2011-й рік за Східним гороскопом — рік Кроля. Ці ніжні пухнасті тваринки — одні з домашніх улюбленців. Хтось вирощує кролів для смачного поживного м’яса та пишного хутра, а дехто з городян тримає вдома карликових кроликів замість кота чи собаки. Не мислить без кролів свого життя й 44-річний підполковник закарпатської міліції Ярослав ГАДЕВИЧ з Ужгорода.
24 РОКИ В ОВС
Уродженець Івано-Франківщини, а нині ужгородець, кадровий військовий офіцер Ярослав Гадевич віддав службі в органах внутрішніх справ (внутрішнім військам та міліції) загалом близько 24 років свого життя.
Після закінчення військового училища навчався на факультеті правознавства Київського інституту внутрішніх справ. Служити молодому офіцеру довелося у внутрішніх військах, де пройшов шлях від командира взводу до заступника командира окремої частини внутрішніх військ у Криму. Далі перевівся в Ужгород, де в останні роки служив помічником коменданта гарнізону УМВС України в Закарпатській області. З цієї посади й на пенсію пішов, але міліцію не покинув. Нині підполковник у відставці Гадевич трудиться у відділі ресурсного забезпечення закарпатського управління міліції.
У сім’ї Гадевичів – двоє міліціонерів. Дружина Ярослава Антоновича Ірина Миколаївна — теж підполковник міліції. Працює на посаді помічника начальника НДЕКЦ при УМВС з кадрової роботи. Разом виховують двох дітей. 20-річний син Юрій навчається на 4-му курсі Львівської Академії сухопутних військ України. 18-річна донька Тетяна — студентка 2-го курсу географічного факультету Ужгородського національного університету.
З Ярославом Гадевичем ми зустрілися напередодні Дня української міліції, аби погомоніти про незвичне захоплення міліціонера. Річ у тім, що наш співрозмовник майже все своє свідоме життя розводить кролів. І нині в нього на обійсті півтора десятка різнокольорових вуханів, а в кращі часи мав їх цілу сотню.
ПЕРШИЙ КРОЛИК — ВІД БАБУСІ
— У моєї бабусі в селі Маріянпіль Івано-Франківської області було багато кліток із кроликами, — так розповідає про початки свого захоплення Ярослав Антонович. — Вирощував тварин мій двоюрідний брат (до речі, теж підполковник міліції, але російської). Окрім кролів, брат мав ще й голубів. А я приходив і милувався всією цією живністю. Дуже заздрив старшому братові: чому він це все має, а я ні?! І от, коли я трохи підріс (мав уже 10 чи 12 років), подарувала мені бабуся кролицю, яка невдовзі народила кроленят. Це була казка! З тих кроликів і розплодилася наша кролеферма. Багато їх ми не тримали, але на свята завжди їли смачну кролятину. Тоді кролики так не гинули від хвороб, як нині, про щеплення ніхто і не знав. Хіба що батьки наказували нам: кролям не можна давати мокру траву, бо загинуть. Спершу все було добре, але далі їх забагато розвелося, до сотні бігало в сараї. Не знаючи, що це не можна, ми утримували їх вільно, самців із самочками, й від цього пішло чи то кровозмішання, чи хвороба. Вони масово почали здихати. Так що, коли я йшов в армію у 1985 році, кролі в нас майже перевелися. У війську мені, зрозуміло, було не до кроликів. І лише коли став командиром конвойної роти внутрішніх військ, уже в Ужгороді, то завів у частині цих тварин. Окрім кролів, тримали ми курей, а м’ясо та яйця йшли на харч солдатам. Але далі відбулася реорганізація, й наша рота стала батальйоном. Підсобне господарство занепало. Мені не вистачало часу займатися цим, тому все поголів’я забили на м’ясо.
КРОЛИКИ — НЕ ТІЛЬКИ ЦІННЕ ХУТРО, АЛЕ Й ТРУД…
Повернувся офіцер Гадевич до кроликів у 2003 році. Сусід, який жив поруч із частиною, Петрович, подарував йому кролицю. Ярослав приніс її додому, де вже мав клітки. Так і почав знову розводити цих тварин. До 2006 року господарство налічувало вже сто кролів.
Аби прогодувати їх, доводилося газді вставати о 5-6 ранку, їхати на велосипеді кілька кілометрів у сад за місто, аби накосити трави для своїх улюбленців. А ввечері — знову в рейс по траву. Від тої їзди та щоденної косовиці, згадує наш співрозмовник, він так схуд, що в 40 років виглядав, мов лейтенант, міг пробігти, легко підтягнутися на турніку…
Але кролі — дуже делікатні тваринки, надміру вразливі до хвороб. Тому колишнього рекордного поголів’я (сто) підполковник Гадевич уже більше не мав. 2010 рік, каже, теж був несприятливий для кролів. Якщо дорослі тварини, завдяки вчасному щепленню, не гинули, то молодняк вимирав масово.
— Я чую хворобу кролів по запаху, — каже газда. — Той же кокцидіоз, від якого кал та сечовина кролів мають особливий запах. Відкрив клітку, й безпомилково визначаю — тут хвороба. Іншу смертельну болячку кролів — міксоматоз переносять комарі. Голова тваринки вкривається гулями, очі запухають. Деякі мої кролики, маючи сильний імунітет, вижили після міксоматозу, але гулі в них залишилися. Так само смертельно небезпечна й чумка, від якої хвору тваринку починає крутити й кидати на бік, при цьому вона страшно пищить… Аби кролі масово не гинули, їх слід регулярно щепити.
ШАШЛИК ІЗ КРОЛЯТИНИ
Кролі славляться своїм дієтичним м’ясом. Особливо багато його у породи велетень. У Гадевича кролі не дуже великі — звичайні та гібриди з велетнями, але свого м’ясця в тушонках він запас на зиму достатньо. Кролятину також коптять, тушкують, навіть шашлик з неї роблять. До 4-місячного віку, коли кролів забивають, вони набирають 2,5 кг ваги.
— Кролик, на мою думку, це найніжніша тваринка, — каже Ярослав Антонович. — Мирна, не кусається. Я коли влітку спотію, то пхаю у клітку свою лисину, обличчя, й кролики мене лижуть… Це незабутнє відчуття. Вражає й те, що на бідних кроликах лікарі випробовують всі ліки. В Україні, як розповідав мені знайомий ветеринар, перш ніж запустити нову вакцину чи ліки в масове виробництво, її випробовують на десяти кроликах, а в Росії – на тисячі. Скільки нещасних тваринок при цьому гине, звісно, ніхто не знає. Тож завдяки кролям, можна сказати, людство і живе.
Однак кролівництво — доволі затратна й трудомістка справа. Тому не дуже хочуть цим займатися колеги-міліціонери та знайомі нашого героя. Всі в основному цікавляться, як там його кролі, а самі не поспішають розводити…
— Жоден підполковник міліції, окрім мене, не розводить більше на Закарпатті кролів. Бо це великий труд, — запевняє мій співрозмовник.
Щодня, з травня по вересень, міліціонер Гадевич заготовляє своїм вуханям по два мішки запашної трави. За весь час набирається триста великих “кубинських” мішків. Це ж скільки треба косою намахатися…
Цьогорічне літо було особливо сприятливе на траву, так що господар заготовляв її аж до початку листопада, а в одному місці, каже, косив конюшину аж чотири рази за сезон. Добре, що, вийшовши на пенсію, купив у кредит “Дачію”, й тепер уже не тягає міхи з травою на велосипеді, як раніше. Заготовленим сіном годує своє вухате поголів’я всю зиму, а ще додає до раціону варену картоплю, капусту, овес, ячмінь. Коли чоловік у відрядженні на кілька днів, кролів годує дружина пані Ірина.
Один час господар пробував продавати своїх кролів, але далі вирішив, що це робити не варто. Каже, коли продаєш кроля, ніби продаєш і частку свого газдівського талану, і кролики після цього можуть перевестися…
УЛЮБЛЕНИЦЯ КАТЯ
Нині на обійсті в Гадевичів зимує в клітках 15 вуханів. На прохання сфотографуватися господар, одягнувши перед тим “вевешну” форму, бере на руки свою улюбленицю Катю. Це трирічна кролиця породи каліфорнійський метелик. Катя свого часу тяжко перехворіла кокцидіозом. Господар рятував свою улюбленицю, як міг. Купу грошей потратив на ліки, з рук її годував. І таки не дав їй померти. Але бідна Катя саме завагітніла перед хворобою, плід в утробі помер від інфекції й почав загнивати в її тілі. Тож довелося запрошувати ветеринара й викликати штучні пологи. Це її й порятувало.
— То була ціла епопея, як ми рятували Катю, — розчулився мій співрозмовник. — Ну як її можна після цього забити на м’ясо?! Вона потім нам кроленят народила знову, від неї походить майже все нинішнє поголів’я.
Катя залюбки йде на руки свого рятувальника, немов розуміючи, що ми саме про неї говоримо. Ярослав Антонович по-батьківськи щасливо пригортає свою улюбленицю й підсумовує нашу розмову:
— Простіше тримати свиню, ніж кроликів. Нелегкий це труд: косити траву, носити чисту воду по клітках, робити щеплення, чистити клітки. Але кролики мені рідніші, бо це — символ доброти. Візьмеш тваринку на руки, вона тулиться до тебе, мов дитя, а ти млієш душею…
На завершення підполковник Ярослав Гадевич вітає усіх своїх колег з наступаючим Новим роком і Різдвом Христовим. Нехай цей рік Кроля принесе усім українцям миру, добробуту і щастя!
Володимир ПАВЛЮХ, ВЗГ УМВС України в Закарпатській області