П’ять знакових для Закарпаття подій у 2011 році
Чим запам’ятався рік що минув для Закарпаття? Знакові події 2011 за версією газети «НЕДІЛЯ».
Кожного нового року, кожний з нас, бодай, сподівається на купу подарунків під новорічну ялинку. Проте головний секрет усіх презентів полягає у тому, що їхню істинну суть ми можемо розпізнати лише на початку наступного року. Що саме крилося у пакуночках, згорточках, сувоях, складених під деревцем того року ми можемо розгледіти, лише осмислюючи усі події, коли він минає.
Процес осмислення також займає певний час. І зрештою, кожний подарунковий набір є персоніфікованим. Тому завжди можна сперечатися про його склад. Однак, саме він, цей набір подарунків – знакових подій 365 (за винятком високосних років) днів і визначають значимість року, допомагають запам’ятати його, виокремити з-поміж цілої низки років нашого існування на цій землі.
Отож, вашій увазі – подарунковий набір, за версією газети «НЕДІЛЯ», або: завдяки яким подіям 2011 увійде до нашої пам’яті.
П’ятірка знакових для Закарпаття подій виглядає таким чином:
Фундамент. 100 впливових зміцнюють Закарпаття
Отже, перше місце у рейтингу належить презентації чергового щорічного проекту газети «НЕДІЛЯ» – «ТОП 100. Впливові люди Закарпаття». Без недоречної, у ситуації визначення власного подарункового набору, скромності скажемо: навколо визначення сотні впливових закарпатців чуток було багато. Чи буде 50? Чому 100? Якщо ці питання не задавали публічно, то їх у медійних та навколо медійних кулуарах лунало чимало. Кокетства з приводу бажання потрапити до сотні помічених теж не бракувало. Будемо відвертими: якість текстів, та й сама кількісна складова цікавили найменше.
Головна інтрига полягала у складі першої п’ятірки, а далі – пристрасті бушували навколо порядкових цифр і «локальних баталій» за послідовність. Усе ж центральне питання – №1. Більшість була переконана: його надовго посів головний «наш» у столиці (та й не тільки). Більше того – деякі видання сміливо проголосили Міністра-надзвичайника на чолі рейтингу впливовості ще до оголошення остаточної версії списку і… не вгадали. Проте, усі розуміють: гра у нумерацію є лише грою, і кожен, зрештою, вкладає свій смисл у поняття «впливовості».
Це може бути уміння вирішувати «питання», право на прямий дзвінок у кабінети будь-якого рівня, повага у соціумі… З огляду на таке тлумачення, рейтинг закарпатської впливовості цілком, на нашу думку, відображає галерею знакових для регіону осіб зразка 2011-го. Той же факт, що видання з торгівельних полиць зникло за кілька днів, свідчить: попит на знайомство з «впливовими» і бажання похизуватися своєю значимістю перед іншими у регіональному соціумі великий.
Візит №1. Як Закарпаття зустрічало Президента
Чутки про можливий приїзд гаранта блукали закарпатськими пенатами з упертою послідовністю впродовж цілого року. Проте Віктор Янукович прибув із першим офіційним візитом у Закарпатську область лише 19 травня. Регіон готувався до візиту глави держави, як у давні радянські часи. Комунальники замітали вулиці, впорядковували тротуари, білили дерева, косили траву, протирали ганчірками світлофори, ремонтували дороги, розвантажували вулиці від зайвого транспорту. Протокольною темою для спілкування обрали виграшні для Закарпаття інвестиції. Віктор Федорович, 5 годин пробувши на Закарпатті: похвалив «Єврокар», зауваживши, що до розвою інвестиційної діяльності у краї регіональна влада не має жодного відношення; проте втішився досвіду запровадження автономного опалення; застеріг від політичних ігрищ, попередивши, що за такі «розваги» чиновників каратиме; пообіцяв сприяти у залученні інвесторів і відбув до столиці. У результаті, ставлення Президента до своїх регіональних намісників кожний тлумачив по-своєму, а загал так і не зрозумів: задоволений він «своїм» губернатором, чи все-таки «пояснить наодинці» справжню суть державницької політики, як обіцяв закарпатському головному регіоналу це зробити на одній із публічних нарад із головами усіх ОДА.
Рейтинг довіри. Кого журналісти побачили Прометеями року?
Закарпатські лідери, за версією журналістської Експертної Ради, вже за сталою традицією, відображають усі насущні потреби соціуму: політика, економіка, здоров»я, харчі та напої, а ще – євроінтеграційні наміри у визначенні стратегічного поступу. До списку тих, хто сприяв просуванню закарпатського «бренду» увійшли, як відомі постаті, так і ті, чиї імена були громаді не надто відомі. Політиком обрали голову адміністрації Олександра Ледиду. Власне, йому вдалося, попри наполегливі прогнози можливого зміщення, втриматися у головному адміністративному кріслі, а ще – не дозволити зіпхнути край у постперевиборче протистояння. Закарпатського нардепа Аржевітіна нарешті визнали головним розкрутником привабливості історичного розмаїття Срібної землі. Світлану Мітряєву – найактивнішого генератора у боротьбі за українську гідність на європейських теренах – також визнали. І помітили революційну, по суті, боротьбу за рівність прав із самою європейською Угорщиною, яку вперше виграв дипломат Ален Панов, обстоявши інтереси громадян у міжнародному суді. Щоправда, перемогло галицьке м’ясо у формі «Родинної ковбаски», але закарпатські коньяк і цукерки здолати не вдалося нікому. Усі переможці знайшли час відвідати церемонію нагородження, забравши дипломи та статуетки. Значить, визнання журналістської спільноти не вважали зайвим.
Газовий колапс. Прицільний удар по іміджу мера Ужгорода
Закарпаття маніакально намагається зруйнувати стійкий імідж відокремленого князівства, яким заправляють групування сумнівної якості. Барвисті та колоритні фестивалі майже змогли затулити «славу» рекетирського осередку, міцно сформовану у 90-ті. Бац! Вибух у столиці регіону розніс світом новину про те, що в центрі Європи тисячі мешканців опинилися без газу і без світла на кілька днів. Усі запевнення у професійності дій влади розмивалися інформацією, що люди у перші години після вибуху, елементарно опинившись на вулиці, не знали, куди йти. Ремонтні роботи, які кілька днів перед тим проводилися посеред білого дня, виявляється, велися партизанським методом. А служба нагального попередження про лихо просто не діє: після вибуху дістати достовірну інформацію було неможливо. Чи була необхідність ізолювати від цивілізаційних благ таку географічну кількість закарпатського населення для визначення масштабів лиха? Зрештою, як сталося, що людина перебувала в осередку стихії вже після того, як все стало зрозумілим, і здійснила дії, що спричинили смерть? Безперечно, міська влада опинилася перед загрозою таких масштабів вперше, але виникає головне питання: в останнє? І якщо на ці та інші питання відповіді громаді видалися не надто переконливими, то наскільки щирою була влада сама із собою, і які висновки, окрім нестачі коштів, зробила для себе на майбутнє.
Зелене диво, Або Пригоди закарпатців у Ватикані
Апофеозом 2011-го став масовий вояж закарпатського десанту до Ватикану. Ялинку для Папи обирали, рубали і відправляли нашироко. Закарпаття злилося у благородному бажанні прославити регіон у «святій» столиці. Усі події, пов’язані із зеленим презентом, стали ТОП-новиною місцевих медіа. І хоча до Ватикану везли не одне дерево, усе ж Наше стало головним: рубали під фольклор, збиралися миром, водили хороводи і розчулено ділилися враженнями від спілкування із святим Отцем. Паломників до Риму відбуло чимало. Кажуть, своїм коштом. Причому, у благородному пориві об»єдналися різнокольорові політичні прибічники, кажуть – лише показово. Пафосу було чимало, тому за ним, десь глибоко, затулилася ідея розповісти про країну, яка вперто намагається жити за людськими правилами, зрозумілими і однаковими для всіх. Чи, може, так тільки здалося? Чи, може, не намагається?
Новий, вже 12-й рік тисячоліття два тижні впевнено крокує світом. Його подарунки усе ще лежать – ялинок на Закарпатті багато, і сховати презенти є куди. Проте, розпаковувати їх ми ще маємо час. Хочеться вірити, що доля та й самі ми приготували для себе більше гарних дарів на 2012-й.
газета “НЕДІЛЯ” №3 від 14.01.2012
