Іноземні бізнесмени сміються з українських податків на туалетний папір і називають державу аферистом
Тойво Рейконен, фінський ресторатор, мабуть, ніколи не забуде історію про те, як він допомагав відкривати в Україні ресторан.
“Це були дев’яності, тоді всі питання вирішувалися через знайомих, або як кажуть у вас: “по блату”. Ми відкрили ресторан, а на другий день туди навідалися місцеві кримінальні авторитети і розстріляли барну стійку з автомата. Як з’ясувалося, ми просто не оплатили послуги “даху” і з нами круто розібралися”,- згадує мешканець Фінляндії.
Зараз, за його словами, бізнес у нашій країні набув більш цивілізованих рамок, але вести його все ще непросто. Справа не в тотальній зайнятості ніш, навпаки – багато сфер бізнесу ще не заповнені і конкуренція дуже слабка, а в особливостях законодавства, адміністративних бар’єрах та негласних правилах ринку.
Паперові нюанси
Найбільше іноземців дивує нелогічність податкової системи. “У нас теж високі податки, але у нас зрозуміла система податкових відрахувань. У вас все зроблено для того, щоб бухгалтер просто жив на роботі. Зокрема, щоб скласти звітність за всіма податковими виплатами, бухгалтеру в Україну потрібно майже 657 годин на рік, в країнах Європи та Центральної Азії 302 години, в ОЕСР всього 180 годин”, – говорить Отмар Бургер, австрійський підприємець.
Окремої уваги заслуговує експортний ПДВ – не секрет, що більшість іноземців стикаються з проблемою з поверненням цього податку. “В даному випадку ваша держава виступає аферистом, за законом прописаний механізм повернення експортного ПДВ, і держава обіцяє його повернути, а на ділі ми маємо проблеми з державними гарантіями”, – обурюється один з грецьких підприємців, що побажав зберегти анонімність.
Варто згадати і загальне податкове навантаження на підприємства. Так, у підсумку підприємства в Україні повинні віддавати 57,1% від отриманого прибутку, в країнах ЄС податкова ставка менше – близько 40%.
“Але найсмішніше, щоб списати такі речі як чай, кава, туалетний папір – я в своєму українському офісі зобов’язаний щомісяця збирати цілу комісію, підписувати купу паперів. У вас не можна писати, що туалетним папером в офісі користуються співробітники, вона, виявляється, тільки для клієнтів. Адже якщо пишеш, що нею користуються співробітники, то виникають питання з оподаткуванням”, – зізнається Штеффен Бауер, німецький підприємець.
“У нас запросто я можу списати представницькі витрати: обід з партнером або з клієнтом, поїздку на таксі (якщо вона необхідна по роботі). В Україні ж для цього, по суті, потрібно мати “чорну” касу. Тут взагалі вкрай складно вести “білу” бухгалтерію”, – говорить Тойво Рейконен.
Чимало часу забирає у підприємців і зайва забюрократизованість багатьох процесів. “У нас для того, щоб відкрити підприємство потрібно два тижні, у вас на це йде, в кращому випадку, майже в два рази більше часу”, – розповідає Бенжамін Паскаль, бізнесмен з Франції.
Звертають увагу іноземні підприємці та на отримання всіляких дозвільних документів для ведення бізнесу. Ось самий наболілий приклад – будівельна галузь. Там, до недавнього часу для того, щоб почати зведення об’єкта, забудовник зобов’язаний був отримати понад 60 дозвільних документів, на що, в цілому йому було потрібно більше року. Для порівняння: за цей час за кордоном вже зводять висотний будинок.
Служба по дружбі
Але не тільки податкові та бюрократичні сюрпризи гальмують інтерес іноземних бізнесменів до нашої країни. Значну роль відіграють приховані чинники – корупція і нечесна конкуренція. “Або ти граєш за місцевими правилами і “дружиш” з чиновниками, або ти чесний бізнесмен і в тебе, швидше за все, якщо ти, звичайно, не величезна міжнародна компанія, тут нічого не вийде”, – розповідає німецький підприємець, який відкрив тут кілька закладів громадського харчування. “Чиновник затягує розгляд документації і це часто натяк на хабар”, – погоджується англієць Маркус Німмус.
Втім, хабар не завжди гарантує результат. Так, наприклад, один виходець з Туреччини, вирішив налагодити тут будівельний бізнес. Проблеми почалися ще на кордоні – він не зміг ввезти потрібні йому матеріали, знайомий експедитор, який співпрацює з одним з великих морських портів України, пообіцяв залагодити це питання за 20 тисяч доларів, але домовитися так і не зміг. Гроші теж не повернув. Питання вирішилось лише після того, як турецький бізнесмен взяв у долю впливового бізнесмена з Донецька.
Ізраїльські підприємці розповідають один одному історію про нескромні апетити “Укравтодора”. Суть історії в наступному: декілька років тому, однією з дорожніх компаній, яка вирішила взяти участь в тендері на будівництво доріг в Україні співробітники “Укравтодору” запропонували за перемогу в тендері “відкат” у розмірі … 70% від загальної кошторисної вартості проекту. Від участі в конкурсі, так само як і від інвестицій в нашу країну, ізраїльтяни, звісно, відмовилися.
Схожі були проблеми, до кризи, і в будівельній галузі. “У 2007 році ми вирішили відкрити фітнес-центр, розрахований на широку аудиторію (тоді ще в Києві відчувався дефіцит нормальних клубів за доступними цінами). Знайшли занедбане футбольне поле, прийшли в київську мерію з цією пропозицією. Нам пообіцяли допомогти. А через два дні до нас прийшов якийсь бізнесмен, який заявив, що це його земля і запропонував її нам продати за сім мільйонів доларів. Як же так могло статися, що ділянка за два дні змінила власника?”- дивується житель Литви.
Не подобаються іноземцям і те, як ведуть свій бізнес їхні українські конкуренти. “Тут все ще діють негласні правила регулювання ринку: заплати, умовно кажучи, пару тисяч доларів співробітнику податкової, УБЕЗ або іншим перевіряючим органам і контору твого конкурента прикриють. Для українських бізнесменів – це звичне явище, для нас – дикість”, – пояснює підприємець з Греції.
До слова, свого часу цей бізнесмен інвестував свої гроші в продукти харчування – він займався постачанням продуктів з Греції, але дуже швидко був змушений відмовитися від цієї справи. Як виявилося, його головним конкурентом був один з впливових українців і у той час займав високу посаду. “Мене просто замучили перевірками, мій товар стояв місяцями на кордоні, а одного разу мені зателефонували і сказали: “не хочеш все втратити – продавай нам свій бізнес і йди”. Я послухався”, – зізнається бізнесмен.
Все гірше і гірше
Настрої іноземних бізнесменів підтверджуються і звітами різних міжнародних організацій. Згідно з Всесвітнім економічнім форумом “Світовий рейтинг сприяння торгівлі” за 2012 рік, Україна посіла 86-е місце із 132 країн світу щодо легкості ведення бізнесу. Нагадаємо, що за останнім рейтингом у 2010 р. Україна посідала 81-е місце серед 125 країн, в 2009 р. – 71-е серед 121 країни, в 2008 р. – 68-е місце серед 118 країн.
Зокрема, за ефективністю митного управління Україна опустилася зі 110-го на 126-н місце, порівняно з 2010 р., за прозорістю управління кордонами – зі 102-го на 123-е, за регулятивним середовище – зі 117-го на 125-е місце.
Причому, це далеко не єдиний рейтинг, де Україна постає в не дуже вигідному світлі для потенційних інвесторів. Так у звіті Світового банку “Ведення бізнесу – 2012: поліпшення умов діяльності підприємців”, Україна посіла 152 місце серед 183 країн, в 2011 – 149.
“В Україні погіршилися показники корпоративного управління і макроекономічної стабільності, дотримання прав людини в роботі правоохоронних органів і критично знизився рівень освіти. Крім того, збільшився ступінь держрегулювання бізнесу”, – зазначають у британської консалтингової компанії Maplecroft.
Така ситуація вже позначитися на інвестиційних показниках. Згідно з дослідженням аудиторської компанії “Ернст енд Янг” за 2010 рік кількість проектів, реалізованих за рахунок прямих іноземних інвестицій, скоротилася на 33%. Гірше в Європі справи йшли лише в Португалії, яка нині переживає серйозні економічні проблеми.
Світлана Єрьоміна
