Закарпатські юдеї відсвяткували новий рік

У їхньому календарі не січень—лютий, а місяць Шват.

Рік – 5773. Невдовзі після восьмиденної Хануки закарпатські юдеї святкують Ту бі-Шват – Новий рік дерев, що є святом податків, добробуту та садівництва. Як це свято відзначає закарпатська єврейська спільнота, ми дізнавалися у голови хустської общини Володимира Каца та однієї з парафіянок Зої Гершкович.

— На Ту бі-Шват, за єврейською традицією, треба висаджувати молоді дерева, поки вони ще замерзлі, — розповідає Володимир Кац. – Пам’ятаю, раніше, у молодіжному таборі, ми саме так відзначали Новий рік дерев. Однак цього разу на Хустщині не було якихось значних святкувань. Ми посиділи разом після літургії, почастувалися. На службі в синагозі прочитали кілька додаткових молитов.

Як вплинули місцеві християнські традиції на вашу общину? Не так давно Закараття святкувало Різдво, ви приймали колядників у себе вдома?

— Скажу більше, я сам малим ходив колядувати, — розповідає Володимир Мойзекович. — Мама наперед ішла до сусідів, давала їм цукерки і гроші, а сусіди знали – все це треба буде віддати мені «за коляду». Адже як поясниш малій дитині, що колядувати не можна, коли всі її друзі завтра будуть хвалитися заробленими солодощами…

— Коли ми жили в Сокирниці, до мого батька йшли колядувати в першу чергу, — ділиться Зоя Гершкович. – Бо він давав колядникам не 20—30 копійок, а карбованець. І я малою ходила колядувати з дівчатами, аякже. Співала найголосніше.

Які єврейські традиції вам вдалося зберегти до цих днів?

В.Кац: — Ми дотримуємося Тори, правил Мойсеєвого П’ятикнижжя. Там є 630 приписів, зрозуміло, всіх їх дотримати дуже складно. Наприклад, розділ про кошерне м’ясо. За приписами, можна вживати лише безкровну, очищену від сухожиль баранину і телятину… І тільки тулуб — задню частину тварини їсти не можна. Тому кошерне м’ясо ми споживаємо лише на великі свята Пасху та Хануку – його привозять з Угорщини. На такому м’ясі є дозвіл – печатка нашого ужгородського рабина.

З.Гершкович: — Що ж до свинини, то я її вдома не їм, проте в гостях у друзів пригощаюся, аби не образити господарів.

Але є й традиції, яких дотримуюся повністю. Так, весь домашній посуд та умивальники у мене розділені — окремо для м’яса і молока… Я їх ні в якому разі не змішую – не можна.

Увечері кожної п’ятниці для добробуту у родині я запалюю свічку. Це — велика мицва, по-українськи… подарунок для Бога (до речі, під час розмови жінка часто вживала слова з ідишу. Як виявилося згодом, ідиш жінка знає досконало).

Наш вихідний – субота, а не традиційна для християнського Закарпаття неділя. В цей день нічого не можна робити, мої знайомі в Ізраїлі навіть не розмовляють по телефону в цей день. Також у суботу єврею треба ходити з порожніми кишенями, навіть без ключів від хати. Тому деякі юдеї ходять з брелком на шиї і кажуть, що це вже не рахується, це вже ніби прикраса.

У вас були незвичайні ситуації, пов’язані з юдейською релігією?

З.Гершкович: — Єврейські хлопчики з трьох років носять ярмулки. У мого сина такої не було. Тому коли ми поїхали до Єрусалима, до малого часто зверталися однолітки: «Де твоя ярмулка?», «Ти її загубив?», «Забув?», «Не можна ходити без неї…».

Кажуть, будівля синагоги у Хусті одна з найстаріших на Закарпатті?

В.Кац: — Хтозна, можливо, навіть і найстаріша. Побудована вона 1872 року. До речі, це єдина закарпатська синагога, яка за радянських часів не використовувалася за утилітарним призначенням. Щоб відстояти молитовний дім, єврейські жінки три дні стояли під будівлею, не дозволяючи робітникам увійти у приміщення. Вони стояли доти, доки секретар райкому та представник общини не поїхали до Києва вирішувати проблему.

Думаю, хустській синагозі дуже пощастило. Коли почалися всі ці заворушення навколо будівлі, дуже багато людей повідомило общину про наміри влади. Спочатку до нас прийшов директор взуттєвої фабрики, сказав, робіть щось, бо синагогу можуть забрати. Допомогла і молода дівчина, яка була секретарем комсомолу. Вона теж розповіла своїм єврейським подругам про наміри влади відібрати будівлю. Так у місцевої общини з’явився час, щоб підготувати протест. Допомогла і лояльність місцевого керівництва. Воно не пішло на принцип, що було великою рідкістю…

Нині у синагозі зберігаються унікальні речі: старовинний сувій Тори, написаний спеціальними фарбами на пергаменті з телячої шкіри, бібліотека на ідиші, молитовники, серед яких є книги віком до 200 років…

Ваша національність допомагала чи заважала вам упродовж життя?

В.Кац: — По-різному було. П’ята графа приносила і багато неприємностей, але траплялися й щасливі випадки. Мені приналежність до єврейства допомогла під час служби в армії. Разом з батальйоном я мав поїхати на обслуговування секретних ядерних об’єктів на космодром «Байконур», що в Казахстані. Чесно кажучи, потрапити туди мені зовсім не хотілося… І ось, заглянувши до п’ятої графи, моє начальство вирішило залишили «неблагонадійного» єврея служити вдома… Отак моя національність допомогла мені в житті…

Джерело: Христина Горват, Газета “Новини Закарпаття”