Доморадж – це щось від циганського…
69-річний краєзнавець з Перечина Юлій Кул у нашій розмові про топоніми Перечинщини
За 25 років газетної практики Юлій Кул глибоко спізнав рідний край, водночас не сторонився і громадської роботи. У творчому набутку Юлія Кула солідна науково-дослідницька праця у співавторстві – з історії Перечина та Турянської долини в цілому. Автор повісті «Олені трублять зорю» (1989), історико-краєзнавчого нарису «Тур’я-Ремета» (2001). У співавторстві видано збірник «Перечин» (1999) і «Перечинщина – край закарпатських Бескидів» (2004). Причетний і до багатьох інших подвижницьких справ рідних краян: розробки герба Перечинщини, геральдичних знаків Тур’я-Ремети, Туриці, Вільшинок.
Ліс від кар’єра кам’яницького щебзавода – Темник. Ніби там переховувалися розбійники, які грабували подорожніх, що не мали іншого шляху в Перечин. У тому лісі – Тепла ямка – зручне місце для відпочинку: є джерело, були лавиці, стіл, вогнище. Тепер місцевість не приваблює – пляшки, сміття…
Вище – Сухий потік. За переказами, коли люди з Перечинщини і Березнянщини поверталися з Ужгорода по ярмаркуванні, тут напували худобу, а припізнілим води не вистачало.
Від Сухого потока асфальтівкою десь понад два км і стежкою вгору схилом – Плішка (за рельєфом місцевості). Раніше там була дерев’яна хатина, тепер лижна база, був навіть трамплін, діяв підйомник. Приїздять в основному ужгородці. Плішка знаменита конваліями. Поділена навпіл між Кам’яницьким і Перечинським лісництвами. Телевежа дивиться в Перечин. Тут оператори чергують щотижнево. Є пес, дві кози.
Поташня. Кажуть, тут і в Яслищі (присілку міста) випалювали поташ. Окрім русинів, тут поселилися кілька родин словаків та італійців. Від розвилки дорога веде в урочище Бабайове (таке прізвище є у нас). Раз на рік на просторій галявині тодішня влада організовувала свята трудової слави : промови, концерт, вручення стрічок «Кавалер трудової слави», були виставки картин самодіяльних художників, алея квітів (хтось навіть умудрився понатикати в піску «Слава КПРС», «Мала земля»).
Трохи далі санаторій-профілакторій «Сонячна поляна» лісохімкомбінату. Підвели трубопровід мінеральної води, що допомагає при радикуліті, сюди приїздили на лікування з різних місць України. Тепер це приватна територія. Є огорожа, сторож, а ще – тенісний корт. Сюди дозволено тільки птахам перелітати.
Від профілакторію вверх поточиною (1,5 км) трафка вода (назва від говірки «трафитися» – випадково). Тут був великий чавунний чан, де одночасно могли приймати ванни мінеральної води по 2-3 чол. Воду подавали дерев’яними жолобами, підігравали.
Від Перечина 2,5 год пішки Хомова поляна. На невеликій галявині була хатина мисливця, яку спорудив тесляр Іван Гоєр. А обхідник лісу Олекса Янчик посадив два дерева – каштану їстівного і червоної горобини, тепер вони височенні.
З цього урочища вверх схилом Ясіня. Побутує думка, що тут оселялися древні перечинці. Розкопок не вели, а колгосп викорчував місцевість. Тепер збереглися зарослі шипшини, глоду, ліщини.
Частина Ясіня – Кичера. Іван Зизич з Поташні приносив звідтіля підсніжники, майже вдвічі більші від низинних.
Навпроти міста за Ужем височить величавий гірський хребет вулканічного походження Синаторія. Пологе мальовниче верхів’я, тут зростають чорниці, брусниця, у грибну пору – багатолюдно. Звідси у бік Тур’ї- Ремети скала Діравий камінь. То печера. За легендою, це потаємний вихід Погань-дівки з Невицького замку. Кажуть, що енкаведисти закидали печеру гранатами, мовляв, там переховувалися воїни УПА. Височінь скелі вабить альпіністів з Ужгорода. У Перечині – Гурка, де церква і цвинтар. Віддалік гора Висока.
Кілька спостережень за річкою Уж уверх течією. Това – невелике озерце – стариця проти рекреаційного пункту, ведмеді. Бахтарня – навпроти будинку залізничника (сюди навідуються рибалки). Проста – назва частини річки, що пішла з часів берегоукріплення. Деживо – улюблене місце для відпочинку (назвали за іменем Дезидерія). Нижче сімірського мосту – Скалка (по той бік русла справді велика скеля). Потік, що тече через Перечин, – Вулшава. Поточина до лісохімкомбінату – Доморадж (це щось від циганського), а від підприємства поточина – Смердячка.
За Ужем, навпроти витоку – Долішнє поле. Галявина 5-7 га. Тут свого часу помпезно відзначили 300-річчя возз’єднання України з теперішніми ворогами. Спорудили навіть підвісний міст.
За селом Тур’я-Поляна (від дороги зліва вверх схилом) – водоспад Воєводино (воєтить вода), найвищий в Закарпатті. Вода живить р. Шипот.
Загалом кожне село має своєрідні топоніми. Завітаймо в Тур’ю-Ремету.
Гайц – незвична назва місцевості біля річки Тур’я і лісопилки. Зате неподалік вузькоколійка, тут зупинялися паровози, щоб дозаправитися дровами (гайцувати – піддати вогню).
Канал – так величали підвідний канал до колишньої електростанції. Колись був повноводний, був човен, улюблене місце, де школярі готувалися до екзаменів.
За Каналом – схил Коблики (міра наділу землі в давнину). При колгоспі посаджено яблуні і навіть виноград.
Є ремітські і турицькі Розтоки. У першому урочищі була гарна хата лісника Гойса, а вище фінські будиночки бази відпочинку Ужгородської швейної фабрики. А ось лівобіч дороги височать велети дугласії. Щоправда, це тільки залишок заказника.
При дорозі в село Мокре розлоге поле Мочарки, або Міриш. Унікальна місцевість могла б стати другим славетним заповідником на Хустщині «Долина нарцисів». Тут всуціль зростав білоцвіт весняний. Та прийшла манія меліорації, квітки зникли, зате розкошують бур’яни. А ось на околицях Порошкова є Святий потік, бо до нього струмить мінеральна вода.
ДОВІДКА:
Юлій Антонович Кул – прозаїк, народився у селі Мокра Перечинського району 21 липня 1945 року, в багатодітній сім’ї вчителів. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені І.Франка, працював на керівних посадах у міжгірській і перечинській районних газетах, «Молоді Закарпаття», «Карпатському краю». Свого часу навіть видавав цікаву приватну новинку «Моя газета». Не раз Юлій Антонович опинявся на відповідальних посадах: заступника голови Перечинського райвиконкому, районної ради, головного спеціаліста Ужанської екоінспекції.
Тетяна Грицищук, газета “НЕДІЛЯ“
