Олександр Гаврош: “Останнім часом читаю переважно літературу для дітей”
На запитання порталу «Буквоїд» «Що читати?» відповідає письменник Олександр Гаврош.
– Останнім часом читаю переважно літературу для дітей. Це пов’язано не тільки з тим, що сам її пишу, але й що веду серію “Українська дитяча класика” у видавництві “Грані-Т”. Отож, доводиться читати й те, що зараз не “на слуху”. Серед останніх приємних відкриттів – морська проза для юнацтва Леоніда Тендюка “Атол Туамако” та “Всесвітні походеньки капітана Небрехи” Юрія Ячейкіна – гумористично-космічний український Врунгель. Обидва корифеї ще живі, але про них майже нічого не чутно. А шкода, бо їхні книжки по-своєму неповторні. Навіть те, що маємо, не вміємо ні зберегти, ні подати.
Серед актуальних сучасників виділив би зі свіжопрочитаного “Джури-характерники” Володимира Рутківського та дві книжки Олекси Росича “Джовані Трапатоні” і “Отто, принц львівський”. Це дуже добра дитяча проза, яка, впевнений, буде вписана в канон української дитячої літератури.
В есеїстиці вразили дві книжки польських журналістів “Газети виборчої” Маріуша Щигела “Готленд” та Кшиштофа Варги “Гуляш із Турула”. Перша розповідає про Чехію, друга – про Угорщину. Це те, чого дуже бракує нам: власний погляд на сусідів. Причому – несподіваний, аргументований, іронічний. Отримав справжню насолоду від цих книжок. В поезії втішався збіркою Мар’яни Савки “Тінь риби”.
І, ясна річ, радію за земляків-закарпатців. Торік вийшли вдалі книжки Ірисі Ликович, Мар’яни Нейметі, Оксани Луцишиної, Сергія Федаки, Мирослава Дочинця, Петра Мідянки, що підтверджує становлення “закарпатського феномену”.
