В піст не можна пере/post/ти чи як неможливо непере/post/ти в піст?

Епоха «віртуального» для когось цілком «реального» життя сьогодні в силі. Через тиждень початок Великого посту. Як бути віруючій людині пов’язаній з медіа простором чи то просто з «і-нет»-ом в ці сорок днів? Що робити коли твоє реальне життя, утримування сім’ї залежить від віртуального простору?

Одвічна дилема: «бути» чи «не бути» завжди мала місце під сонцем. В третьому тисячолітті ця дилема виходить за рамки не просто факту прийнятого рішення, а за рамки світоглядних позицій людини, адже чим далі, тим все «далі» ми залежимо від всесвітньої павутини. Всі, в тому числі і церковні журналісти і медійники.

В дитинстві та підлітковому віці ми завжди сприймаємо піст, як утримування від певної їжі – тобто, як дієту. Після двадцяти приходить свідомість необхідної синергії дієти і молитви в пості, як двох нерозривних початків, що мають силу змінити нашу природу за принципом алгоритму: 2+2=4! Це все зрозуміло. А як бути коли все життя окремої людини пов’язане з мережею інтернет? Що робити, коли «замовник» не буде чекати сорок днів на свій «заказ»? Коли твій вихід в мережу – це ще 100 гривень до гаманця сім’ї?

Коли я навчався в духовних школах Почаєва і Москви, то виніс для себе переконливий урок церковного життя: те від чого найбільше ти залежиш (йде мова про страсті і пристрастя) від того по максимуму в піст і потрібно відмовлятися! І це буде найбільша війна у світі! Війна з своїми розніженими примхами і вподобаннями, залежностями і перевагами, цінностями і переконаннями.

Пригадую випадок, коли у мій сокурсника по академії до фанатизму любив слухати радіо. Коли ми приходили в кімнату після недільної Вечірні під понеділок з чином прощення і розуміли, що завтра вже понеділок першої седмиці поста, то для мого друга – це була справжня боротьба з своїм радіоприймачем! Відключення на сорок днів радіо для N– було всесвітньою катастрофою. Всі в кімнаті, затамувавши подих спостерігали за цікавим «ритуалом», як Nвимикав із мережі 220Вт вилку шнура радіоприймача до Пасхи. Для N, який жив з радіо і жив радіо це вимикання було перемогою над собою. Звичайно, хтось закине, мовляв невже це в цьому сенс поста? Так, не в цьому, але для Nбуло і в цьому!

Коротко про дилему: «В піст не можна пере/post/тичи як не можливо непере/post/ти в піст?». У святих отців є безліч чудових рецептів лікування наших залежностей. Одна із них в піст потрібно більше: молитися, читати святе письмо, робити добрих справ, любити ближнього і т.д. Більше! Чи можна «більше» сидіти у «і-нет»-і: наприклад у «facebook.com», «vk.com», «odnoklassniki.ru» і т.д? Ми не святі і всі ми грішні – дві дилеми при таких питаннях. Якщо не «святі», то повинні йти до цього, а якщо «грішні», то давайте не будемо ще грішніші.

Якщо ти прочитав десь там у зигзагах мережі, що комусь (знову ж таки твоєму віртуально-реальному ближньому) десь там потрібна будь-яка твоя допомога, то чому б і непере/post/ти цю новину друзям, яким, як і тобі добра справа при правильній її реалізації не нашкодить. Інше, коли ми вже «перепощуємо» наліво і направо все без контролю. Виходить ми якісь «блокпост»-ери де ти головний транзитер новин, подій, акцій, тощо….

Справа мені здається тут у двох моральних постулатах: обмеження залежності і залежна обмеженість. Головне не сплутати ці дві речі. Шлагбаум у пості – метод провірений і дієвий завжди.

Який заміткою в принципі хотілося донести головний месидж? Кожен з нас сам для себе повинен вибрати стратегію боротьби з собою в пості. Можливо з своїм «я», з своїм «радіо», з своєю «машиною», з своїм «планшетом», і звичайно з своїми «примхами» і «страстями». На перший погляд – це дуже легко робиться. Але, це лише на перший погляд. Коли ти вступаєш у невидиму війну ти борешся з самим собою, а це найважче, тому що від себе не втечеш.

Піст має бути приємний! Постімося постом «приятным», тобто постом, який буде йти на користь нашій душі і водночас який буде радісним для нас. Парадокс, але Церква вчить, що від поста можна отримувати задоволення душі не менше, як задоволення від віртуального світу де є все, крім реальної присутності Бога.

Протоієрей Олександр Монич, голова Інформаційного відділу Мукачівської православної єпархії