Очільник Іршавської районної адміністрації Віктор Іванович Феєр – про роботу в команді, першочергові завдання і загальний розвиток регіону
Іршавський район – чудовий куточок Закарпатського краю, багатий на ліси, родючі землі та виноградники. Чимало можливостей дають ці природні багатства, чимало потенціалу. Але, на жаль, поки що він здебільшого нереалізований. Значить – є над чим працювати в подальшому, зокрема новому очільникові Іршавської районної адміністрації – Віктору Івановичу Феєру.
З ним ми поговорили про посаду й роботу в команді, про пріоритети й першочергові завдання, про загальний розвиток підпорядкованого йому регіону.
– Вікторе Івановичу, після ста днів вашого перебування на посаді ви дали інтерв’ю, в якому пройшлися проблемними питаннями, які потрібно було вирішувати негайно. Яким цей район вам здався загалом?
– Район здавався…забутим, чесно скажу. Мені, на перший погляд, здалося, що про Іршавський район знають лише якось опосередковано, що в ньому майже нічого не відбувається, вже протягом довгого часу він був якимось інертним. Тому тепер я намагаюся потроху повертати його до життя. Мене найбільше здивував поганий інвестиційний клімат: ті інвестори, котрі працювали в цьому регіоні раніше, припинили свою діяльність. Район був наче у «заторможеному» стані. Це було явно видно, адже він великий – четвертий в області за площею і кількістю населення. Крім того, ми не маємо тут кордонів, як, скажімо, Берегівський чи Виноградівський, де розвинута прикордонна інфраструктура.
– З чого ви все-таки почали роботу?
– Я працюю над тим, щоб, в першу чергу, залучити до нас хороших інвесторів, які будуть працювати на вигідних для нас умовах. Добре що у цьому в мене є чималий досвід, адже у свій час я був одним із засновників Асоціації розвитку малого й середнього бізнесу та інновацій «Ужгород – XXI вік», яку очолював тривалий період і котра єдина в області залучила грантів на суму понад 1,5 млн. євро. І можу сказати, що на сьогодні ми вже розглядаємо кілька інвестиційних проектів, які будуть реально опрацьовуватися. Але все не так просто.
З самого початку я мусив змінити механізм підходу до виділення ділянок, механізм оформлення документів. Адже багато заробітчан, які повертаються додому й хотіли б вкладати гроші тут, не мають такої змоги через шалену бюрократію, через боротьбу з чиновниками, які перетворили видачу дозволів на бізнес. Ще я змінив механізм публічного висвітлення тих чи інших рішень, які надає адміністрація. Зараз, наприклад, голови усіх сільських рад отримали на руки рішення, що стосувалися їх, прийняті адміністрацією в попередні роки. Раніше інформація такого роду була «покрыта тайной». Вперше у засідання земельної комісії по наданню земельних ділянок я ввів голову депутатської комісії і запрошую депутатів на засідання, знайомлю їх з усіма рішеннями, які приймаються.
Також я не можу не звертати увагу на кілька безглуздих, я вважаю, і нелогічних рішень, котрі були прийняті до мене. Наприклад, маємо вирішити з кар’єрами, адже не можна допускати, щоб їх орендували протягом 50 років двоє чи троє людей, сплачуючи в місяць 2-3 тис. грн. Це надра, які належать всім жителям району. До того ж, вони можуть суттєво підняти економічний потенціал району, збагатити його. Також я не можу допустити, щоб у районі податківець збирав найменше податків в області, саме тому в Податковій пройшли кадрові зміни. Адже ця ситуація могла призвести до ліквідації такої одиниці, як Податкова служба в Іршавському районі, і приєднання її до Берегівського. А значить – це перший крок до територіальної реформи, яка, в свою чергу, могла спричинити об’єднання нашого району з якимось іншим. Я зроблю все можливе, щоб цього не допустити, хоча б тому, що я тут народився. І, слава Богу, мене в цьому зрозуміли і начальник Податкової служби області Іванчо В.В. і, в першу чергу, губернатор області Ледида О.О.
– Можна сказати, що ви не дуже задоволені тим станом справ, котрий успадкували від своїх попередників?
– Я дуже остерігаюся когось критикувати чи давати чомусь оцінку. До того ж, мої слова можуть бути не так сприйняті чи передані журналістами, як це вже було. Впевнений, від того, що я почну акцентувати на чиїхось помилках чи рішеннях, я значимим не стану. Я знаю, що для того, аби у роботі були хороші результати, її потрібно любити, вчитися бути хорошим керівником, а також любити цей край. Я ще зовсім небагато часу на цій посаді і думаю, що мені буде значно приємніше говорити навіть не про те, що робилося, а про те, що робиться.
– Ви як керівник, що б хотілити зробити насамперед в найближчому майбутньому?
– Яка різниця, чого хочу я. Поки що я дивлюся на те, що можна витягнути, на чому акцентувати увагу. Овочівництво, садівництво, м’ясо-молочна, туристично-рекреаційна й лісова галузі – це наші пріоритетні сфери діяльності. Адже ми «доґаздувалися» до того, що район на сьогодні не має жодного стада, в якому було б більше 20 голів рогатої худоби, ні одного переробного м’ясного чи молочного цехів. Залишилося зовсім мало фермерів, тай ті перебиваються з дня на день, працюючи напівлегально, адже з усіх 46 шкіл, які є в регіоні, ні одна не купує молоко для дітей від власного товаровиробника – все купують привозне. Зараз я в інтенсивному пошукові тих інвесторів, можливостей і фермерів, на базі яких можна буде розвивати молочну галузь. Бог нам надав усі задатки для цього. Але основна проблема, яку створила сама держава, – це розпайовані й розділені землі. Достатньо велику, потрібну інвесторові ділянку землі знайти важко. Люди також не завжди йдуть на контакт – і самі не працюють на землі, й іншим не дають. Потрібно укладати з ними договір оренди, а це теж не просто, бо земля на них не оформлена належним чином. Це дуже часозатратний і об’ємний труд. Певне замкнене коло. Інше коло – це використання бюджетних коштів на реалізацію того чи іншого проекту. Ті гроші, які нам потрібні тепер, проходять узгодження так довго, що ми отримуємо їх в кінці року. Ось чому ми так довго будуємо школи, лікарні: час пройшов і проект вже не відповідає дійсності, ціни на будівельні матеріали зросли. Я сподіваюся, що все буде мінятися. Слава Богу, що змінили закон про виноградарство – тепер не потрібно купувати ліцензію, яка коштувала 500 тисяч грн. Деякі заводи точно відновляться. Але, в свою чергу, Іршавський район дуже вдало логістично розташований, з чудовими кліматичними умовами.
Тому моя основна задача – це створення умов для інвестора, який би хотів прийти розвивати тут свою діяльність, створювати виробництво й робочі місця, а це також податки. Іншого варіанту я не бачу. Саме зараз ми проводимо інвестиційні паспорти всіх сільських рад, вивчаємо ситуацію, що розпайоване, а що – вільне, які потужності збережені, які ще є можливості для залучення того чи іншого інвестора і відродження того чи іншого підприємництва.
– Які ще ідеї маєте намір втілити в життя?
– Ідей багато – продовжуємо традиційні фестивалі й започатковуємо нові, наприклад, у цьому році вперше перед Пасхою провели Фестиваль пасхального яйця. У вересні пройде музичний фест нашого земляка, відомого співака народного артиста України Івана Поповича – «Попович шукає молоді таланти».
Останнім часом я все більше уваги почав приділяти дитячим дошкільним закладам. Цей рік за моєї ініціативи на сесії районної ради було проголошено роком дитячих садків. Проаналізувавши ситуацію, ми зрозуміли, що нам треба зробити максимум для того, аби покращити умови перебування діточок в дитсадках, а самі садки розширювати, щоб мати можливість прийняти більше діток. Це дасть змогу діткам краще розвиватися, у батьків звільняться «робочі руки» і покращиться демографічна ситуація, яка сьогодні в районі і так непогана.
На сьогодні в Іршаві потрібно створювати чи оновлювати плани розвитку усіх привабливих туристично-рекреаційних зон, котрих тут чимало (це і «Броницька Ріка», «Собатинський ярок», «Кам’янка», «Ставліш»). Працюємо над збереженням цих зон: я особисто розробляю кілька туристичних маршрутів вихідного дня – піші, велосипедні та кінні. Скоро зможемо приймати туристичні групи й показувати їм всю красу нашого краю, гір та долин.
Також зовсім скоро плануємо спільно з киянами створити овочевий ринок в районі – наразі готуємо відповідні документи.
І ще, що мені хотілося б, – це підняти дух самих іршавчан. Хочу зібрати знаменитих земляків разом, влаштувати якесь свято, адже людей, котрі досягли певних вершин і стали відомими, у нас чимало і нам є чим пишатися!
– Наскільки часто проводите прийоми громадян і чи враховуєте думку людей в своїй роботі?
– Прийоми громадян я проводжу щотижня. У нас по графіку є місцеві й виїзні прийоми, а також гарячі телефонні лінії. Якщо раніше я приділяв менше уваги виїзним прийомам, то тепер суттєво змінив своє ставлення. Я зрозумів, що, оглянувши ту чи іншу ситуацію впритул, складається зовсім інше враження і зовсім інші механізми вирішення того чи іншого питання. Тому намагаюся набагато частіше виїжджати на місця. Я також більше почав вникати в самі проекти, скажімо, тих же будівель. Тепер мрію про завершення будівництва нового пологового будинку, яке тривало протягом 10-ти років: нарешті обласна влада виділила нам на нього кошти. Мене вразив той факт, що деякі структурні підрозділи РДА, самі не маючи відповідних кваліфікованих кадрів, проводять різного роду ремонти і реконструкції. Тому ще одне з перших моїх розпоряджень, яке я зробив, – це створив Відділ будівництва та розвитку інфраструктури, тобто щоб професійний будівельник займався безпосередньо тими об’єктами, які потребують реконструкції, а не лікар чи працівник освіти перетворювалися в підрядників, не маючи потрібної кваліфікації.
– Як вам працюється у команді, котра є на сьогодні?
– Насправді, мені дуже легко працювати, тому що голова районної ради Станіслав Сухан, міський голова Степан Бобик і мої заступники є патріотами району. У нас багато спільного, в тому числі й погляди на розвиток регіону. Ці люди прагнуть встигнути зробити максимальну кількість корисних і потрібних речей для всіх і, тим самим, залишити по собі добрий слід.
Я вважаю, що ситуацію загалом в Україні і на Закарпатті суттєво підриває часта зміна влади. Бо тоді не встигає сформуватися ефективна команда, приймається мало розумних і довгострокових рішень. Наприклад, деякі з них тут ,на місці, мене просто вражають. Як можна ліквідовувати дитячі садки і віддавати їх під фару, або фойє Будинку культури під кафе-їдальню, місцевий клуб – під дискотеку? Як може людина, котра підписує такі рішення, працювати в культурі? Як може розвиватися район, якщо керівники змінюються кожні півроку? На жаль, у нас багато політичної ненависті, протистояння й особистої неприязні, як у самих політичних колах, так і у людей до політиків.
– Ви багато чого бачили в житті. Працювали на швидкій допомозі в м.Ужгороді, на чавунно-ливарному заводі у Сумах, побували майже на всіх льодоколах і на полярних станціях СРСР, були на Північному полюсі, де вигодували білого ведмедя, брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, чотири рази обиралися депутатом Ужгородської міської ради… Життя вимагало від вас сили, адекватності й серйозності. А які якості цінуєте в інших?
– Чесність, відкритість, професіоналізм, відсутність лукавства. Для мене дуже важлива складова діалогу, коли можна знайти правильне рішення чи найбільш правильне. Тільки шляхом «обігрувань» його з різних сторін можна знайти те істинне раціональне зерно, яке буде найбільш ефективне і прийнятне для всіх.
– Як ви особисто оцінюєте свою роботу за ці перші місяці?
– Це не зовсім етично оцінювати свою роботу, хай краще оцінку їй дадуть самі мешканці району і моє керівництво. Та, все-таки, сам я поставив би собі четвірку за п’ятибальною шкалою.
– Як ви ставитеся до критики на свою адресу?
– Якщо об’єктивна, то сприймаю нормально. Єдине, що помітив, – я на агресію відповідаю агресією. Специфіка роботи держслужбовця і такий напружений режим роботи, шалений графік призводять до того, що в якійсь мірі нерви розгойдуються, ти стаєш різкуватим, іноді не вистачає терпіння вислухати людину до кінця. Але головне – намагаюся допомогти у всьому, де моя допомога може знадобитися.
– Ваше кредо?
– Я формувався як медик, робітник, соціолог, бізнесмен, політик, держслужбовець. У такій багатогранності важко мати щось стабільне чи не змінюватися. Але, напевно, можна сказати так: не переступай через себе, залишайся чистоплотним у будь-якій ситуації.
Лілія МАТІЦО, журналіст