ФК “Закарпаття” після 20-х турів посідає третє місце з 38 очками

Минуло два тижні від останнього матчу закарпатців у першій половині чемпіонату. Перемога над «Прикарпаттям», безумовно, порадувала, однак гра команди в тому матчі залишила більше запитань, ніж відповідей. Власне, так було протягом усього сезону. Із одного боку та турнірна позиція, на якій зараз перебуває наша команда, все ж таки залишає непогані шанси на вирішення головного завдання сезону.

З іншого – навряд чи таких результатів чекали як керівництво команди, так і її прихильники. Ми звикли до високих результатів «Закарпаття» в першій лізі, і, як наслідок, невихід команди у Прем’єр-лігу вже цього сезону розцінюватиметься як провал. У даному матеріалі, на відміну від деяких колег із закарпатських ЗМІ, намагатимемося об’єктивно проаналізувати отриманий результат за всіма складовими футбольної кухні.

Отже, після 20-х турів посідаємо третє місце з 38 очками. Різниця забитих-пропущених – 38-18. Усього ми перемогли в одинадцятьох поєдинках, чотири – звели внічию, п’ять – поразок. Відставання від другого ФК «Львів» – два пункти, від першої «Олександрії» – 5 очок. Дихає нам у спину одеський «Чорноморець» із тими ж 38 очками.

Гвардійці: Віталій Комарницький, Микола Гибалюк, Платон Свиридов, Юрій Штурко – всі по 20 матчів.

Бомбардир: Матвій Бобаль – 13 м’ячів (4 з пенальті).

Грубіяни: Райчевіч – 6 жовтих, Бойко – 5 жовтих.

Гра

Відверто не вражала. Будьмо відвертими – в більшості матчів перемоги здобувалися за рахунок індивідуальної майстерності окремих виконавців. Тут доречно згадати матч із «Дністром» і неймовірний гол Невуче через себе, який ще довго крутили по іноземних футбольних каналах. У той же час неозброєним оком видно, що клас наших футболістів на порядок вищий від більшості команд. Інколи вражала та легкість, із якою закарпатці перемагали, здавалося б, сильні команди (домашні 3:0 над «Нивою» Вінниця), інколи все було навпаки. Мова про гру в Бурштині, яка, за словами головного тренера, ще довго буде йому снитися. Мабуть, на загальний результат в якійсь мірі вплинув і невдалий старт, коли при непоганій грі були програні важливі битви в Олександрії і вдома з Одесою. Якщо аналізувати з боку незаангажованого уболівальника, то «Закарпаття» доволі весела команда. 4:2, 3:2, 2:2 – такі результати в матчах нашої команди фіксувалися частенько. Однак, у більшості матчів закарпатці думали, передусім, про його величність Результат. А гра й так забувається…

Команда

У цілому – досвідчений колектив, який готовий вирішувати найсерйозніші завдання в рамках першої ліги. Щось більше – вже складніше. Команда бачиться збалансованою. Два рівноцінні воротарі, в міру надійний захист, мобільний півзахист і два гострих форварди, яких по праву можна вважати найсильнішими в своєму дивізіоні. Однак, насправді не все так просто. Якщо до воротарів дійсно найменше претензій, то от до кожної лінії є суттєві зауваження. У захисті ми грали в традиційну лінію з чотирьох беків. Із усіх найсильніше зіграв лівий бек, досвідчений і стабільний Комарницький. Щодо інших – багато запитань. Гибалюк на протилежному фланзі вдало почав, а далі так же стрімко зник. У центрі почергово мінялися Малигін, Хауші й Шендрик. Усі троє потужні, габаритні беки, які не бояться йти в контактну гру. Як на мене, слабкою ланкою є все-таки румунський бек. Дитячі помилки біля власних воріт – звична справа для Богдана. Однак, і іншим у плані надійності ще працювати й працювати. Сподобався Іван Лень, який частіше виходив із лави запасних. Та й він устиг «наламати дров» ще в першій грі проти «Олександрії».

Мабуть, півзахист – найслабша лінія команди. «Сприяли» цьому травми, через які добру частину сезону пропустили основні гравці команди – Райчевіч і Артюх. Лідером середньої лінії став Юрій Штурко, з орендою якого наша команда влучила прямо в яблучко. Фланговий бек часто допомагав форвардам команди, і в підсумку забив чотири голи. Взагалі наші фланги порадували. Штурко, Артюх, а згодом Лисицин провели сезон на стабільно високому рівні, чого, на жаль, не скажеш про центральний плацдарм. Бойко і Малиш, змінюючи Райчевіча, або діючи разом із ним, в основному орієнтовані лише на захист. Ну, а атакуючі хавбеки відверто не порадували. Владислав Микуляк відзначився всього одним голом і нестабільною грою. Здається, Владислав грає, коли хоче. Неозброєним оком видно його високу майстерність, але бажання прогресувати не бачиться. Новачок Платон Свиридов, на якого покладали величезні надії і який по ідеї за позицією повинен був замінити аргентинця Гомеса, гру команди не підсилив. Поступово прогресує молодий Нойок, від якого чекати зрілої гри в юному віці поки не варто.

Згідно зі статистикою, наші форварди на трьох забили 22 голи. Показник солідний. Утім, знаючи потенціал цих футболістів, можна чекати більшого. Бобаль сподобався своїм гольовим чуттям, неймовірною націленістю на ворота, хорошою самовіддачею. Врешті-решт, 13 голів у 15 поєдинках – результат достойний. Однак, його незрозумілі зникання із заявки на той чи інший матч стали легендарними. На питання журналістів «що з Бобалем?», Гамула сердито відповідав «Болеет».

Чарлі Невуче – кумир та ідол фанатів. Неймовірно технічно сильний футболіст, але на відміну від того ж Бобаля працювати на полі не вважає за потрібне. То ж нічого дивуватися тому, що в Прем’єр-Лізі Чарлі не часто потрапляв у заявку нашої команди, бо форварди, що грають на «чистих м’ячах», у сучасному футболі відсутні як клас.

Для чого в команду втретє повернувся Юрій Целих, стало зрозуміло лише в листопаді. 15 матчів Юрій, виходячи на поле переважно з лави запасних, не вражав. Однак спочатку переможний гол «Олександрії», а потім м’яч в Одесі принесли нашій команді чотири очки, тож зовсім іншими стали висновки від гри форварда.

Відмітив би й те, що закарпатці значно краще проводили перші тайми. Пояснення цьому може бути як недостатньо хороша фізична готовність команди, так і зароблена перевага в першій половині гри, коли на другу хлопці виходили в трохи іншому психологічному стані. У деяких матчах нам відверто пощастило. Наприклад, у другому таймі проти «Олександрії», коли за відчутної переваги гостей ми зуміли вирвати перемогу завдяки удару головою Целиха.

Заради справедливості не можемо не згадати того факту, що більшість команд першої ліги сприймає «Закарпаття» наче «буржуїв» серед «пролетаріату». Отже, і настрій на нашу команду відповідний. Б’ються, наче востаннє. Про це говорив і капітан Бабенко, і головний тренер. З іншого боку – футбол від цього лише перемагає!

Відкриття

Влітку команда поповнилася двома хавбеками криворізького «Кривбасу» – Штурком і Свиридовим. Штурко – вихованець криворізького футболу, свого часу був лідером першолігових «Миколаєва» й «Дністра», в рідному клубі свій шанс сповна не реалізував. Зате в Ужгороді Штурко вже став своїм, вливаючись у гру команди за принципом «тихіше їдеш – далі будеш». Діючи переважно на правому фланзі півзахисту, Юрій володіє хорошою дистанційною швидкістю, непоганим дриблінгом, а головне – потужним ударом. Не цурається чорнової роботи. Добре зігрався з нашими форвардами, не раз виводячи того ж Невуче сам-на-сам із кіперами суперників. Штурко, на жаль, не належать «Закарпаттю», тому його можливе повернення в Кривий Ріг стане значною втратою для команди.

Розчарування

Особисто мене ніщо і ніхто так не розчарував, як гра нашої команди у виїзних поєдинках. А точніше, результат. У таблиці гостьових ігор ми займаємо аж сьоме місце. У десяти гостьових поєдинках набрали всього 13 очок (3 перемоги, 4 нічиї, 3 поразки). Явно не чемпіонський результат. У гостьових матчах із головним конкурентами ми поступилися в Алчевську і вже згаданій «Олександрії», внічию закінчилися поєдинки в Молодіжному, Добромилі й Одесі. Ну, і Бурштин – наш головний біль…

Кращий матч

«Закарпаття» – «Нива» – 3:0

У цю номінацію можна включати перемоги над слабкішими «Феніксом» (3:0), харківським «Арсеналом» (3:1) чи «Прикарпаттям» у гостях. Але впевнена перемога над українським Моуріньо Федорчуком задовольнила не лише ужгородських уболівальників, але й самолюбство Ігоря Гамули, який не приховував цього після матчу. А все через поведінку самого Федорчука…

Найгірший матч

«Енергетик» – «Закарпаття» – 2:1

У той день, здавалося, все пішло якось не так. Автобус із нашими фанатами затримався на цілий тайм, шокуюча своєю «простотою» бурштинська інфраструктура, ну, й, нарешті, гра нашої команди.

Тренер

Ігор Гамула не приховує – команда і тренер знаходяться під тиском. Тиском вирішення головного завдання. Весела вдача головного тренера «Закарпаття» притягає симпатію до персони Ігоря Васильовича. Його обожнюють ультрас команди, які не раз демонстрували свою любов і підтримку. Притягує Гамула і своєю людяністю, відвертими відповідями на поставлені запитання. Однак, не гумором єдиним…

У роботі Ігоря Гамули в Ужгороді поки більше мінусів, ніж плюсів. Будемо відштовхуватися суто від результату – з Прем’єр-ліги «Закарпаття» вилетіло без варіантів, у першій лізі ми поки треті. Звичайно, все «спишеться», якщо команда потрапить у Прем’єр-лігу. Утім, за чутками, нашого тренера не проти бачити на посаді головного в більш серйознішій команді. Так, ніби після звільнення Костова персоною Гамули серйозно цікавляться в донецькому «Металурзі».

Клуб

Утім, вирішення поставлених завдань – це не лише робота тренера. Для цього, як відомо, повинні бути створенні всі умови. На рівні першої ліги наш клуб, безумовно, почуває себе більш-менш упевнено в фінансовому плані. Думається, у футболістів і тренерів достойні зарплати і всі інші подібні виплати. Тільки от умови для тренувального процесу в нас, судячи зі слів екс-тренера «Закарпаття» Шарана, залишають бажати кращого. У порівнянні з Олександрією – «це небо і земля» – саме так висловився Шаран.

Прикро, але за великими рахунком наша команда тримається на добрій волі власника. Уявіть, а якщо одного прекрасного дня Нестор Шуфрич візьме й передумає утримувати таку недешеву й клопітливу річ як футбольний клуб? Що тоді? Питання риторичне.

Селекція

Враховуючи літні втрати команди у вигляді Трішовича, Давидова, Леандро, Болохана, Гомеса та ліміт на легіонерів, що діє в першому дивізіоні, зрозуміло було, що нам потрібні передовсім якісні українські виконавці. На мою думку, у цілому селекційна робота заслуговує доброї оцінки. Нарешті був заявлений Гибалюк, який давно тренувався з командою. Із «Оболоні» перейшов Лень, уже згадані Свиридов і Штурко з «Кривбасу». Вдалим було запрошення одного з кращих футболістів другої ліги Сергія Артюха, який до травми встиг відзначитися голом і креативною грою на лівому фланзі. Однак і негатив у вигляді нереалізованого пенальті у ворота «Чорноморця» не забувся…

Але крім вдалих запрошень, були й провали. Досвідчений захисник Руслан Мостовий провів два поєдинки, після яких «виплив» у Бурштині, а нападник Сергій Згура протримався аж три матчі. Після кубкової гри з «Титаном» разом ще з одним форвардом Алексєєвим Згура покинув табір команди. Пригадується, обидва тоді не на жарт розізлили Гамулу.

MVP

Найбільше на цю номінацію підходить Мірко Райчевіч. Гравці збірних своїх національних команд не часті гості в Ужгороді, і навіть якщо матчі ці були в минулому – для «Закарпаття» це вже який-не-який, а престиж. Райчевіч свого часу провів три гри за новостворену збірну Чорногорії. В Ужгороді Мірко після невдалого періоду в Одесі відразу став основним у команді, і приємним було здивування, коли стало зрозуміло що балканець залишиться в нас і в першій лізі. Райчевіча по праву можна називати ключовим гравцем команди, який нижче певного рівня ніколи не грає. Діючи на позиції номінального опорника, Мірко однаково успішно справляється з оборонними діями, не забуваючи при цьому про рух уперед. У стартових поєдинках турніру сьомий номер команди був одним із кращих на полі, ділячи лідерські позиції з кіпером Бабенком. Запам’ятався його класний і водночас вирішальний гол кіровоградській «Зірці», коли гра в команди йшла явно не за сценарієм тренерського штабу. У Бурштині Мірко зазнав пошкодження, яке вивело його з гри на кілька поєдинків. Повернувся чорногорець у домашній грі проти «Прикарпаття» і зіграв не надто впевнено. Сподіваємося, навесні ми знову побачимо Райчевіча на своєму рівні – у ролі потужного хвилеріза, який у центрі поля встигає відпрацьовувати за себе і «тих хлопців».

Що далі?

Хочеться вірити, що взимку «Закарпаття» зуміє підсилитися двома-трьома кваліфікованими футболістами з прицілом на Прем’єр-лігу. Думається, знайдуть внутрішні резерви для подальшого розвитку як керівники клубу, так і її гравці. Однозначно, хтось покине «Закарпаття» вже взимку. Конкретні прізвища Гамула назвати відмовився. Щодо самого коуча, то в його відхід поки мало віриться.

Сприятиме нашим календар. Найближчих конкурентів навесні ми прийматимемо вдома. Це і «Львів», і «Сталь», і «Кримтеплиця». Важким буде останній поєдинок у Чернівцях проти симпатичної «Буковини», але це вже буде 34 тур. Можливо, цей матч і буде вирішальним.

Не радують наші конкуренти. Здається, на підвищення в класі націлені як мінімум чотири команди. «Чорноморець» нещодавно очолив відомий тренер Роман Григорчук, який звик вирішувати лише найвищі завдання. Щодо «Олександрії», то умови умовами, але хочеться вірити, щоб при можливій перемозі команди не вийшло так, як у сезоні 2002/2003 років, коли клуб продав своє місце у вищій лізі запорізькому «Металургу». Якраз запоріжці претендують на виліт… Ну, і залишається «Львів», наче не надто багатий, але гордий клуб.

Віримо у світле майбутнє нашої команди, незважаючи на всі негаразди та взаємні претензії один до одного.

Олександр САБАДОШ, “Спорт Тайм”