івановичу, наскільки мені відомо, ви з самого початку своєї медичної кар’єри знали, лікарем якого спрямування хочете бути. Але звідки таке стремління? Чому саме нейрохірургія?

— Річ у тім, що коли я вступав на медичний факультет нашого університету, то вже тоді мріяв стати невропатологом. Але потім так склалося, що мій старший брат (Іван Смоланка – головний онкохірург МОЗ України. Авт.) захопився хірургією. І мене цим заразив. Тому вже десь на 3-му курсі, під час практики в обласній лікарні, я попросився у відділення  нейрохірургії. Вирішив так поєднати неврологію і хірургію. Там я пропрацював із місяць, а коли практика закінчилася, твердо вирішив — буду нейрохірургом.

І сьогодні ви – один з кращих нейрохірургів Європи. Не виснажує таке загальне визнання? Адже воно лягає на ваші плечі тягарем ще більшої відповідальності.

— Я взагалі не прихильник голосних титулів. Але попри це приблизно уявляю своє місце в сучасній нейрохірургії. Позаяк я – один із 30 тренерів Європейської асоціації нейрохірургів, які двічі на рік читають лекції лікарям із Європи. До речі, мені єдиному з України поталанило представляти нашу державу на такому рівні. Втім, ви маєте раціюправі, все це докупи таки додає відповідальності.  Бо ж стосується й іміджу України.

Ви організували перший і єдиний в Україні центр нейрохірургії та неврології. Розкажіть, будь ласка, як маленькому Ужгороду вдалося обійти в цьому питанні міста-мільйонники?

— Для цього були всі передумови. Адже саме в Ужгороді на той час зосередилася досить серйозна діагностична база. Що ж до самої ідеї, то вона, власне, виникла в кінці 2005 року. Спочатку, щоправда, був намір відкрити Західноукраїнський центр нейрохірургії для лікування складних патологій, яким не могли зарадити в інших областях. У перспективі ж планувалося ще й розвивати нові напрямки нейрохірургії. Маю на увазі хірургію  епілепсії,  хірургічне лікування хворих з руховими розладами тощо.

Але згодом ця ідея трансформувалася, і я дуже втішений, що ми все-таки створили обласний центр нейрохірургії та неврології. У його витоків був Віктор Балога, який дуже суттєво нам посприяв. Так само чималу роль зіграли і Михайло Кічковський, і Олег Гаваші, і Михайло Турянчик, і Микола Андрусь, і, звичайно, депутати, які на сесії облради підтримали створення такого центру.
Ми продовжили лікування неврологічних захворювань, взяли на себе три найскладніші неврологічні патології— інсульти, паркінсонізм та епілепсію. І нині до нас приїжджають лікуватися люди, яким більше ніхто не може допомогти в Україні. І це не тільки закарпатці, але й жителі з усіх областей. Так, за рік ми лікуємо більше 1300 пацієнтів.

– Приїздять пацієнти і з-за кордону?

— Ні. Причина в тому, що у них є страховка, яка не діє в Україні. Крім того, нашій державі в цьому плані ще не надто довіряють. Утім, минулого місяця у нас усе ж перебував на обстеженні поляк, який має бізнес десь в Україні. Він роками лікувався від невралгії трійчастого нерва, і ніхто йому не міг зарадити. Його навіть оперували в Польщі, але все безрезультатно. Тоді цей пацієнт приїхав до нас, і ми виявили у нього невеличку пухлину, яка і подразнювала  нерв, тим самим викликаючи просто неймовірні болі. Коли він прокинувся від наркозу після операції, то попервах не міг навіть до тями прийти від щастя, що не відчуває ніякого дискомфорту.

– Який середній вік пацієнтів центру?

— Для різної патології — різний вік. Ми досить багато оперуємо хворих з дисковою патологією, тобто грижами міжхребцевих дисків. Таких пацієнтів у нас щороку більше двохсот.  І їхній вік в основному від 35 до 55 років. Тим, у кого діагностуємо пухлину головного мозку, судинні захворювання, патологію сонних артерій, переважно за 55—60 років. У той же час оперуємо і дітей.

А чи не спостерігається часом тенденції до помолодшання таких хвороб, які традиційно прийнято вважати бідою людей похилого віку – інсультів, наприклад?

— Тенденція, до помолодшання інсультів хоч і є, але вона незначна. Проблема навіть не в ішемічних інсультах, від яких і справді потерпають люди старшого віку, а в геморагічних —так званих крововиливах у мозок. Розвиваються вони у тих людей, які мають гіпертонічні хвороби, підвищений артеріальний тиск. Але хочу сказати, що останнім часом, з розробкою низки фармакологічних засобів, тиск можливо утримувати на нормальному рівні, контролювати його. Тому ми прогнозуємо, що кількість кардіологічних інсультів буде навіть зменшуватися.

– Володимире Івановичу, скажіть, а нейрохірургія України та Європи сильно відрізняється?

— Звичайно ж, на Заході вищий рівень медицини. Це ми всі розуміємо, і не треба робити вигляд, що це не так. Видно це хоча б і з того, що люди, які мають значні кошти, їдуть здебільшого лікуватися на Захід. Це ж стосується і нейрохірургії – загальний її рівень там усе ж вищий.
Що ж стосується Закарпаття, то можу сказати відверто – ми є флагманом в Україні. Як це і не дивно для найменшого обласного центру.

– Рівень підготовки спеціалістів, які працюють поряд з вами, влаштовує?

— Дуже задоволений молоддю, яка приходить до нас. У мене є один критерій відбору – беру в центр кращих випускників нашого вишу, які хочуть бути неврологами, нейрохірургами, анестезіологами чи психіатрами. Мушу сказати, що в жодній молодій людині я не помилився. І дуже цим задоволений. Завжди кажу — якби зі мною трапилася якась проблема, то я лікувався б у нашої молоді. Настільки їм вірю.

– А як так сталося, що ви не покинули Закарпаття, а продовжили лікарську практику тут? Адже, підозрюю, пропозицій виїхати кудись за кордон у вас було безліч.

— Це правда. Упродовж життя мене тричі кликали в Київ. А в 90- х я міг залишитися працювати в США. Ще десять років тому була можливість працювати в клініці нейрохірургії і у Великобританії. Та від усіх цих пропозицій відмовився.

– Але чому?

— Я — справжній ужгородець. А справжні ужгородці, так кажуть, не хочуть нікуди їхати зі свого міста. Не було у мене такого бажання і тоді, коли я навіть не бачив чіткої перспективи, ні тим паче зараз, після створення Центру нейрохірургії та неврології. Бо він для мене — як дитина. Крім того, я отримую колосальне задоволення від роботи в ньому, від того, як працюють колеги.

– Чим зараз “горите”? Що в планах на найближчу перспективу?

— Бажання мої незмінні — розвивати свій центр. Моя мрія – створити в умовах України по-справжньому європейську структуру. Розумію, що для цього треба ще багато зробити. Передусім маю на увазі діагностичну базу. Бо ми хоч і почали фактично розвивати нові напрямки хірургії, та все ж рухатися далі нам заважає брак відповідного обладнання. Слід відзначити, що нам бракує приміщень. В деяких палатах перебувають по 7—8 хворих. Це неприпустимо.

Окрім того, хочеться  реалізувати мрію — закупити гамма-ніж для Ужгорода. Завдяки йому можна буде без хірургічного втручання видаляти дуже складні пухлини головного мозку — за допомогою радіологічних методів. За цим — велика перспектива. До того ж такі методи активно освоюють зараз у Європі. Мені ж мріється,  аби ми в Україні були першими.

Людмила Олійник, Новини Закарпаття, Закарпаття онлайн.БЛОГИ (у скороченому вигляді)

-1 thoughts on “Закарпатський центр нейрохірургії та неврології — єдиний у своєму роді на всю Україну

  • 30.10.2011 at 21:07
    Permalink

    Професор Смоланка та Гайдук О.В. зробили моїй жінці операцію по видаленню пухлини головного мозку. Хай дасть їм Бог великого здоровя бо вони її врятували!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Comments are closed.