Закарпаття: Ліричні перла Павловича-митця
Найбільшою гордістю будь-якого краю є, безумовно, його люди. Є всі підстави вважати, що Міжгірщина повинна пишатися Юрієм Павловичем — відомим художником-різьбярем, заслуженим майстром народної творчості України.
Юрій Юрійович, якому 10 травня цього року виповниться 70 років, родом з Чинадієва, села, що на Мукачівщині, а нині проживає у Міжгір’ї. Лауреат престижної мистецької премії ім. Данила Щербаківського, він же і володар Гран-прі ХІІ Міжнародного гуцульського фестивалю, неодноразово щиро зізнається, що будучи до нестями закоханий у Гуцульщину, її побут та звичаї і присвятивши себе на все життя її мистецтву, яке визнає увесь світ, кільканадцять років тому переїхав на нашу Верховину, де, як ніде інде, прозора і глибока криниця його натхнення.
У ній він з дня у день черпає снагу для творіння шедеврів найвищого гатунку і різних за типом. Не подивує, а зачарує виготовленими то тематичними чи декоративними тарелями, то майстерно, у всіх вишуканих тонкощах, зробленими бартками або пістолями. Чи, приміром, полонить захопленням хрестами, які з’являються з грушевого дерева за випилювання та інкрустації бакунтом, пацьорками, кісткою і перлівкою. А які на диво робить калачі, трійці у стилі сухої різьби…
У його доробку — ікони, біля яких день і ніч хочеться молитись. А як милують зір гуцульські палиці, які були нерозлучними супутницями горян у старовину! Та хіба перелічиш все, на що здатні золоті руки митця, а ще — його філософський розум.
Виконані талановитим різцем твори по праву називають неповторними поемами та іншими найтеплішими словами-епітетами. Ось що пише у книзі про нього, яка називається “Юрій Павлович: бути собою”, її автор Аделя Григорук — відомий літературознавець, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії “Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство” Академії педагогічних наук України: “…Слухаєш цього художника-філософа, а уява малює оте Світове дерево, яке росте посеред Раю на “живому камені” — алатиркамені, що усоблює вічну присутність Бога”.
Так мовить вона про нього з великою сердечною вдячністю за те, що свято береже пам’ять про тих, кого величають сильними постатями, хто залишив глибокий слід на землі. З-поміж тих, кого він возвеличив у творах — Іван Франко, Петро Скунць, Юрій і Василь Корпанюки, Параска Чукутиха, Володимир Шухевич, Августин Волошин, Лук’ян Кобилиця, Станіслава Вінценза та багато інших. Всебічно обдарований Юрій Павлович. Він, виявляється, ще й має хист поета.
Як правило, зробивши той чи інший твір, він йому водночас присвячує ліричні рядки — милозвучні, які торкаються струн душі. Його поезія вартує окремої книги. Вона повинна бути, бо в кожному віршику вагомий зміст думки цієї надзвичайно талановитої і мудрої людини, яка живе серед нас. Пропонуємо кілька ліричних перл Юрія Павловича.
Шана гуцульській духовності
Як бджоли в соти скрізь збирають мід,
Так мудреці Карпат духовність тут збирали,
Аби нащадки їх і через сотні літ
В цей красний дивосвіт всім двері відчиняли
І спадок цей дійшов до наших днів,
Як подих чистого повітря з полонини.
За це повинні ми, всі мешканці Карпат,
Осанну їм співать, від діда — до дитини.
Це плата їм за їх цілющий лік —
Мистецтво дивнеє гуцульської місцини.
Байдужості нема, не буде і вовік
До цих скарбів горян — у жодної людини.
Різець
А зачав різьбу робити
Гуцул ножем бганим,
Вперше “ільчате” на буку
Було ним писане.
Майстерність в руках гуцула
Таки не дрімає,
Бо майстер її щоднини
Краще розвиває.
Так сталося, що на кінець
Різець він придумав,
Аби міг ним написати
Свої різні думи.
І різець став отим пером
Майстрові віднині,
Ним чинив він сповідь душі
Чи вночі, чи днинов.
Вперше лягла на вироби
Символіка краю,
А постала вона з краси
Карпатського раю.
Завдяки різьбі побачив
Світ грамоту нашу.
Філософією роду
Край наповнив чашу.
Та сідаючи до праці,
Чи день, чи зоря,
Пам’ятаймо, що різець наш —
Ніц без різьбаря!