Із дерев’яним кілком …у шиї! (ФОТО)
Після унікальної операції з видалення із шиї уламка дошки пацієнт уже ходить, розмовляє й приймає відвідувачів.
13 січня виявилося по-справжньому нещасливим для 39-річного Анатолія Мендришори із селища Берегомет (Вижницький район Чернівецької області). Але лише з одного боку. З іншого — в нього є всі підстави вважати цю дату другим днем народження. Адже отримати таку «унікальну» травму й залишитися живим — інакше, як чудом, і не назвеш.
Того дня Анатолій пиляв вдома на циркулярці дошки. Правилам особистої безпеки селяни, на жаль, не приділяють належної уваги, і ця обставина ледве не зіграла свою фатальну роль. У якийсь момент довга дошка потрапила на циркулярку зверху, від неї відокремився тонкий прямокутний кіл завдовжки близько двох метрів, який під дією відцентрової сили на величезній швидкості влучив у Анатолія. Гострий кінець дерев’яного «списа» з легкістю пробив шию чоловіка і, відкинувши його від верстата, «пришпилив» до землі. На щастя, поруч були родичі, котрі відразу кинулися пораненому на допомогу. Переконавшись, що Анатолій живий, вони акуратно відрізали верхню частину кола, що стримів із шиї, залишивши сантиметрів тридцять, посадили чоловіка в машину й повезли до районної лікарні. Весь цей час травмований був при пам’яті, хоч і в шоковому стані. Він не міг ні говорити, ні рухати шиєю.
Коли Анатолія привезли до Вижниці, районні лікарі самостійно надати йому медичну допомогу не наважилися (з подібним випадком ніхто з них раніше не стикався), а зв’язалися зі своїми колегами з обласної клінічної лікарні.
— Головний лікар подзвонив хірургу й мені, щоб порадитися, як бути, — розповідає завідувач відділенням хірургії судин обласної клінічної лікарні Дмитро Домбровський. — Враховуючи, що пацієнт транспортабельний і не втрачає кров, ми вирішили, що краще доставити його до нас. Від Вижниці до обласного центру кілометрів п’ятдесят, Анатолія привезли сюди близько одинадцятої години ночі. Бригада лікарів уже чекала його в приймальному відділенні. Пораненого так і доставили з уламком дошки, що стримів із шиї спереду сантиметрів на тридцять, а ззаду — на десять-п’ятнадцять. Він був при собі, але не міг ні повернути шию, ні кивнути головою, тому на загальні запитання про самопочуття відповідав кліпанням очей. Пацієнта відразу відвезли на операцію, яку проводили три судинні хірурги, лор, анестезіолог, а також три медсестри. Перші труднощі виникли на самому початку. Інтубувати хворого звичайним способом було неможливо, тому лор зробив трахеостому — спеціальний надріз на трахеї, через який ввели трубку для наркозу. Виконати це було непросто, оскільки шия Анатолія не рухалася. А після наркозу почалася власне операція. Як з’ясувалося, прямокутний кілок (у поперечному розрізі його розміри складали приблизно два на три сантиметри), на швидкості проникаючи в шию, відсунув сонну артерію вбік, і, відламавши поперечний відросток четвертого шийного хребця, вийшов назовні. Якби дошка пошкодила сонну артерію, чоловік загинув би на місці від втрати крові, те, що він вижив, можна вважати справжнім дивом! Суть операції полягала в тому, щоб витягнути дошку, не пошкодивши нерви, вени й артерії, які у великій кількості проходять через шию. Що ми й зробили. В ході оперативного втручання була небезпека виникнення кровотечі, викликаної якимось закритим пошкодженням, не діагностованим до операції. Але, на щастя, все обійшлося. Акуратно розсікаючи тканини, ми витягли кілок із шиї, після чого «евакуювали» й відламаний відросток хребця, який «приладнати» на місце було неможливо (організм може нормально функціонувати й без нього). Ось, власне, і все…
На словах операція (яка, до речі, тривала три години) виглядає просто, насправді ж вона вимагає ювелірної точності, холоднокровності й колосальної напруги сил. Кілька днів прооперований перебував у відділенні інтенсивної терапії реанімації, а в понеділок його перевели в судинну хірургію.
— Анатолій уже ходить, розмовляє й приймає відвідувачів, — продовжує Дмитро Борисович. — Рана трохи інфікувалася, адже дошка не була стерильною, тому ми призначили йому антибіотики. Думаю, незабаром з інфекцією впораємося. Інша складність у тому, що дерев’яний кілок зачепив плечове сплетення нервів, через що виникли проблеми з рухами лівої руки. Чи знадобиться в зв’язку з цим ще одне оперативне втручання, стане зрозуміло дещо пізніше…
Редакції вдалося поспілкуватися кілька хвилин і з самим пацієнтом.
— Я чітко пам’ятаю, як різав дошку, як відлетів і вдарив у шию кілок, — каже Анатолій. — Після цього відключився на кілька хвилин. Потім отямився, пам’ятаю, як їхав у лікарню. Біль відчувався, але несильний, набагато більшим був переляк. Я весь час думав — скоріше б уже в лікарню, щоб мені чимось допомогли, щоб не мучився так довго. Молився, думав про своїх рідних — дружину й двох дітей. Доньці минуло 13, а сину 12 років… Потім огляд у Вижниці, швидка допомога, дорога до обласного центру. І нарешті операційна… Зараз почуваю себе нормально — ходжу, їм. Рана ще не зажила, трохи кровоточить і поболює, але це не страшно. Перші ночі дуже важко було спати, весь час снився цей жахливий кілок, тепер уже ні… Це Бог дав мені шанс вижити відразу, а не загинути на місці. А потім передав у руки лікарів, котрі зробили все можливе й неможливе, щоб зберегти мені життя. Поки живу, буду вдячний їм…
