Оксана Тиховська: «В житті, як у казці, щаслива кінцівка залежить від правильного рішення»
Моє перше знайомство з викладачем кафедри української літератури філологічного факультету Ужгородського національного університету, кандидатом філологічних наук Оксаною Тиховською відбулося, так би мовити, заочно – через її книгу. Монографія авторки «Українська народна чарівна казка: психоаналітичний аспект» побачила світ ще чотири роки тому і була своєрідним відкриттям у вітчизняній фольклористиці.
Адже серед українських літераторів пані Оксана виявилася першою і наразі єдиною, хто відважився охарактеризувати цей жанр усної народної творчості з позицій психоаналітики. Ця книга розрахована в основному на мислячого читача-інтелектуала і на тих, кому приносить істинну насолоду дослідження поведінки індивідуумів у тому чи іншому середовищі, їх причини і наслідки через призму української казки. Не менш цікавим стало спілкування з авторкою цієї праці за філіжанкою кави, під час якого я мимоволі спіймала себе на думці: як органічно поєднуються у цій симпатичній жінці гострий розум, елегантність та природна привабливість. Сподіваюся, наша бесіда стане цікавою і для читачів газети «Наш Ужгород».
– Оксано Михайлівно, як виникла ідея проаналізувати українські чарівні казки у контексті психоаналітики?
– Я намагалася знайти щось нове у фольклористиці, бо фактично за радянських часів існував соцреалістичний підхід до аналізу фольклорних творів. Тож почала читати зарубіжних авторів, насамперед праці К-Г. Юнга. Саме Юнг був першим, хто відкрив теорію колективного несвідомого, визначив архетипи, застосував підхід до казки як до продукту колективного несвідомого. Існує таке твердження, до речі, про це також йдеться у моїй книзі, що всі чарівні казки виникли з кошмарних снів, оскільки сновидіння – це продукт несвідомого: наше несвідоме працює вночі, натомість свідоме спить.
Далі мене зацікавили праці учениці Юнга, американського філософа і письменниці Клариси Пінколи Естес, зокрема її книга «Та, що біжить з вовками» (вона вийшла у російському перекладі «Бегущая с волками» авт.). Я завжди раджу прочитати цей твір своїм студентам. Американська письменниця записувала і вивчала казки в Мексиці, Америці, і вони жодного дотику не мали до слов’янського фольклору. Її аналіз зацікавив мене, тож я стала шукати в нашій усній народній творчості такі тексти, до яких можна було б застосувати психоаналітичний метод. Оті праці згаданих авторів і підштовхнули мене до того, що я почала працювати у цьому напрямі.
СЮЖЕТ УЛЮБЛЕНОЇ КАЗКИ ЗАЗВИЧАЙ НАКЛАДАЄТЬСЯ НА СЦЕНАРІЙ ЖИТТЯ КОЖНОЇ ЛЮДИНИ
– У своїй книзі ви в основному спираєтеся на теорію Юнга, насамперед використовуєте його поділ на архетипні образи. Хоча є й інші праці аналогічного спрямування. Для прикладу, Н.Фрай визначив архетипи, поділивши їх на «Він» і «Вона». Чому ж все таки Юнг?
– Згідно з теорією Юнга, теж існують жіночі і чоловічі архетипні образи – це Аніма й Анімус. Ну, просто Фрай не був практикуючим психоаналітиком, його праці менш дотичні до фольклору. А Юнг має цілу школу послідовників: Еріх Нойманн, згадана вже Клариса Пінкола Естес, Марія-Луїза фон Франц, Ханс Дікманн. До слова, досить цікавою є праця Ханса Дікманна «Улюблена казка з дитинства» (вона доступна для читання в інтернетному просторі), де він пише, що кожна людина має свою казку життя. Якщо будь-кого спонтанно спитати, яка його улюблена казка і не дати багато часу подумати, аби відшукати відповідь, то сюжет тієї казки, котра першою прийде на гадку, має накладатися на сценарій життя цієї людини. Автор навіть наводить приклад зі своєї психоаналітичної практики. Одна дівчина втратила здатність ходити. Обстеження показали: пацієнтка цілком здорова фізично. Коли почали аналізувати її життя, то в процесі аналізу з’ясувалося, що причина її недуги криється у нещасливому коханні, котре вона спроектувала на казку «Русалонька».
Пригадуєте, героїня цієї казки поставлена в такі умови: якщо вона може ходити, то не здатна розповісти об’єкту свого кохання про почуття, а коли опиняється у водному середовищі й ізольована від цього об’єкта, то може говорити. Таким чином показано несумісність любові з її життям. Дікманн розповідає, як внаслідок аналізу цієї казки і сновидінь хворої дівчини, з’ясувалася істина причина її захворювання та вдалося повернути бідолашній здатність ходити. Казкотерапія активно застосовується у практиці психоаналітиків. У Санкт-Петербурзі є навіть такий інститут, який заснувала Тетяна Зінкевич-Євстигнєєва. Але її праці більш практичного спрямування. А я писала свою книгу для філологів, тобто зі студентами ми в першу чергу розглядаємо тексти казок, аналізуємо їх поетику, образну систему, простежуємо метафоричний сценарій посвячення героя в доросле життя, і вже на додаток те, як вони накладаються на життя і як допомагають вирішувати певні особистісні проблеми чоловіків і жінок.
– Тобто будь-яку життєву ситуацію, в яку потрапляє людина, можна таким способом проаналізувати?
– Так, через призму символів чи метафор. У своїй монографії я підтримую думку Юнга, що казка є метафоричним сценарієм життя людини, але позитивним. Бо реальне життя може вдатися або ні. А кожна казка завжди має щасливу розв’язку і показує нам сценарій, який мав би бути в ідеалі. Якщо розгадати ці символи, то можна досягти успіху. Просто треба зрозуміти цей шифр.
– Ви поділяєте казки на «чоловічі» і жіночі», але і в тих, і в інших присутні різностатеві образи. За якими критеріями потрібно їх розмежовувати?
– Якщо головний герой чоловік, то казка – «чоловіча», і навпаки. Але це не мій поділ. Його вперше здійснив О.Нікіфоров. Більшість психоаналітиків намагається на нього орієнтуватися. Якщо брати до уваги життя жінки, то його можна порівняти з «жіночою» казкою, де героїня проходить певні випробування, щоб досягти успіху. Те ж стосується і чоловіків.
ОБРАЗ ЗАЧАРОВАНОГО ПРИНЦА-ЗМІЇ – ЦЕ УОСОБЛЕННЯ ДІВОЧОГО СТРАХУ ПЕРЕД ПЕРШИМ ІНТИМНИМ ДОСВІДОМ
– Досить цікавими є міркування у вашій книзі стосовно дівочих страхів перед першим статевим актом, зображених у казках, як страх перед зачарованим чоловіком-твариною, зокрема змієм. Або ж втілення хворобливої материнської любові до свого сина в демонологічних жіночих образах. Такі міркування продиктовані власним чи збірним життєвим досвідом?
– Про символіку змія написано багато і скрізь подібне трактування. Наприклад, у казках дівчата виходять заміж за царевича-змія або жабу, а потім, з плином часу, змія чи жаба стає людиною. Навіть більше – прекрасним принцом. Існують два підходи до пояснення цього образу-символу. Юнг каже, що на психологічному рівні в душі кожної людини співживуть два начала – жіноче (Аніма) і чоловіче (Анімус). Тобто в душі кожного чоловіка живе Аніма, яка проходить чотири стадії розвитку. Перший етап пов’язаний з інстинктивним боком. Що це означає? Перша жінка, яка приваблює хлопця у підлітковому віці, асоціюється у нього з гарною картинкою, зовнішньою красою, сексуальністю. Те ж стосується і дівчини.
Перше, що її приваблює у представнику протилежної статі, це його красиві фізичні дані. Усе решта не має суттєвого значення. Тому цей образ земноводної тварини у казках, за якого змушена вийти заміж головна героїня, асоціюється з першим етапом Анімуса, його тваринним, інстинктивним боком. Він спочатку в її уяві постає у вигляді тварини, потім вона починає тягнутися до цього образу як до особистості, бачить вже щось у ньому хороше, проймається співчуттям тощо. Як наслідок, цей змій втрачає «зміїну шкіру» і перетворюється на людину. А Зігмунд Фрейд каже по-іншому. У кожної дівчини на певному етапі її розвитку існує страх перед першим статевим актом, тому майбутній чоловік спочатку асоціюється у неї з чимось гидким, що може принести їй біль або розчарування. І цей страх втілюється в її уяві в образі змія. Фрейд наполягає на тому, що у цих образах насамперед присутня фалічна символіка. А страх дівчини перед першою інтимною близькість з’являється на психологічному рівні і породжує таке уособлення чоловіка в образі змія.
– Якщо ми вже зачепили тему фрейдівської теорії, то продовжимо у цьому напрямі. Відомо, що цей психоаналітик вважав, що в основі кожного літературного сюжету лежить едіповий комплекс. Що можете сказати з цього приводу?
– До теорії Фрейда всі ставляться по-різному. Її не можна сприймати як незаперечну аксіому. Це є певне бачення, яке має право на існування. І застосовувати цю теорію до будь-якого твору не варто.
ГОЛОВНЕ У ЖИТТІ НЕ БОЯТИСЯ ВІДЧИНИТИ ПОТАЄМНУ КІМНАТУ
– Що, можливо, ви самі хотіли б додати до нашої розмови?
– Перше, що потрібно знати про казку пересічному читачеві, це те, що вона дає нам сценарій ініціації – посвячення. Нині проблема сучасного суспільства полягає в тому, що часто трапляються чоловіки, які невпевнені у собі, котрі у сорокарічному віці залишаються «маминими синочками», або жінки, які страждають на комплекс неповноцінності. У багатьох розвинених країнах світу ця проблема вирішується за допомогою відвідувань сеансів психоаналізу. Але треба знати, чим породжується така проблема? А причина зазвичай банальна.
Просто у сучасному суспільстві немає такого посвячення у доросле життя. Чимало батьків довго оберігають своїх дітей від різних життєвих труднощів, від якоїсь відповідальності, вирішення серйозних питань. І діти не мають можливості подорослішати. Візьмемо для прикладу казку про Попелюшку. Тут присутні два сценарії ініціації – позитивний, коли посвячення в доросле життя проходить Попелюшка, і негативний – цей же сценарій проходять дочки мачухи. Бідна Попелюшка покинута сама на себе, змушена тяжко працювати і допомоги ні від кого не отримує. Проходячи через ці випробування, вона швидше дорослішає.
Як наслідок, героїня отримує можливість вдало вийти заміж, оскільки виявляється готовою до цього, бо давно є самостійною. Інша ситуація з дочками мачухи. Вони залишаються вічними дітьми, тож бажаного щасливого сценарію немає. Психологи стверджують: підлітки повинні у своєму житті пережити якийсь стрес, щоб зрозуміти себе, опинитися в такій ситуацій, яка допоможе виявити їх прихований потенціал. І кожна казка нам демонструє, які можуть бути життєві ситуації. У казці про синьобородого пана, коли жінка відчиняє заборонену кімнату, де знаходить мертві тіла попередніх дружин свого чоловіка, насправді показано сценарій життя жінки, що вийшла заміж не за ту людину і принесла в жертву усі свої плани та сподівання.
Розвиток подій у реальному житті може відбуватися двома шляхами. Перший – героїня відчиняє потаємну кімнату і таким чином відмовляється від свого психологічного деградування. Принаймні так відбувається у казці, тобто маємо підказку, як потрібно правильно вчинити. Другий – вона залишається жити зі своїм чоловіком, відмовляється від власних інтересів і відповідно не зможе бути щасливою. На жаль, подібних прикладів відомо багато. Загалом кожна казка – це окрема життєва історія, котра демонструє нам вихід із складної життєвої ситуації через символи та метафори.
– Творчість кого із сучасних письменників вам найбільше імпонує?
– Влітку прочитала книгу Юрія Винничука «Танго смерті», де зображені картини життя Львова періоду 1936-1944 років, часи війни і сучасності, котрі майстерно переплітаються за допомогою мотиву реінкарнації. Сюжет цікавий і динамічний. Тут відтворена ментальність західних українців, їх відмінність від етнічних побратимів, що прийшли зі східних і центральних регіонів України та зі здивуванням дивилися на «досягнення» цивілізації. Дехто критикує Винничука за присутність у книзі еротичних сцен, закидаючи письменнику, що такі моменти негативно впливають на виховання молоді, але кожен має право на власне бачення. З місцевих, закарпатських письменників, найбільше мені подобається творчість Мирослава Дочинця. Його твори мають здебільшого баладний характер, тяжіють до фольклору, міфології. Цим і приваблюють.
– А над чим працюєте зараз?
– Тепер пишу книжку з етнопсихології, де йдеться про те, як етноархетипи виявляються в міфологічних текстах, ритуалах, віруваннях. У мене є спецкурс «Етнопсихологічні джерела української міфології», де аналізуємо образи вогню, води, сонця, зірок тощо, те, як вони відображаються у фольклорі і яке мають психологічне підґрунтя. Це, вважаю, досить цікава тема.
– Успіхів вам і дякую за розмову.
Ольга СТЕФАНЕЦЬ, газета «Наш Ужгород»