«Ткацьку справу», яку започаткувала у селі Ганичі Гафія Візічканич продовжують односельці
У рідному селі найзнаменитішої закарпатської ткалі Гафії Візічканич мене чекала її невістка Марія. Поїздка – не з рядових. 22 січня виповнилося 100 років від дня народження члена Національної Спілки художників України з 1963 року, заслуженого майстра народної творчості України Гафії Петрівни. Хотілося дізнатися, чи не перервана остаточно нитка, яка веде до витоків ремесла, яким вона прославила своє село над Тересвою.
– У нас іще лишилася одна жона, яка тче покровці, – розповідала Марія Візічканич. – Зараз поїдете до неї.
… Легковиком у супрводі тієї самої жінки їду за п’ять кілометрів убік від центру Ганич, у самий кінець присілка Солоний. Тут живе Василина Она (не плутати з політиком Она, котра працює, які інші відпочивають) разом із чоловіком Василем Михайловичем і донькою Ольгою. Має 61 рік, матір шістьох дітей.
По приїзді ще хвилин із п’ятнадцять йдемо стрімко угору засніженим схилом. Василина Михайлівна, звичайно, дійшла першою. Дорогу цю проходить майже щодня, поспішаючи на роботу в магазин.
Нарешті, і я входжу в сіни. У слабо освітленій кімнаті поряд – верстат.
– Таких колись у нашому цеху стояли десятки, – розповідає господиня. – Цей, щоправда, із дерева, малий. А то були залізні, промислові. Їх встановили за бажанням чеха пана Загради. Він, як побачив талант до шиття Гафії Петрівни, коли ще молоденькою була, попросив батьків відправити її ученицею до Праги. Повернувшись, тут навчала інших. Потім цехом керувала. Це було велике виробництво, яке продовжилося і за Союзу.
– Основна деталь, яка «їздить» туди-сюди, – бердо. Ничельницею протягую нитки (одна задня, друга передня), натискаю за шором на лапки, – спритно показує Василина. – Тут розкручую, пускаю зубом (коли розкручую, то на воротило джерга накручується). І ось є поздовжній узор на півсантиметра. Грабельками ущільнимо його… Головна операція – правильно на кросно накачати основу. Як її накачаю, так і піде.
За місяць Василина Михайлівна тче в середньому чотири покровці. А за Союзу цех у Ганичах виготовляв їх сотні. За більшими верстатами стояли по 4-5 жінок. На дільницях були зайняті близько сотні людей, з них до 80 – ткалі.
Жінка в Солоному тче з інтересу, бо великого заробітку з того не має. За покровець заробляє 300 грн. (на таку ж суму замовник купує вовняні фарбовані нитки, три кілограми; основу дає сама ткаля).
– Використовую ті візерунки, які були й при Гафії Петрівні, виключно у чорно-білих і сірій фарбах. Відпочиваю в цьому занятті, – зізнається. І далі. – Моє дівоче прізвище Бердар. Вийшла заміж у 16 років. Була ученицею в Візічканички, ткала з 17 років. Моя донька Ольга не любить сідати за верстат, а сини любили. Хай би займалися фізичною працею, це ніколи не зашкодить.
Цех фабрики Тячівської фабрики художніх виробів «Карпати» працював у Ганичах до кінця 90-их. Ткали покровці , шили ватяні ковдри. Як з’явилися труднощі зі збутом, цех занепав. У 1993-му перейшла в інший світ Гафія Петрівна … Була спроба створити міжшікільний навчально-виробничий комбінат зі спеціальністю «ткацька справа». Її в життя не втілили, ба більше – разом із верстатами цех за копійки продали. Тепер майбутнє великої будівлі, яка на замку, невідоме. У селі ж дотримуються думки: якби ремесло нині існувало, то молодь мала б роботу.
– Не можу вплинути на цього підприємця, бо це його власність, – бідкався голова Ганичівської сільської ради Анатолій Герич.
Поспівчувавши селу у тому, що його колишня слава зійшла на ніщо, ми разом із Марією Візичканич прямуємо до її доньки. Тут живе онука Гафії Візичканич – донька самої Марії Василівни. Викладає фортепіано в дитячій школі мистецтв.
Жінки показують мені спадок від Гафії Петрівни – покровці, які досі не втратили своїх барв. Захоплено розповідають про онучок і доньок: всі три грають на піаніно, співають. Особливо чарівний голос у наймолодшої, Владислави Цірик, яку вже з 10 років запрошують виступати не лише в рідному селі, а по всій Тячівщині. Їй тепер дванадцять.
… На сторіччя славної майстрині у чепурному домі зібралася вся родина. Одна з доньок приїхала аж із Америки. Тихою молитвою вшанували пам’ять матері і бабусі. Не обійшла ювілей увагою і районна рада: депутати прийняли рішення присвоїти місцевій школі мистецтв ім’я Гафії Візічканич.
Василь БЕДЗІР, для “НЕДІЛІ”
На фото: Василина ОНА з донькою біля власних покровців;
зачинателька ткацьких традицій у Ганичах Гафія ВІЗІЧКАНИЧ.