Пасовище у селі Шаян – яблуко розбрату між законними власниками та чиновниками
Шаян – курортна перлина Хустщини. Про бодай клаптик землі у селі, багатому на цілющу мінеральну воду, розташованому в осерді чистої Карпатської природи, мріють не тільки закарпатці, але й кияни. Отже, багато хто, спокушаючись на ласий шматочок території, готовий навіть на протиправні оборудки…
А коні не винні…
Із діда-прадіда мешканці Шаяна мали соковиті рівнинні пасовища, де паслися як коні, так і корови, вівці, кози. У населеному пункті, оточеному зеленим вінком непридатних для ведення підсобного господарства гір, скотарство колись було єдиним засобом для виживання. Навіть за радянської влади тут розводили домашніх рогатих годувальників.
– 10 років тому у приватному секторі сельчан було 60-70 голів великої рогатої худоби. Тоді ж районною радою було прийнято рішення про виділення жителям Шаяна угідь, загальною площею 19,3201 га (на якій пасовищ – 14,6558 га і сіножатей – 4,6643 га), – каже депутат Вишківської селищної ради Володимир Сита. – Проте з того часу кількість худоби в людей збільшилась у рази, а за ділянку для випасання сільськогосподарських тварин вже давно точиться справжня війна.
Справа в тому, що тодішнім головою Хустської РДА Володимиром Качуром у лютому 2005 року було видано розпорядження про передачу земельної ділянки на території Шаяна громаді села в оренду, строком на 20 років. Після закінчення цього терміну орендар мав право поновити майнове право на новий строк. Проте вже через рік у шаянців розпочались митарства. Земельні акти на цю ж територію несподівано отримали троє хустян та один мешканець села Середнє Водяне Рахівського району, які, в свою чергу, перепродали угіддя вже новим власникам.
Де шукати правду?
Хоч Шаянські пасовища й мали кадастрові номери, це не завадило у 2006 році присвоїти їх знову, але вже іншим людям, які, до речі, не мали відповідної документації (тільки земельні акти). Сільські депутати написали листа до Хустської райради, але досі не отримали відповіді, хоча в чиновницькому кабінеті відтоді змінився вже не один голова. У 2012 році ділянки знову перепродали, а нові господарі одразу ж приступили до «переоблаштування» – почали масово вирізати дерева. Селянам же чиновники запропонували використовувати під пасовище лісовий масив.
– Ми звернулися до прокуратури, але там складу злочину не виявили, запропонували шукати правди в суді, – каже пан Володимир. – У Державній інспекції з контролю за використанням і охороною земельних ресурсів наше звернення щодо неправомірності надання земельних ділянок іногороднім громадянам та посадовим особам Хустської РДА розглянули, та запевнили, що підготували клопотання райдержадміністрації щодо приведення прийнятих посадовцями розпоряджень у відповідність до вимог законодавства. Цитую: «Перевіркою, здійсненою Держземінспекцією у Закарпатській області встановлено, що розпорядженням голови Хустської державної адміністрації від 29.12.2006 №645 надано безоплатно у власність чотирьом громадянам земельні ділянки площею 0,12 га кожна для ведення садівництва за межами населеного пункту в урочищі «Кіблер». Тобто інспекція фактично підтвердила, що першими і законними власниками пасовищ є саме мешканці села, констатувала розмір території та сам факт передання в оренду. Далі у висновку йдеться: «На підставі вищезазначеного виготовлено технічну документацію щодо посвідчення права власності на земельні ділянки, яка отримала позитивні висновки державної експертизи землевпорядної документації від 17.01.2007 №№ 126, 127, 128, 129 та видано державні акти на право власності на земельну ділянку». Висновок датовано 2009 роком. Однак єдиними власниками ми не стали досі. Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області, розглядаючи моє звернення у 2014 році, зауважує, що рекомендує звернутися до: «ліцензованої організації для здійснення комплексу геодезично-вишукувальних робіт щодо відновлення меж земельних ділянок №1 та №2, переданих в оренду під пасовище в с. Шаян ур. «Кібер – Ботош кут» Закарпатської області. Після завершення комплексу робіт буде встановлено наявність або відсутність вилучення земельних ділянок, переданих в оренду під пасовище, та у разі необхідності проведено відповідну перевірку». Тобто я повинен платити ні за що. Адже вартість робіт геодезистів чимала, заміри ж уже були проведені. Для чого їх робити ще раз? По самій же суті справи – фактично зрушень жодних. Та найцікавіше, що начальник інспекції В.А.Козак трансформує реальність. У його висновку сказано, що «відведені земельні ділянки №1 та №2 в с. Шаян розташовані на землях лісового фонду, хоча в збірному кадастровому плані проекту ці ділянки розміщені на землях сільськогосподарського користування і розділені між собою дорогою загального користування та межують із землями водного і лісового фондів». Пасовища справді розміщені на рівнині, не серед лісу. От тільки певні чиновники намагаються нас виштовхнути разом з худобою у гущавину, між дерева…
Тож скільки триватиме бюрократична тяганина між мешканцями Шаяна та орендарями їхніх угідь? Чому законні власники не можуть досі повернути землі в рідному селі? Гадаю, крапку в цій непростій справі зможе поставити тільки суд.