Закарпатський “ХІПП” вийшов на ринок з п’ятьма видами власних фіточаїв

Клаус Хіпп не помилився, вибравши Закарпаття. Чиста екологія, працьовиті люди полонили інвестора. Це підприємство зі 100-відсотковими іноземними інвестиціями. Завод у  Киблярах єдиний у Європі, який, крім іншого, займається виробництвом  гранульованих  та фіточаїв.

Ми  завітали на підприємство  післяобідньої  пори. Всюди панувала ділова робоча обстановка. Нині тут працює 42 особи. 32 –  з Кибляр, інші – з навколишніх  сіл. Приємно вразила ідеальна чистота. Світлі приміщення, сучасне обладнання, затишні роздягальні, душеві, кімната для приймання їжі – все говорило про те, що на цьому підприємстві дбають про робітників. Зарплата, до речі, сягає 2-ох тисяч гривень. 

У пекарні  пахло свіжовипеченим хлібом. Пекли  його вночі, вранці вже повезли у торговельні точки. «Хіпповський» хліб користується в обласному центрі великим попитом, на прилав-ках не залежується. Так само,  як і чаї.

Ще  донедавна сировину для гранульованих  чаїв привозили до Кибляр з Швейцарії. Тут  їх лише фасували. Тепер цей проект доводиться закривати. Справа в тім, що швейцарці обладнали лінії в себе і возити  сировину в Україну стало неви-гідним.

Якби  директор Володимир Панков не вмів прораховувати перспективу, то проект справді довелося б закрити і  п’ятьох  робітниць, які фасували чаї, звільнити. Але вже у вересні цього року киблярівці вийшли на ринок з п’ятьма видами власних чаїв. Фітотрави тепер купують на Україні, вирощують їх і на своїх 16 гектарах землі. Календула, ромашка, любисток, меліса  нині сушаться на верхньому поверсі заводу. Мають з чим працювати робітниці, не потрібно нікого звільняти. І це, повторимося, дякуючи передбачливості директора фірми, депутата районної ради Володимира Панкова.

Володимир Андрійович розповідає, що недавно  на заводі побував голова РДА Степан Бордаш. Його візит справив на робітників приємне враження. Відбулася серйозна розмова. Володимир Андрійович поділився планами щодо співпраці з фермерами району. Щоб землі не пустували, хай вирощують фітотрави. А «ХІПП–Ужгород» гарантуватиме їм, що не матимуть проблем із збутом вирощеного. Керівник району пообіцяв підтримку в цій справі. Адже коли киблярівці з своїми новими чаями вийшли на вітчизняний ринок, фахівці підтвердили, що вони навіть кращі за іноземні. Такої ж думки і керівники головного офісу фірми «ХІПП» у Німеччині.

Є ще один цікавий проект –  дитяче печиво «Кіндеркекси».  Ці ласощі – для  найменших діточок, коли в них ріжуться зубки і чешуться ясна. Кекси дуже смачні, вони не кришаться. Малюки їх смокчуть і заспокоюються. Завод має тісні зв’язки з Ки-ївським технологічним інститутом, науковці якого і розробили рецептуру для дитячого печива.

Славиться «ХІПП–Ужгород» і випуском дитячої  води «Бебі-віта». Розливають її на ужгородському  підприємстві «Ріо-кола». Тепер задумали ще один проект – розливати дитячу воду на місці, в Киблярах. Тим більше, що вище села є кілька джерел чистої гірської води.  А це – ще  добрий десяток додаткових робочих місць, чималі надходження до сільського бюджету. Вже закуплено сучасне обладнання, новий цех фактично готовий до роботи, на все витрачено майже мільйон гривень. Але, як не дивно, у селі не всі позитивно сприйняли цю ідею. Багато хто боїться, що у криницях зникне вода. Володимир Панков замовив ряд експертиз у гідрологічних служб, щоб переконатися самому і переконати людей, що їхні страхи безпідставні. Фахівці підтвердили, що небезпеки для села нема жодної, води достатньо. Тим більше, що завод розташований в нижньому кінці Кибляр і фактично забиратиме воду, котрою сельчани не користуються. Можна, запевнили                науковці, брати до 100 кубометрів води на добу, а планується лише 25.

– Я  людей розумію, – ділиться думками  Володимир Андрійович. – Тому і намагаюся все їм роз’яснити, у кожний дім розіслали результати аналізів. До того ж обіцяємо постійно моніторити стан криниць.  Якщо, не дай Бог, почнуть відбуватися негативні зміни, розливати воду відразу припинимо. Думаю, лю-ди, врешті-решт, зрозуміють свою вигоду. І ми розливатимемо дитячу воду в Киблярах, а не в Ужгороді, поповнюючи казну не обласного центру, а свого села. Хочу наголосити: суми тут фігурують чималі.

…Оглядаємо  цехи. Ось симпатичний молодий чоловік подрібнює якусь траву. Приємний запах лоскоче ніздрі. Це Ярослав Щубелка готує сировину з череди . До речі, за спеціальністю Ярослав – медик, закінчив відповідне училище. Каже, що завжди цікавився лікувальними травами.

Завідуючий  виробництвом Ян Савкулич розповідає, що завод купує трави і від  мешканців села. Люди здають любисток, вероніку, материнку, кропиву, зібрані шипшину та глід.

В іншому цеху познайоми-лися з бригадиром Оксаною  Райніш, робітницями Наталією Бабинець, Марією Щубелко, Ганною Решетар . Жінки фасують чаї, ось-ось за ними має приїхати машина з Рівного. Є багато замовлень і зі Львова та Києва. Роботою на  заводі всі задоволені: тут можна добре заробити. Тому й не рахуються з часом. Як треба, то і в суботу працюють.

Заглядаємо  ще в одне затишне приміщення. Поки воно порожнє. Тут буде заводська  лабораторія. Біолог Наталія Крадецька  нині на спеціальних курсах. Познайомилися ми і з бухгалтером підприємства Меланою Касинець. Є що рахувати цьому спеціалісту. Товарної продукції цього року завод випустить на 11 мільйонів гривень.

Підприємство  має прекрас-ні перспективи, його продукцією зацікавилися у Росії, Словаччині, Чехії, Австрії. Щоб вийти на європейський рівень, потрібен дозвіл головної фірми. Німці вже провели аудит киблярівського заводу. Експортувати чаї, кажуть, можна, треба лише налагодити стерилізацію трав перед їх виготовленням. Інтерес також викликають фітованни. Одна з них заспокійливо діє на дітей.

Так, має  чим похвалитися «ХІПП–Ужгород». Нема навіть жодного сумніву в  тому, що продукція Киблярівського заводу користуватиметься попитом  і в Європі. Бо місцеві робітниці  вкладають у чаї не лише екологічно чисту сировину свого сонячного краю, а й частку своєї душі. Бригадир Оксана Райніш недаремно каже, що так і хочеться у кожний пакет вкладати записку: «Пийте, малята, наші смачні і корисні чаї та ростіть на радість світу».

Марія Підгорна, “Вісті Ужгородщини”