Кущ нового сорту ківі, виведеного ужгородським біологом Генріхом Стратоном, дає близько 25 кілограмів плодів.
Тим, що екзотичні фрукти вирощують у теплицях чи вдома на підвіконнях, уже нікого не здивуєш. Але щоб у звичайному городі, та ще ледь не в промислових масштабах — це вдивовижу. Ентузіастові-біологу з Ужгорода Генріхові Стратону вдалося вивести новий сорт ківі, який здатен пережити найлютіші українські зими. Цього року з кількох соток своєї ділянки він збирається отримати близько тонни волохатих ягід «вітамінної бомби».
— Ідея вирощувати ківі на Закарпатті виникла в мене ще в студентські роки, на початку 90-х, — розповідає Генріх Стратон, котрий свого часу закінчив біологічний факультет Ужгородського Держуніверситету. — Я добре знав історію цієї рослини, зокрема, що новозеландські селекціонери вивели її з актинідії, яка походить із Далекого Сходу, де бувають люті морози. А значить, здатність переживати холод закладена в ківі генетично. Треба було повернути морозостійкість рослині, причому таким чином, щоб це не вплинуло на якість плодів. На початку 90-х імпортовані з Нової Зеландії ківі якраз з’явилися на наших прилавках, і ми з батьком, котрий здавна займається тепличним вирощуванням овочів і фруктів, вирішили поекспериментувати. Просто купували в магазинах плоди, вибирали насіння й своїми методами стимулювали в них посилення спадкової мінливості (тобто, мутаційні процеси).
А далі проводили масовий відбір — висівали на ділянці сотні тисяч насінин і залишали їх без будь-якого утеплення на зиму. Першу зиму із сотень тисяч сіянців пережили всього кілька десятків, другу — ще менше і так далі. У результаті в нас залишилася одна-єдина рослина, яка на четвертий рік зацвіла й дала плоди. З неї ми й вивели свій сорт ківі (зараз він на стадії патентування) — всі кущі, які тут ростуть і плодоносять, генетичні копії того самого куща.
Перші зразки закарпатського ківі вирощувалися на невеликій ділянці прямо біля 5-поверхівки, де живе Генріх. Сусіди, що спостерігали за незвичним експериментом, лише крутили біля скроні пальцем і посміювалися — людям, мовляв, нема чим зайнятися. Можна уявити їхнє здивування, коли кущі зацвіли й дали екзотичні плоди, які до того можна було побачити лише в магазинах. Утім, перший успіх ще не означав, що в майбутньому все піде гладко. Навпаки, відразу з’явилися заздрісники, що почали висувати біологові безглузді претензії — кущі, мовляв, затінюють двір, у них хтось може сховатися і т. ін. А закінчився перший експеримент і зовсім сумно — один із «доброзичливців» вночі просто вирубав усю плантацію сокирою. На щастя, Генріх зумів вивести з обрізків саджанці й перенести їх на приватну ділянку родичів. Так унікальний сорт було врятовано від повного знищення.
Крім Ужгорода, ківі вирощують на невеликих плантаціях у Лівадії (Кримський півострів), де клімат майже субтропічний. Однак це не виведений селекціонерами новий сорт рослини, а один із новозеландських сортів, який вимагає спеціального температурного режиму. Фахівцям відомі також європейські сорти ківі, які можна назвати умовно морозостійкими. Кілька років тому голландські селекціонери вивели сорт, що витримує до 20 градусів морозу. Проте для України (вірніше, більшості її території) ця рослина непридатна, оскільки тут бувають і більші морози. Ківі Г. Стратона вигідно вирізняється на загальному тлі — в люту зиму 2005—2006 рр., коли масово вимерзали виноградники, рослина витримала в умовах вологого закарпатського клімату 30 градусів морозу! У рослини не постраждали навіть короткі й тонкі гілки. Сам селекціонер вважає, що його сорт здатен витримати й сильніший мороз.
Підтвердження чому сподівається отримати через рік—два, як тільки заплодоносять саджанці, передані для вирощування в Росії. Ще одна істотна перевага ківі Стратона в його здатності до самозапилення. Як правило, відомі сорти передбачають висаджування «чоловічих» (які не плодоносять) і «жіночих» рослин, тоді як для запилення закарпатського ківі достатньо тільки бджіл. І ужгородський селекціонер вигідно скористався цим — облаштував на своїй ділянці вулик.
— Ківі цвіте у квітні, — каже Генріх. — У нього з’являються великі, до 4-х см
у діаметрі квіти бежевого кольору. Бджоли збирають із них білий пилок, що нетипово для ту-
тешніх місць. Мед виходить жовто-лимонного кольору з дуже насиченим смаком. Ми проводили його дегустацію з друзями, всім дуже сподобалося.
— Який догляд потребує ківі? — цікавлюся в Генріха. — Наскільки складно його вирощувати?
— Догляд набагато простіший, ніж за виноградом. По-перше, не потрібно ніяких отрутохімікатів, оскільки в нас немає ні шкідників, ні хвороб, характерних для цієї рослини. А значить, плоди виходять екологічно чистими (у Новій Зеландії, звідки до України найбільше імпортують ківі, рослини обробляють отрутохімікатами). По-друге, я не використовую жодних мінеральних добрив, рослина прекрасно почуває себе в звичайному ужгородському грунті. Правда, для ківі не дуже годиться важкий глинистий грунт, якщо вирощувати його в такій місцевості, доведеться додавати торф. Навесні кущі слід проріджувати обрізанням, приблизно так, як виноград. Крім того, оскільки ківі — це кущ ліанного типу з поверхневою кореневою системою, під час посухи (якщо, приміром, дощі не йдуть цілий місяць), його слід поливати. Втім, для України такі посухи — рідкість. Врожайність ківі залежить від способу обрізання куща. Шпалерний кущ дає відносно небагато плодів, проте їх найлегше збирати. Якщо ж рослину пустити на лугош, плодів буде набагато більше. На моїй ділянці в дев’ять соток на лугоші росте близько сорока кущів. Щороку збираю з них 500—700 кілограмів плодів, але цього сезону врожайність буде більшою — приблизно тонна. Плоди вже зараз виглядають цілком сформованими, проте дозрівають вони, залежно від погоди, в кінці вересня—середині жовтня, як пізні сорти винограду. Мої ківі дуже солодкі й ароматні, в них кращий смак, ніж у імпортних (це не тільки моя суб’єктивна думка, а й знайомих). Що й не дивно, адже імпортовані плоди збирають ще незрілими, після чого обробляють різними препаратами для тривалого транспортування і зберігання. До речі, мої ківі постійно крадуть діти з прилеглих вулиць, а це найкращий доказ, що вони смачні, — сміється Генріх.
— А що ви робите зі своїм урожаєм?
— Роздаю друзям і знайомим. Дружина заготовляє варення й джем (теж дуже смачні), а я якось приготував навіть настоянку: залив нарізані плоди харчовим спиртом, додав цукру, в результаті чого вийшов дуже цікавий «жіночий» напій. Минулого року частину товару продав оптовикам від 5 до 8 гривень за кілограм (роздрібна ціна імпортних ківі була під 20 гривень за кілограм). Люди, що купували мої плоди на ринку, навіть не підозрювали, що вони вирощені в Ужгороді. А частину ківі приберіг на зиму. Є таке поняття — технічна спілість фруктів. Коли плоди майже стиглі, збираю в фруктові ящики і ставлю на зберігання в земляний льох. У таких умовах вони добре зберігаються аж до весни. Перед вживанням плоди слід занести до приміщення й залишити на 2—3 дні, щоб вони повністю доспіли.
Вже котрий рік ужгородський селекціонер вирощує в контейнерах саджанці ківі, які можна висаджувати навіть узимку. Рослина додає у зрості дуже швидко — за один сезон від 2 до 4 метрів. Генріх вважає, що завдяки його сорту Україна цілком може забезпечити себе цим екзотичним продуктом. І не тільки себе. Простий приклад — кілька десятиліть тому саме виведені новозеландськими селекціонерами сорти ківі, які почали експортувати по всьому світу, допомогли економіці цієї країни вибратися з глибокої економічної кризи. Намагаючись просунути свій сорт на сільськогосподарському ринку, Генріх Стратон навіть розробив схеми оптимальних плантацій, однак вітчизняних фермерів ця екзотична культура поки що не дуже цікавить. Головна причина в тому, що перший врожай саджанці ківі дають на 3-й або 4-й рік, тоді як у нас усі хочуть миттєвої віддачі й заробітку. Тож закарпатське ківі поки що активно висаджують лише дачники та городники на просторах України та кількох країн СНД…
Ярослав Галас, РІО