Хрести при дорозі. Німі факти людської необережності не дисциплінують водіїв
Деколи складається враження, що Закарпаття – суцільний цвинтар… Адже вздовж автошляхів місця, де в аваріях загинули люди, позначають хрестами або вінками, які прикріплюють до дерева чи придорожнього стовпа.
Нашою областю проходить траса державного значення Київ–Чоп, на якій знайдеться близько десятка місць концентрації дорожньо-транспортних пригод, що нерідко закінчуються трагічно. Серед них досить часто фігурують ділянки гірських спусків і підйомів Воловеччини, а також відрізок шляху поблизу сіл Кольчино, Чинадійово, Ракошино, Нижні Ворота, Цеглівка, Стумківка та інші. У ДАІ також визначають як небезпечний шлях Львів–Самбір–Ужгород.
Начальник сектору організації дорожнього руху та нагляду за станом доріг Державтоінспекції Закарпатської області Іван Драгула розповідає, що 2010 року спільно з працівниками служби автомобільних доріг області вони спробували максимально перенести ці хрести з автошляхів. «Якщо була можливість знайти родичів загиблих, зверталися до них, аби вони власноруч перенесли хрести за смугу відведення, тобто подалі від проїзної частини. Дехто нормально реагував на прохання, хтось агресивно. Та все ж на трасі Київ–Чоп майже всі меморіали були перенесені за смугу відведення або ж демонтовані». На думку пана Івана, виховувати пильність на дорозі повинні відповідні знаки, хрести ж мають бути на кладовищі.
Бажання родичів загиблих встановити на місці аварії хоч якусь згадку про постраждалого, заборонити ніхто не в змозі. Проконтролювати – також ні. Відповідно й ставлення безпосередніх учасників дорожнього руху до цього також неоднозначне. Своєю чергою, родичі загиблих запевняють, що хрести нагадують їм про рідних і нікому не заважають. Та багатьох водіїв численні могильні знаки вздовж доріг дратують. Кажуть, що ці «меморіали» змушують на якийсь час замислитися над трагедією, що призводить до втрати пильності за кермом. А деякі психологи переконують, що пам’ятники при дорозі, навпаки, виховують уважність.
«Ці знаки родичам не приносять полегшення. Вони слугують у певному сенсі лише прикладом для інших, попередженням на майбутнє», – вважає приватний психотерапевт Ольга Чехова. На її думку, такі нагадування про чиюсь смерть на дорозі, змушують людину замислитися й мимоволі зменшити швидкість.
До позначання місця смерті людини на дорозі отець Владислав Ігнатишин ставиться доволі категорично. Мовляв, у цього є ще й практичний мотив: автошляхи постійно змінюють, переробляють, реконструюють. У такому разі доволі часто хрести ліквідовують. Через це дорожники мають проблему, адже беруть собі на душу діяння, що спричинює тягар моральної вини за понівечення релігійної атрибутики або ж наругу над почуттями тих, хто це спорудив. З іншого боку, люди вмирають не лише на автошляхах: смерть знаходить і на робочих місцях, і в домівках, або й просто на вулицях. І ці місця трагедії не позначаються сакральними знаками.
«Беручи до уваги всі за і проти, привертати пильність водіїв на дорозі можна би й більш дієвим способом. До прикладу, замість реклами алкогольних напоїв на щитах, доцільніше було б використати фотографії, на яких зображена дитинка, що тримає в руці знак обмеження швидкості з написом на зразок «Я хочу жити». Одне слово, багато що можна придумати й крім використання християнських сакральних знаків, щоб відтак їх не профанувати».
І справді, небезпечні ділянки автошляхів позначаються відповідними знаками. Варто лише реагувати на них комплексно. Для привернення ж уваги водіїв можна навіть установити білборди із зазначенням кількості загиблих на дорозі й застереженням бути обережними. Але й повністю нехтувати трагічною смертю людини не годиться. Як один із способів увічнити пам’ять про своїх рідних священик радить близьким загиблих відновлювати меморіали – хрести, що стоять перед в’їздами у села.
Анастасія Лесів
