П’ять версій однієї ужгородської відставки
Ужгород не перестає вражати. Два тижні поспіль місцевий політикум буквально трясе у пропасниці
Почалося з того, що міська рада висловила недовіру виконуючому обов’язки міського голови Віктору Щадею. Це вже було подією, адже ще зовсім нещодавно колишні регіонали у міськраді домагалися такої відставки, проте спіймали облизня. Тепер же проти «майже мера» пішли, нібито, представники його ж команди
А далі взагалі почалася ланцюгова реакція. Зі складу виконкому вийшли 5 його членів – Тарас Деяк, Томаш Лелекач, Костянтин Куцов і Роман Сарканич, а також Мирослав Горват. Крім того, депутат міськради Ярослава Гасинець достроково склала повноваження, після чого такий самий крок зробили четверо інших її колег включно з призначеним депутатами на зміну Віктору Щадею Віталієм Семалем. У всіх цих випадках йшлося про небажання брати участь у процесах по дерибану міських землі та майна, ініційованих нинішнім складом міськради. На подальшій сесії головуючий Віталій Семаль привселюдно нагадав про написану заяву щодо складання депутатського мандату, відтак зазначив, що за процедурою має відбутись обрання нового секретаря міської ради. За його словами, наразі тривають консультації щодо призначення секретарем депутата, стосовно якого буде досягнуто єдиної згоди у депутатському корпусі. Те саме стосується і заступників в.о. мера. Робота у фракціях, зазначив Семаль, розпочалась із початком нового робочого тижня. Нині тривають консультації щодо єдиної узгодженої кандидатури на посаду секретаря міської ради.
За словами Віталія Семаля, він налаштований таки скласти депутатський мандат, і “проситиме депутатів підтримати його заяву на складання повноважень». Крім того, повідомив Семаль також і те, що всі ухвалені на попередньому пленарному засідання рішення він все ж таки підписав.
Один із лідерів ужгородського Євромайдану Юрій Світлик заявив: «Щодо ситуації в місті. По-моєму, тут все зрозуміло. Діюча міська рада недієздатна, це м’яко кажучи. Міського голови немає. Місто в жахливому, депресивному стані, а відповідальність за це не несе ніхто. Найбільшою нашою помилкою, допущеною зимою і навесні вважаю те, що ми не змусили тоді депутатів міськради скласти повноваження і не добилися від парламенту призначення дострокових виборів міського голови та міськради (натомість повелись на «розводняк» Погорєлова про судовий позов…закон чітко прописує, що протягом 90 днів з дня припинення повноважень міського голови Верховна Рада призначає вибори. Крапка. А Віктор Погорєлов може судитися хоч все життя, толку з нього й так більше ніякого). Мусимо виправляти помилку зараз, бо терпіти далі «бєспрєдєл» бандюків і продажних крис, які засіли у міськраді, не маємо права. Ще рік дерибану, розкрадання і руйнування призведуть наше місто до колапсу. Вважаю, що всі 60 депутатів (!!!-для чого стільки спиногризів маленькому Ужгороду?) мають скласти повноваження і звернутись до парламенту з проханням невідкладно призначити вибори мера та міськради. Думаю громада їм допоможе з папером і ручками, правда?»
Схожу позицію зайняв лідер обласної парторганізації «Удар» Ростислав Буланов: «Події, що відбуваються останнім часом, а саме відсутність міського керівництва, – це ніщо інше, як спроба показати «ко ґазда», розширити свою сферу впливу. Ужгород без керівництва… Одна дуже відома закарпатська сім’я вирішила втілити в Ужгороді свої амбіції. Хоче довести, що тільки вони впливають на процеси на Закарпатті, і їм насправді плювати на людей та наш край… Необхідно, аби міська влада працювала у звичайному режимі, а не перетворювала свою діяльність на брудні підкилимні ігри».
В.о. міського голови Ужгорода Віталій Семаль, котрий подав у відставку, але все ще залишається на посаді завдяки тому, що депутати не можуть зібратися на сесію, підписав рішення, яким узаконив земельний «дерибан», що відбувся на сесії, на якій його було призначено на посаду. Відповідний документ за його підписом вже оприлюднено на офіційному сайті представницького органу влади обласного центру.
Експертне середовище різко розкололося у своєму баченні того, що відбувається. Справді, такої закрученої інтриги в історії міста давно не було. Можливо, про це колись буде написано цілий політичний детектив. Наразі ж ситуація породила цілий ряд фольклорних творів-версій, кожна наступна з яких фантастичніша за попередню.
Перша з озвучуваних версій – революція поїдає власних дітей. На перший погляд, воно справді так. Віктор Щадей має стійку репутацію активіста двох революцій – Помаранчевої і Гідності. Правда його давнє прізвисько (Че Гевара) вже трохи призабулося, але більшість ужгородців пам’ятає, як наприкінці 2004 року саме він був одним з очільників тисячних колон протестувальників. Цієї ж зими він очолював тих, хто штурмував міську раду і обласну адміністрацію. Між тим було багато різних посад – і офіційних, і громадських. Але середовище ужгородських революціонерів дуже складне і різношерсте. Ті, хто колись разом стояли на імпровізованих снігових барикадах, а потім на балконі ОДА, сьогодні розходяться усе далі. Хтось потрапив у владу, хтось – за грати, хтось розчарований, тільки невелика частина готова боротися до кінця. Заздрість до Щадея цілком зрозуміла. Все-таки третє місце по Ужгородському округові на нещодавніх парламентських виборах.
Звичайно, при колосальній адміністративній і фінансовій підтримці команди Балог, але ж кінцева цифра – штука уперта. З нею не посперечаєшся. Це була потужна заявку на майбутню перемогу у місцевих перегонах – на посаду міського голови. Аби цього не допустити, цілком могли об’єднатися і нещодавні революціонери, для яких в.о.мера ставав усе більш чужим, і нещодавні «контрреволюціонери», «тітушки» тощо. І навіть просто ідейні борці за грошові знаки. Адже ніщо так не зближує, як наявність спільної потенційної жертви, проти якої можна дружити. А те, що Щадей на смиренну жертву аж ніяк не схожий, це тільки підстьобувало усіх охочих.
З іншого боку, це все може бути просто політичним театром. Віктора Щадея могли просто вивести з-під удару, аби зберегти його високий рейтинг, продемонстрований на виборах. Адже справи у місті ідуть усе гірше і світла у кінці тунелю поки не видно. Насувається традиційно проблемна зима, а комунальна інфраструктура дихає на ладан. Ужгород просто агонізує, тому лишатися на його чолі означало би безнадійно перекреслити своє політичне майбутнє. Якоюсь мірою Щадей врятував від такої невеселої перспективи Погорєлова. Тепер час рятуватися самому. Те, що фракція «Єдиного Центру» проголосувала за недовіру своєму ж висуванцеві, ніби підтверджує цю версію. Але це тільки на перший погляд.
Тому висувають і третю версію, за якою дехто хоче бачити у цьому початок розколу команди «Єдиного центру». Для цього теж є певні підстави. Віктор Щадей заявив спершу у соціальній мережі, потім на телебаченні, що за його відставкою стоїть Володимир Чубірко, з яким вони, ніби донедавна, були в одній команді. Міських депутатів-балогівців, які голосували проти Щадея виключили з партії. Якщо це тільки не продовження тієї самої вистави, про яку ішлося у попередній версії, то команда справді почала сипатися. Правда, депутати міськради від «Єдиного Центру» – терті калачі. У кожного політична біографія доволі складна. Може, хтось дійсно хоче зіскочити з проблемного поїзду, а може усе ще складніше.
Адже, по-четверте, це можна за певного бажання розглядати не як розкол Балогової команди, а як її ребрендинг. Справді, партія «Єдиний Центр» де-факто є регіональною партією, яка має досить серйозний вплив, але тільки в одній області. Нині її представники (байдуже – чи з партійними квитками, чи просто симпатики) контролюють обласну адміністрацію, облраду, практично всі районні адміністрації і ради, більшість міськрад, не кажучи вже про сільради. Останні парламентські вибори показали, що контролюються чотири (або навіть п’ять) з шести виборчих округів Закарпаття. Двома вузькими місцями наразі лишається Ужгород, а також правоохоронні структури. До того ж ситуація в Україні зараз стрімко змінюється. Як саме зміниться виборче законодавство, нині не зможе спрогнозувати ніхто. Якщо мажоритарну складову виборів скасують (а до того все йде), команді потрібне буде опертя на яку-небудь справді загальноукраїнську і більше того – парламентську партію. Наприклад, «Самопоміч» Андрія Садового. Чом би й ні? І чому би саме Віктору Щадею не очолити її? Ото ж бо…
Але є і по-п’яте, бо саме отаким чином може здійснюватися перерозподіл влади в Ужгороді, тобто контроль над його бюджетом, землями, фінансовими потоками, електоратом і взагалі усім, що ще не потрапило під дерибан. Його вже не так і багато, а все ж є. На цю версію грають чутки про можливе повернення до владних важелів нещодавніх членів фракції регіоналів. Фракція саморозпустилася, але її гравці нікуди не поділися. Якщо вони вирішують свої проблеми, виштовхуючи на авансцену балогівців і «ударівців», загрібаючи при цьому жар їхніми руками, то це найвищий пілотаж.
Чим воно все скінчиться в Ужгороді? Зрозуміло, що багато чого залежатиме від того, як усе складатиметься у Верховній Раді. І яку позицію займе особисто Президент. Адже в Ужгороді все іде до ситуації, коли можливе пряме президентське правління. Для Закарпаття це вже не новина. За Кучми – Медведчука воно було введене у Мукачеві, аби там не став мером Віктор Балога. Зараз щось подібне може виникнути щодо Ужгорода – от тільки незрозуміло, чи тепер воно буде спрямовано теж проти Віктора Балоги, чи, навпаки, на його користь. Вирішувати це, у кінцевому підсумку, особисто Петру Порошенку.