На Закарпатті завершив роботу військово-патріотичний туристсько-спортивний оздоровчий табір
Вперше виховували, оздоровлювали і навчали спортивним навичкам учнівську молодь працівники Закарпатського центру туризму спільно з Ужгородською військовою частиною А 1556.Під козацьку пісню, з ватрою, наметами і військовою дисципліною провели 2 тижні літніх канікул 85 гуртківців Закарпатського центру туризму зі шкіл Ужгородського, Великоберезнянського та Іршавського районів. Режим – як у справжній військовій частині – про солодкий сон і байдики перед телевізором можна було забути.
– Прокидаємося в 7, умиваємося в потічку, потім фіззарядка, сніданок і заняття. Перерва на відпочинок, обід – і знову заняття. Потім похід чи розважальні ігри, і так до вечора. Відбій – о 23-й. – розповідають Сашко і Вася з Ужгорода, підкидаючи хмизу в багаття. Вони першими впоралися з навчальною переправою через умовну прірву і вже чекають на товаришів.
Одне з головних правил табору – не карати, а заохочувати. За найменше порушення – “приз” у вигляді віджимань, чи ще гірше – миття посуду. Нічого не вдієш – солдатська дисципліна. Адже і розташувався табір у справжній військовій зоні у с. Оріховиця Ужгородського району. З полігону до гуртківців долинали звуки навчальних пострілів солдатів строкової служби. Під них добре читалися старі воєнні книги про радянських розвідників, які завбачливо підкинув у намети інструктор з гірської підготовки 15 окружного-гірського піхотного батальйону Володимир Кенсіцький, або просто Леопольдович. І хоча зі зброї школярам постріляти так і не дозволили, зате навчили розбирати і складати справжній автомат.
Намет, де проходить заняття з ознайомленні з військовою зброєю вщент наповнений і оточений хлопцями. На столах – 2 “Калашникова”. Двоє солдатів показують, з яких деталей складається автомат та що до чого кріпиться. У школярів виходить не відразу – деталі розпадаються і чомусь довго не встромляються в потрібний пазл. Інша справа сержанти – вони розбирають зброю за 15 с. і складають за 25.
– Заняття зі зброєю мені подобається в таборі найбільше, – розповідає Ярослав Мішко з Чорно-Потіської ЗОШ. – Шкода, що нам не дозволяють постріляти, бо ми ще малі, зате, думаю, в армії мені вже буде легше, ніж іншим. – А ти до армії зібрався? – питаю. – Звісно, піду в армію. Мій дід і батько служив, брат тепер служить. Армія робить з хлопців мужчин, – не задумуючись серйозно відповів Славко.
Ось так всього за кілька днів правильного режиму та патріотичного духу – і професійні військові виплекали майбутню зміну. Леопольдович, що сам дуже схожий на правильного радянського розвідника чи парашутиста, не приховує мотивів роботи з дітьми. “Розумієте, – пояснює дорогою до майданчика із занять бойового гопака, – це вже готові армійці. Вони відчули здоровий дух армії, вони вже не підуть у підвали курити чи нюхати, а цікавитимуться здоровими речами”.
На сонячній галявині вишикувані в шеренгу 20 різних за зростом і комплекцією школярів. Хоча ні, придивившись, бачу між ними і кілька дівчат. Заняття проводить дуже серйозний молодий чоловік у шароварах і вишиванці. По команді тренера усі учасники загону стають у якусь бойову позу і повільно обертаються навколо осі, ніби імітуючи танцювальні па. Саме так колись давно у цей танець запорозькі козаки заховали все своє військове вміння, коли Катерина ІІ надумала знищити і розігнати Січ. У такому вигляді прийоми збереглися й дійшли до наших днів, і тепер мистецтво бойового гопака набуває все більшої популярності серед молоді.
Тренер на ймення Друг Сірий спеціально приїхав аж із Калуша на запрошення педагогів Закарпатського Центру туризму. Сам він козацькій філософії навчається 6 років, але переконаний, що навіть 10 занять достатньо, аби засвоїти головне.
– Бойовий гопак – це ціла система духовного, морального і фізичного гарту. Головний його принцип – це самозахист, але разом з тим хлопці готуються захищати слабших, ближнього і батьківщину. Паралельно вони знайомляться історію, виконують українські народні пісні та вчаться виживати в екстремальних умовах, – пояснив тренер.
Однак окрім військово-патріотичного, табір ще має статус туристсько-спортивного. А тому, “де школяр не пройде, там турист перелізе”. У таборі діти освоїли техніку пішохідного туризму – підйоми, спуски і підвісні переправи через перепони. Щоб правильно прикріпитися до мотузки довелося ще й вузли навчитися в’язати. Виявляється, їх тільки в туризмі є більше 20 різновидів, і кожен відповідає за безпеку подорожуючого.
Навикам надання першої медичної допомоги також навчали в таборі. Накласти джгут і шину, перебинтувати і зупинити кровотечу – таке повинен вміти і турист, і військовий. Та й у буденному житті знання медицини знадобляться. Задоволені роботою польового дитячого табору залишилися як керівники військовою частиною, так і цивільні педагоги. Директор Закарпатського обласного центру туризму Володимир Чепа каже, що у співпраці з військовим батальйоном вони заклали новий фундамент зруйнованого, але такого потрібного сучасній школі національно-патріотичного виховання. «Держава повинна більше приділяти уваги такому вихованню, тоді і проблем у суспільстві буде менше», – резюмував пан Чепа.
На свіжому повітрі діти засмагли, зміцніли і підтягнулися. Крім основних занять, взяли участь у спортивно-туристських походах за різними маршрутами. А до насиченої програми – відповідний апетит. У військовому посуді учням 4 рази на день привозили збалансовану поживну і вітамінізовану їжу. Смачно – аж за вухами лящало! У перерві між заняттями тут же у полі збирали ароматні цілющі трави та варили фіто-чаї. Пили самі та гостей пригощали. Сама пробувала – неперевершено! Словом, літо у розпалі, а цим дітлахам вже буде про що написати у творі про канікули.
Лариса ЛИПКАНЬ, для «НЕДІЛІ»
