«Геноцидна» медицина по-закарпатськи
Певно, один із найбільш витончених способів нинішньої влади повільного масового винищення усіх, хто заважає цій самій владі жити, смакуючи життя «на повну», – недолугі і невчасні численні оптимізації та реорганізації, впроваджувані в соціальних напрямках, в медицині зокрема.
Інакше чим, як не бажанням здихатись значної частини невдоволеного «електорату» можна пояснити оті експерименти, що й понині тривають у галузі охорони здоров’я, в тому числі, і на Закарпатті?
Про те, як за «рознарядкою» з Міносвіти в області усілякими закриттями і переформатуваннями навчальних закладів фактично знищується освіта, zakarpattya.net.ua уже писало. Нині час поговорити про те, як поступово і планомірно провладні сили в рамках всеукраїнської «оптимізаційної» програми руйнують все те, що поки ще залишається від галузі охорони здоров’я. Видання володіє конкретними цифрами стосовно кількості закритих медичних закладів, скорочених ліжкомісць та зменшеної чисельності штату медпрацівників за останні три роки панування «пакращенців». І цифри ці оптимізму аж ніяк не додають.
Лікарні закрито – йдіть ви в АЗПСМ
Як ідеться у відповіді на інформаційний запит zakarpattya.net.ua до обласного управління охорони здоров’я, за останні 3 роки в області закрито 10 лікарень, з них 2 міські у Тячівському районі та 8 дільничних – 4 на Іршавщині, 2 в Перечинському районі та по 1 в Ужгородському та Хустському районах. За той же період ліквідовано 41 ФАП – в Ужгородському, Іршавському, Перечинському, Берегівському й Тячівському районах. На заміну цим медичним установам прийшли амбулаторії загальної практики сімейної медицини, вони ж АЗПСМ: на сьогодні їх в області створено 52.
Як розповіла виданню лікар однієї з районних лікарень із понад 30-річним стажем, яка зі зрозумілих причин побажала залишитись інкогніто, теоретично створення АЗПСМ може розцінюватись як певний позитив. «За нормами, амбулаторії мають відкриватись там, де кількість населення сягає понад 1 тисячу людей, прийом відбувається на місці, в амбулаторії. Приймає хворих лікар-«сімейник», так би мовити, лікар-універсал, лікар широкого профілю, який зможе оглянути і старого, і малого, і жінку, і чоловіка. Крім того, в штаті амбулаторії, на відміну від колишніх ФАПів, мають бути присутні і лаборанти, і медсестра. Але насправді, ставок не тільки не додають, але з кожним роком, навпаки, потрохи «відщипують», – розповідає медик.
Саме на лікаря-«сімейника» лягає весь тягар відповідальності за здоров’я і самопочуття мешканців довколишніх сіл, він – і швець, і жнець, і на дуді грець. В ідеалі, знаходитись лікар повинен завжди по місцю прийому, та ще й подворові обходи час від часу здійснювати. Однак от, така вдала «комбінація» – де живу, там і працюю – сьогодні рідкість, лікарі нерідко до місця роботи дістаються з інших населених пунктів, що виключає для мешканців можливість отримання допомоги в будь-який час доби.
За розповсюдженою практикою, 1 сімейна амбулаторія покликана обслуговувати кілька сіл – окремі з них можуть знаходитись і за 20-30 км від медзакладу. Тобто, для того, аби дістатись на огляд до лікаря, хворим, вагітним жінкам, інвалідам доводиться долати десятки кілометрів.
Якщо ж «сімейник» після огляду визначає, що хворому потрібна спеціалізована консультація, його направляють у найближчу лікарню вищого рівня до лікаря вузького профілю (кардіолога/невропатолога/гастроентеролога і т. д.) Там призначається лікування, контролювати яке покликаний, знову ж таки, сімейний лікар, на місці. Співрозмовник видання зазначає: у більших, вищих рівнем лікарнях, хворому «просто видадуть список медикаментів і медматеріалів, які знадобляться для відновлення здоров’я, і які він буде змушений придбати самостійно, і все, і відправлять додому лікуватись». Оскільки ж хворіти сьогодні – задоволення не з дешевих, під удар найперше потрапляють пенсіонери і малозабезпечені категорії громадян, оплатити лікування для яких з нинішніми пенсіями чи середньостатистичною зарплатою вкрай складно. І ніхто вже не згадує, а якщо і згадує – то якось епізодично, кволо і побіжно – про існування ст. 49 Конституції України, якою кожному громадянину країни гарантується право не безплатну медицину у державних та комунальних закладах охорони здоров’я…
«У великих лікарнях майже всі кошти йдуть на медичне обладнання, лікарні вищих рівнів працюють більше як діагностичні центри, направляючи отримане фінансування найперше на устаткування. А от забезпечення хворих зазвичай відсутнє: не маєш грошей, нема чого соватись. У менших же лікарнях, наприклад, у нашій районній, ми намагаємось хоч щось людям дати, дуже часто якраз пенсіонери і малозабезпечені йдуть до нас по допомогу, тут і лікування проконтролюють, і за хворими доглянуть. Усі ці функції мала би, згідно з оптимізаційним курсом, перебрати на себе сімейна медицина, але вона ще не готова, не достатньо укомплектована, не розвинена. Зате уже от кілька місяців ходять настирливі чутки, що і нашу лікарню закриватимуть, мовляв, навіщо простоювати ліжкам, якщо можна людей «пустити» на найближче місто», – розповідає медик районної лікарні.
Лікарі, на вихід!
Закриття лікарень, ліквідація ФАПів, неналежна укомплектованість АЗПСМ дають змогу економити і шляхом скорочення штатного розкладу лікарів та середнього медичного персоналу. За три роки на Закарпатті скорочено 67, 50 ставок лікарів, 63, 25 – середнього медперсоналу. Нерідко такі кроки управлінці виправдовують пенсійним віком працівників медичної сфери. Але ж, нарікає співрозмовник видання, ставки скорочують безповоротно: пенсіонерів відправляють на пенсію, а молодих лікарів на їх місце вже не беруть.
«Тим часом, зберігаються ненормальні норми для лікарів: наприклад, терапевт за 1 годину повинен прийняти 5 людей. Це виходить по 12 хвилин на огляд одного хворого, скажіть, оце можливо за 12 хвилин вислухати людину, подивитись її, виписати рецепти, записати все по формі? Так, когось можна швидше оглянути, але ж хтось потребує довшого огляду – наприклад, хронічні хворі або пенсіонери. Виходить, ставки скорочують, а норми залишаються, навантаження на лікаря збільшується. Заважає і те, що додали ще й масу паперової роботи: щоквартально нам доводиться здавати до 20 форм звітів. Я, наприклад, якщо не встигаю все заповнити-записати на робочому місці, вимушена забирати формуляри для роботи вдома», – розповідає медик.
Разом з тим, фінансування галузі охорони здоров’я, як і зарплати лікарів, нарікає співрозмовниця Закарпаття онлайн, залишаються вкрай низькими. За її словами, вона, будучи медиком зі стажем у понад 30 років, може похвалитись зарплатою у трохи більше, ніж 2 тисяч гривень. Середньому медичному персоналу покладено до виплати мінімальну заробітну плату, а це – трохи більше 1 тисячі гривень. Ставка лікарів, які тільки-но закінчили інтернатуру, відрізняється на плюс 100 гривень.
Тож і не дивно, що у свідомості більшості населення люди в білих халатах всі як один сприймаються як хабарники. Які зайвого руху без «подяки в кишеню» не зроблять. І поки ситуація з фінансуванням медицини, замість економії на ній, не переломиться, стереотипи ці годі зруйнувати навіть порядним медичними працівникам.
Оптимізація в галузі охорони здоров’я «з’їла» 582 ліжкомісця
З початку 2010 року ліжковий фонд лікувально-профілактичних закладів зменшено на 582 одиниці. Тільки у Воловецькій районній лікарні кількість ліжкомісць скорочено вполовину, про що свого часу йшлося в сюжеті одного з місцевих телеканалів. Загалом медична галузь по районах втратила 472 ліжкомісця, в закладах охорони здоров’я обласного підпорядкування ліжковий фонд поменшав на 94 ліжка.
Але це аж ніяк не означає, що люди стали хворіти менше, ні – просто ця стаття видатків також дозволяє зекономити певні суми бюджету. Бюджету, який наповнюється, в тому числі, і з податків тих, хто потім потребуватиме медичної допомоги, тобто, економія відбувається на людях, на потенційних пацієнтах.
Де лікуватись в разі відсутності потрібної кількості ліжкомісць хворим – це вже, за логікою «оптимізаторів», турбота самих хворих. Якщо лікарня «по місцю проживання» нездатна прийняти хворого на лікування – є ж обласний центр. І невтямки «пакращенцям», котрі самі лікуються по феофаніях та закордонних клініках, що тільки дістатись до обласного центру з віддалених районів вартує чималих коштів, здоров’я, сил та енергії.
До речі, потреба в ліжкомісцях, зауважує співрозмовник zakarpattya.net.ua справа дійсно, так би мовити, сезонна. Якщо влітку велика кількість стаціонарних ліжкомісць направду не настільки актуальна, то з осені і до весни потреба в розташуванні пацієнтів на лікування зростає. І, якщо із ліквідацією лікарень (або і без неї) продовжуватиметься скорочення ліжкомість, в якийсь момент може виникнути проблема неможливості розміщення усіх хворих для надання кваліфікованої медичної допомоги: не вистачатиме ні ліжкомісць, ні лікарів-професіоналів вузької спеціалізації. І тоді – повернення до пункту першого: йдіть ви в АЗПСМ. Або додому – доживати.
На завершення
За три роки «оптимізаційної лихоманки» на галузі охорони здоров’я в області було зекономлено 11 мільйонів 611 тисяч гривень. Цифри ці тим більше сміховинні на фоні повідомлень центральних ЗМІ про шалені кошти, що витрачаються на закупівлю імпортних наїдків до «парламентського» столу українських законодавців, побудову приватних вертолітних майданчиків та автомобільні чиновницькі ескорти.
На противагу шаленим витратам державних коштів для забезпечення собі гідних умов «для роботи та харчування», на фінансування медичної галузі, тим часом, сильні світу цього передбачили 3,5% від ВВП. Хоч насправді по факту галузь отримує іще менше. Для порівняння: у західних країнах на підтримку медичної галузі витрачається не менше 7% від ВВП.
Як слушно зауважила спересердя одна з медиків-співрозмовників zakarpattya.net.ua з тими «оптимізаційними» темпами, що спостерігаються наразі в галузі освіти та медицини, за кілька років більша частина населення перетвориться на неосвічену і хронічно хвору масу, керовану «золотим мільйоном». І зовсім не дивно, якщо в недалекому майбутньому те, що нині відбувається в країні, історики наречуть «українським геноцидом XXI століття». Якщо на той час хтось із «простих смертних» залишиться живим чи хоча б здоровим і здатним говорити.