Із щоденника Сергія Федаки… Морозить!
Останнім часом в Україну повертається все більше реалій радянської доби. Колись Сталін визначив, що у міру наближення до комунізму роль держави зростатиме. У двадцяті роки вона ще співіснувала з народженим революцією громадянським суспільством, а у тридцяті вже повністю задавила його. Зараз про комунізм вже не йдеться – тільки про командно-адміністративну систему, яка активно відроджується в Україні.
Ці процеси відбуваються повільніше, ніж в Росії, тому у нас поки більше решток демократії. Хоча вже пишеться нова конституція, за якою президента обиратимуть у парламенті – як колись генсека на з’їзді партії. Депутати же просто купуватимуть свої мандати.
Розцінки постійно зростають. Якщо колись це коштувало мільйон доларів, то зараз вже чотири-п’ять. Держава остаточно перетворюється на бізнес-проект, закрите акціонерне товариство. Проект не надто успішний, бо страшенно крадуть.
Останній процес намагаються увібгати в якісь рамки, але з ними ще не визначилися. Статистика дуже гарна, бо від економічних суб’єктів вимагають завищувати показники, платити податки наперед і взагалі робити “чі-і-і-з”. Тому найближчими роками все зростатиме, але тільки на папері. Жити доведеться за подвійною бухгалтерією – це така масова шизофренія.
Якихось реальних сил, котрі могли би переломити ситуацію наразі не видно. Бізнес форсовано диференціюється. Великий капітал ліг під владу, а дрібноту просто задавили. Відбувається унікальний синтез писаного права і бандитських понять. Цілком за Марксом, культура панівного класу стає панівною культурою в суспільстві.
Колись була надія, що вітчизняна буржуазія цивілізується бодай у другому-третьому поклінні. Типу як у Європі нащадки піратів і розбійників ставали респектабельними банкірами і фабрикантами. Але ні. Сучасні мажори нічим не культурніші за своїх батьків. Швидше, навпаки. Вони прагматичніші і жадібніші. Є й певні відмінності від радянської доби.
Продовольчий ринок забитий фальсифікатом, промтоварний – імпортом. Соціально-культурна сфера неухильно скорочується. Головним валютним інвестором є заробітчани. Роль держави в економічних процесах зростає, але сама держава активно приватизується – по частинах і в цілому. Тому зростає роль суб’єктивного чинника у політиці.
Опозиція зараз це щось на кшталт блазня біля королівського трону. Їй багато дозволено, вона сита і забезпечена, але перспектив жодних. Існує тільки тому, що без неї було би зовсім вже нудно. Єдине позитивне у цьому всьому – встановлюються дуже чіткі правила гри. Тому багато хто вітатиме ці процеси, прискорюватиме їх і користуватиметься ситуацією. Звичайно, ні про який європейський вибір найближчими десятиліттями не доводиться говорити.
Правда, Євросоюз і так вже наприймав до себе різноманітних унікумів, але вони хоч маленькі, їх сподіваються асимілювати. А командно-адміністративну Україну ніхто не переварить. К.Грищенко вже два місяці як зник з екранів. До нас європейські лідери не їздять, коли ж наші їздять туди, з ними ніхто особливо не зустрічається.
Аби отримати аудієнцію, доведеться знову щось віддавати за прикладом збагаченого урану. То ж доведеться розраховувати тільки на власні сили. Остаточно скотитися до рівня азійських диктатур нам не дає хіба що почуття гумору. Аби тримати народ у стійлі, господарі життя мусять давати йому хліба і видовищ. Хліба менше, видовищ – побільше.
У принципі, назріває велика бійка в середовищі самої влади. А у відставку тепер не виходять – тільки на нари. Це якщо не встиг утекти до Чехії, у неї традиція приймати наших політемігрантів ще з часів Масарика. Скоро там сформується наш уряд в екзилі. Принаймні, нерухомості наші там вже накупили силу-силенну, запасний аеродром готовий.
В самій же України історія писатиметься переважно прокурорами. Кажуть, коли Сталін наказав арештувати Будьоного, той виставив у вікно своєї дачі кулемет, і вождь дав відбій. Байка, звичайно. Але в нашій державі все можливо. Виживають найбільш відморожені. Тільки інстинкт самозбереження примушує їх тримати при собі кількох інтелектуалів.
Перспективи поки надто туманні. Прямого військового втручання ззовні не буде, бо ми надто великі і абсолютно не передбачувані – стрьомно із такими зв’язуватися. Все буде тихо-мирно, методами неоколоніалізму, із збереженням усіх зовнішніх ознак суверенітету.
Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”
