Начальник закарпатської міліції Віктор Русин: “Закарпатці повинні і почуватимуться захищеними”
22 березня 2010 року перший заступник міністра внутрішніх справ України Сергій Черних представив особовому складу закарпатської міліції нового керівника. Ним став полковник міліції Віктор Русин. У своєму виступі перед новим колективом він, зокрема, сказав: «Запевняю, що керівництву держави та області не буде соромно за роботу закарпатської міліції. Хотів би наголосити, що ми давали присягу українському народу, і я хочу, щоб ми працювали на благо українського народу». Як працювалося протягом року – далі в розмові з Віктором Русином для газети “НЕДІЛЯ”.
– Вікторе Павловичу, ви вже рік на посаді начальника закарпатської міліції. Яким був він для вашої родини?
– Рік я був удома – з дружиною і дітьми. Це для них і для мене велике полегшення. Річ у тім, що останні три роки я працював у Дніпропетровську, тож бачилися з рідними дуже рідко. Зараз ми разом, і я дуже щасливий, бо я біля них, і вони в мене є.
– Тобто тил маєте надійний?
– Так.
– Рік на такій посаді – це для вас багато чи мало?
– Перш за все, рік не минув даремно. І для мене, і для всіх правоохоронців. Але, як кажуть, усе в житті відносно. Якщо брати до уваги кожен робочий день, то рік – не такий уже і малий відрізок часу. Якщо ж говорити про те, що ще не встиг зробити, – року, звісно, замало.
– І багато таких пунктів?
– Однозначно сказати не можна, бо життя не стоїть на місці. Щодня щось розвивається, змінюється, вдосконалюється. Мені як керівнику хотілося б, аби і закарпатська міліція не відставала від вимог часу, тому працювати завжди є над чим. Один рік – це тільки початок побудови нового колективу. Розумієте, в кожній роботі є свої плюси і мінуси. З першого дня на посаді я намагаюся формувати колектив, який може високо професійно вирішувати завдання, що ставляться перед ним. Розкриття та попередження злочинів, робота з підлітками, робота по лінії Державтоінспекції, забезпечення порядку в населених пунктах нашого краю – ці та інші завдання ставляться перед міліціонерами щоденно. І треба робити так, щоб вирішувалися вони якнайкраще. А є ще більш глобальні, якщо можна так сказати, завдання. Це, насамперед, по лінії економіки: припинення діяльності злочинних схем в бюджетній сфері, боротьба з хабарництвом і корупцією. І, звісно ж, реагування на звернення громадян.
– Вдається?
– Думаю, що так.
– До речі, про реагування на звернення громадян про злочини та правопорушення. Рік тому в інтерв’ю для обласного державного телебачення ви констатували: маємо чимало скарг на те, що працівники міліції ігнорують ці звернення. Чи змінилася ситуація?
– Ситуація змінилася. Тут навіть питань виникати не може – жодна заява не має залишатися поза розглядом. Це моя принципова точка зору, і цього я щодня вимагаю від підлеглих. Міліції повинні довіряти і, судячи з усього, до цього ми йдемо. Звернень громадян не поменшало, але суттєво зменшилася кількість скарг на те, що правоохоронці не реагують на ці звернення. Скажу більше: люди почали звертатися до нас з питаннями, вирішення яких не лежить в компетенції міліції. Але громадяни знають (і це не може не тішити), якщо вони звернулися в міліцію, то питання рано чи пізно буде вирішене. До речі, заяви громадян залежно від їхнього змісту обов’язково потрапляють до тієї чи іншої інстанції, до того чи іншого відомства для подальшого вирішення.
– Згідно із соціологічним опитуванням, яке проводив Центр Разумкова, на запитання «Що потрібно здійснити, насамперед, для вдосконалення роботи міліції?» майже 24% респондентів відповіли, що більш ефективно виявляти порушників закону серед співробітників міліції, а 18% за те, щоб рішуче звільняти людей, які погано проявили себе з морального боку. Як часто звільняєтеся ви від зайвих у міліції людей?
– Часто чи не часто? Це, мабуть, також із категорії відносності. На жаль, деякі керівники чи то районних, міських відділів, чи то керівники структурних підрозділів не змогли витримати темпи часу і навантаження, які нині лягли на всіх нас, і які вимагають і час, і ситуація. Є люди, які чомусь вирішили, що працювати можна ще, як кажуть, «по старинці», розтягувати розгляд тієї чи іншої справи на довгі не тільки місяці, а й роки. А ще – приймати рішення, виходячи з власного самопочуття: приходити на роботу з поганим настроєм і акумулювати цей настрій на роботу всієї структури чи підрозділу. Довелося розстатися із багатьма керівниками.
– А чи були напади на вас з боку тих, кого звільнили?
– Ні. Ніхто не оскаржував рішення про звільнення. Хочу, щоб закарпатці загалом і працівники міліції зокрема зрозуміли: я не прийшов махати шаблею, але такі речі, як непрофесіоналізм, порушення дисципліни, непорядність під час виконання своїх обов’язків терпіти не буду. Є різні люди, характери, амбіції, але є ще й вимоги для правоохоронців. Їх ми і дотримуватимемося в своїй роботі. Знаєте, я не йшов на посаду, аби всіх влаштовувати. Це стосується і закарпатців загалом і моїх підлеглих зокрема. Зрештою, я – не стодоларова купюра, аби подобатися всім підряд.
– Як щодо шансу для тих, хто зробив помилку?
– Шанс даємо кожному. Є люди, котрі використовують його. Такі, зазвичай, залишаються в правоохоронних органах і працюють ще довго та плідно. Але ж є і такі, хто вважає: якщо він в органах пропрацював 10-15 років, то до нього вже жодних претензій бути не може. Вони відсиджують свій робочий час в кабінеті, нічим не переймаючись, ні за що не переживаючи. Зазвичай, вони чекають зміни керівництва – а раптом і нового переживу. Таких людей терпіти не буду. Кожен має свою ділянку роботи, яку повинен добросовісно виконувати. Моя принципова позиція така: той, хто не виконуватиме поставлені завдання, буде звільнений з посади. Адже міліція покликана беззастережно працювати на державу та її громадян. Робити це треба не тільки відповідально, а й з повагою до кожної людини, до тих, хто звернувся по допомогу. Я завжди кажу своїм підлеглим, що міліціонери – це не роботи, а люди з їхніми власними болями і переживаннями. Такі ж люди оточують нас, живуть поруч з нами, а тому до них треба ставитися, насамперед, по-людськи.
– Але, даруйте, як по-людськи, якщо людина скоїла якийсь злочин?
– Ті, хто скоюють злочини, – також люди. І, повірте, чимало зараз злочинів скоєно не тому, що людина за своїм характером є вже злочинцем. Існує чимало обставин, які підштовхують людей до крайніх кроків. Особливо в період нестабільності, економічної кризи і так далі. Тобто соціальний чинник є далеко не останнім.
– А Закон?
– А Закон для всіх один. Відповідати перед ним повинен кожен. Наголошую: є різні обставини, різні ситуації, зрештою, різні люди, і ці моменти обов’язково треба враховувати під час розслідування тієї чи іншої справи. Та при цьому всі мають розуміти, що працівник міліції – не благодійник. Це людина, котру наділено правами і обов’язками захищати спокій громадян. А тому, якщо цього вимагає ситуація, вона може використати і силу, і зброю. Від цього ми нікуди не дінемося.
– Як кажуть, короля робить свита. Ви команду підібрали. А чи є в ній люди, яким дозволено вас відкрито критикувати?
– Скажу одразу: одноосібних рішень я не приймаю ніколи. З того чи іншого проблемного питання намагаюся вислухати всі сторони, причетні до його вирішення. А з приводу критики. Знаєте, так, як я сам, мене ніхто не критикує.
– А чи бували у вашій практиці поспішні рішення, про які ви пізніше шкодували, якщо можна так сказати?
– Щоб шкодував… Такого не було. А поспішні рішення, буває, приймаю. Навіть більше, інколи приймаю рішення радикальні, з якими багато хто не погоджується. Але ще раз наголошую: як керівник я вимагаю незаперечного дотримання всіх вимог. Дисципліна – є дисципліна, дотримуватися її повинні всі без винятку. Є, зрештою, відповідальність за свої дії на посаді, яку ще ніхто не відміняв.
– Останнім часом дуже багато йдеться про реформування органів внутрішніх справ, оптимізацію структури, скорочення управлінського апарату, відмову від надмірної централізації окремих служб та передачі їх функцій на місця. Чи зроблено вже якісь із цих кроків? Чи слова так і залишилися лише словами?
– Адміністративна реформа в державі триває і систему внутрішніх справ вона також не оминула. Але на сьогодні, яким я прийняв управління, таким воно і є. Та з квітня місяця, думаю, оптимізація торкнеться і нашої структури. Скажу відверто, не така вона вже і страшна, як намагаються її показати. До прикладу, рівень злочинності в Закарпатській області – найнижчий в Україні. Навантаження, яке виконують працівники карного розшуку і слідства, набагато менше, ніж в таких областях, як Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Київська та навіть Львівська. Оптимізація пройде безболісно, повірте.
– А скільки, до речі, працівників зараз є в головній будівлі управління, що в Ужгороді на вулиці Ракоці?
– 700 осіб. Апарат управління буде скорочено однозначно. В першу чергу, це стосуватиметься тих працівників, які досягли пенсійного віку.
– А яка подальша доля інших?
– Іншим пропонуватимуться посади в районних та міських відділах. Однозначно, що без роботи не залишиться ніхто. В апараті управління працюватимуть тільки високопрофесійні працівники, ті, хто здатен надавати як методичну, так і практичну допомогу райміськвідділам для профілактики та розкриття злочинів у Закарпатській області.
– За інформацією, яка прозвучала на вашій останній прес-конференції, протягом двох місяців 2011 року оголошено 145 дисциплінарних стягнень. Це більше, ніж за аналогічний період минулого року. Про що це свідчить: міліція почала гірше працювати, чи краще виявляти порушників дисципліни, чи строгіше реагувати на порушення?
– Кожну цифру, як ту медаль, можна розглядати з двох боків. Якщо для критики, то, звісно, можна сказати, що міліція до цього часу працювала погано, але знайшлася людина, котра хоче заробити собі зайві бали, тому викрила всіх порушників дисципліни. Буває і таке. Але є інший бік цієї цифри. На жаль, правоохоронці в січні просто розслабилися – Новорічно-Різдвяні свята дали про себе знати. Ось результат: із 145-ти працівників міліції, притягнутих до дисциплінарної відповідальності, 41 був покараний одним наказом.
– Вражає. Ви сказали, що правоохоронці розслабилися. В чому це проявилося?
– Ситуація банальна. Річ у тім, що з початку нового року на Закарпатті почастішали угони автомобілів, яким уже понад 20 років. Ми провели службову перевірку: підібрали подібну машину, дали на неї орієнтування і оцінювали, як спрацюють правоохоронці. Протягом певного часу автомобіль їздив дорогами області, навмисно зупинявся біля райміськвідділів, «світився», як кажуть, біля міліцейських постів, однак ніхто на неї ніяк не зреагував. Хіба це не показник? Винні, звісно, притягнуті до дисциплінарної відповідальності. До речі, подібні службові перевірки ми практикуватимемо і надалі. Це своєрідні поштовхи, імпульси, які позитивно впливають на роботу. Пильність правоохоронців після таких перевірок суттєво підвищується.
– Вікторе Павловичу, кілька слів про співпрацю з іншими структурами: Облдержадміністрацією, облрадою, прокуратурою, податковою, СБУ і так далі. На яких засадах повинна формуватися ця співпраця?
– Засада одна – принцип Закону. Я вважаю і в цьому переконаний, що між цими структурами не може бути старших братів чи менших сестер. Є Закон, і йому підпорядковуються всі. Мабуть, мені пощастило, бо відчуваю взаєморозуміння і взаємопідтримку між всіма названими структурами. Звісно, робочі питання передбачають різні ситуації, різне тлумачення і ставлення до них, але тішить те, що кінцевий результат – це якраз продукт отого взаєморозуміння і співпраці. Консолідуючим фактором є і те, що не залишає поза увагою роботу правоохоронних структур голова облдержадміністрації. Він завжди наголошує на злагодженості дій. Його позицію підтримує і депутатський корпус обласної ради, допомогу якого ми відчуваємо. Тобто кожен у межах своєї компетентності вирішує питання з наведення порядку та дотримання законності в області.
– І, нехай банальне, але традиційне останнє запитання: які плани-мінімум? Даруйте, але стратегічні, вочевидь, будуть передбачувані: закріплення здобутків, вдосконалення роботи, підвищення професіоналізму і так далі…
– Для когось ваші слова, можливо, так і залишаються лише словами. Шкода, бо вони визначають мету, до якої треба йти нам усім. Що ж до програми-мінімум, то це: ремонт поліклініки та лікарні УМВС України в Закарпатській області, отримання за сприяння Міністерства МВС на баланс один із об’єктів Ужгорода, де б ми змогли обладнати науково-дослідний центр. До речі, Закарпаття – єдина область, де такого центру нема. Сподіваюся, поки що. Хотілося б дуже завершити будівництво 36-квартиного житлового будинку. На його здачу чекає чимало сімей правоохоронців. І повернуся таки до стратегічних планів. До того, про що казали ви, я б додав: поки буду на посаді, разом із командою робитиму все, щоб закарпатці почувалися захищеними. Їхній спокій – мета нашої роботи. Ну, а ті, хто порушує закони, повинні пам’ятати: рано чи пізно вони будуть покарані. Іншого не дано.
Ганна ВАЛЮК для газети “НЕДІЛЯ”
