Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… МАЙОР
Час від часу усі поважні театри запрошують до себе режисера зі сторони, аби той надав якогось нового імпульсу колективові, вивів творчу роботу на нову орбіту. Не став винятком і наш облмуздрамтеатр, який щойно збагатився новою виставою «Ласкаво просимо, пане майоре!». Її, так би мовити, попередня прем’єра відбулася минулого тижня у зв’язку з від’їздом режисера, офіційна – буде 13 березня. Постановник – знаний київський режисер Віталій Семенцов. За свою кар’єру він поставив тридцять спектаклів. Стажувався у Юрія Любімова на Таганці, сам починав у радянській Білорусії за правлінні там легендарного Петра Машерова. Тоді то був своєрідний заповідник свободи, де можна було ставити все що завгодно і як завгодно – на відміну від тодішньої України під Щербицьким. Потім повернувся додому, був одним із засновників Молодіжного театру у Києві, 1988-1996 р. керував Українським театром «Кін» (від слів «на кону»).
Знімав на «Укртелефільмі», знявся у 25 російських фільмах і серіалах, зокрема виконав п’ять різних ролей у серіалі про Мухтара (українського кіно нині практично не існує), автор цілого ряду підручників, зараз переважно викладає – у Києві, Петербурзі, Москві. В Ужгороді він вже поставив 2008 р. сатиру «По ревізії» з української класики. Нині директор театру Любов Оленчук запросила його удруге. Режисер поставив нову виставу за рекордно короткий строк – 19 робочих днів. Він узяв п’єсу, яку вперше ставив ще 1979 р., але зробив цілком нову версію. Автор п’єси – відомий угорський письменник Іштван Еркень (1912-1980), чиє дитинство припало на Першу світову війну, а змужніння – на Другу світову. Під час неї він якраз і видав свою першу книжку. Далі була Угорська Народну Республіка, яку самі мадяри називали «найвеселішим бараком соціалістичного табору».
У таких умовах 1966 р. вийшов роман «Родина Товтів», а 1967 р. за його мотивами – драма «Товт та інші». Оцю історію у побачили ужгородці. Щось подібне могло трапитися і на Закарпатті. Типова маленька сім’я у провінційному містечку – батько, мати і дочка. Старший син служить у гортіївській армії і воює десь на Сході із партизанами. Його командир після чергового поранення отримує коротку відпустку для відпочинку. Син переконує майора провести ті дні у його домівці Товтів, де за командиром добре доглядатимуть. Так у тихій буржуазній родині з’являється пропахлий уміла ароматами війни солдафон (М.Фіщенко), який швидко ставить там усе з ніг на голову і доводить всіх буквально до сказу. Родичі терплять усі знущання заради того, щоб майор після повернення до війська покращив умови служби їхньому синові.
Але ця шляхетна мета виявляється абсурдною, бо на сина приходить похоронка, тільки листоноша, який крутить цілим містечком, так і не наважується її віддати. У першому прочитанні твір сприймається як дошкульна антивоєнна сатира. Але потім розумієш, що вистава значно глибша. Вона про авторитарне суспільство, про зіткнення різних стилів мислення і різних стилів життя, про вічне існування на переломі, в умовах не минаючого стресу. Так що десь актори грають навіть самих себе. Цілковитим відкриттям для глядача стала актриса допоміжного складу Леся Бідзіля, яка блискуче зіграла одну з центральних ролей – доньки Товтів Агіци. Такої пластики, постійного руху, дитячої безпосередності ми не бачили вже давно. Агіца нагадувала полохливу і допитливу білочку, готову одночасно і бігти за горішком, і ховатися світ за очі, і нападати на щось дрібніше.
Не менш енергетично зарядженою була і містечкова красуня у виконанні Клари Берец. Її сцена із батогом – це був справжній еротичний танець. Глав родини брандмейстер Товт (Я.Мелець) – розніжений сибарит, що живиться із власної посади і знічев’я здійснює таку собі м’яку диктатуру у власній сім’ї. То ж дуже цікаво було спостерігати, як одного альфа-самця ламає і підкорює інший, значно сильніший і нахабніший. М.Фіщенко грає свого майора у дусі Чарлі Чапліна (його фільм «Диктатор» про Гітлера) чи карикатур Кукриніксів. Образ постійно еволюціонує, відкривається то однією гранню, то іншою. Мати (К.Білак) з її ледь вгадуваним ад’юльтером із священиком (Ю.Щкляр) багато додає до інтриги твору. Вистава вийшла одночасно і гротесковою, і ліричною, і політичною, і побутовою, і веселою, і усною – як саме наше життя.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»